Справа № 550/323/18 Номер провадження 11-кп/814/479/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України З.Н.Т.
10 березня 2020 року м. Полтава
Колегія суддів Cудової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017170350000548, за апеляційними скаргами прокурора Чутівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Чутівського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2019 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кочубеївка, Чутівського району Полтавської області, громадянина України, освіта середня-спеціальна, не одруженого, фізичної особи-підприємця, військовозобов'язаного, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим тазасуджено:
-за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт.
Згідно з вироком суду, 25.11.2017 року близько 14:00 години, ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу дитячого майданчику, який знаходиться по вул. Незалежності в смт. Чутове Полтавської області, на ґрунті неприязних відносин, діючи з прямим умислом, з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , долонею лівої руки наніс два удари в потиличну ділянку ОСОБА_10 , після чого пальцями правої руки, стиснутими в кулак, завдав одного удару в область чола зліва, ліктем правої руки наніс один удар в область лівої лопатки останнього, від якого потерпілий впав на землю, після цього ОСОБА_7 ногою завдав близько чотирьох ударів в область спини ОСОБА_10 , чим заподіяв шкоду його здоров'ю у вигляді порушення анатомічної цілісності та фізіологічних функцій тканин.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою чола зліва, які кваліфікуються тільки у своїй сукупності як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; гематоми м'яких тканин лівої лопатки, яка кваліфікується, як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Вказаними діями, що виразилися у нанесенні потерпілому ОСОБА_10 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, а саме - умисні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в поданій апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Просить ухвалити новий вирок, за яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді 3 місяців арешту.
Вказує, що судом не було враховано той факт, що ОСОБА_7 під час допиту хоч і визнавав факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 , але вину не визнав та не розкаявся, усіляко затягував судовий розгляд.
На думку прокурора, вказане свідчить про наявність у діях ОСОБА_7 проявів правового нігілізму, порушення норм моралі, антисоціальної поведінки, а тому виправлення останнього можливе лише при призначенні реального покарання з позбавленням волі та його подальшою ізоляцією від суспільства.
Адвокат ОСОБА_8 - захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрити.
Зазначає, що вирок суду ґрунтується на показаннях свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які є товаришами потерпілого, а тому є заінтересованими особами, які надавали суперечливі показання та які різняться з показаннями самого потерпілого, суперечать іншим доказам у справі, а тому не є об'єктивними.
Посилається на те, що 25.11.2017 приводом конфлікту між потерпілим ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_7 , було викрадення потерпілим та свідками у справі 24.11.2017 з господарства ОСОБА_7 трьох пропанових побутових балонів. З цього приводу ОСОБА_15 25.11.2017 підійшов до потерпілого для з'ясування того, хто з них викрав ці газові балони, але у відповідь він отримав від потерпілого погрози та нецензурну лайку, що обурило його.
Вважає, що судом не надана належна оцінка доказу у справі - медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_10 за № 2637, яка містить невідповідні дати встановленого потерпілому діагнозу ЗЧМТ, яку він отримав 24.11.2017 за день до події, яка сталася між ним та обвинуваченим. Крім цього у картці відсутнє прізвище потерпілого щодо встановленого лікарем Фесенком діагнозу ЗЧМТ та зазначено прізвище невідомої особи.
Вказує на неналежність доказу - медичної документації № 2637, в якій після початку розгляду справи в суді було здійснено виправлення дати.
Звертає увагу, що з пояснень лікаря ОСОБА_16 , ознаки ЗЧМТ у ОСОБА_10 він встановлював зі слів самого потерпілого.
Висновок судово-медичного експерта ОСОБА_17 № 1582 від 12.12.2017 також вважає недопустимим доказом, оскільки він грунтується на зазначеній медичній документації.
Вказує, що п. 2.3.3. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад 6 днів, але не більше як три тижні (21 день). Однак, в дослідній частині висновку експерта нічого не зазначено про виявлені фактичні дані спричиненні розладу здоров'я потерпілого тривалістю понад 6 днів. Поміж тим, потерпілий на лікуванні перебував 6 днів, а доказів подальшого амбулаторного лікування стороною обвинувачення не надано і в справі такі докази відсутні.
Окрім цього, встановлений в лікарні діагноз ЗЧМТ не підтверджений клінічною картиною травми та іншими методами дослідження, і тому, на думку захисника, відповідно до п. 4.6 Правил даний діагноз при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не може бути прийнятий до уваги.
Ставить під сумнів достовірність встановленого діагнозу ЗЧМТ та лікування хворого.
На думку захисника, висновок експерта № 1582 ґрунтується на припущеннях і не відповідає нормам п. 2.3.3 Правил, у зв'язку з чим під час судового розгляду подавалось клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи, однак судом було відмовлено у задоволенні поданого клопотання.
Відмовлено також у задоволенні клопотання допиту свідка ОСОБА_18 , яка була присутня при події 25.11.2017.
На підстав цього вважає, що справа розглянута судом однобічно, а рішення ухвалено не об'єктивно та без повного з'ясування всіх обставин справи.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції прокурор не підтримав апеляційну скаргу прокурора Чутівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області та заперечив проти доводів апеляційної скарги захисника в інтересах ОСОБА_7 . Вважає вирок Чутівського районного суду законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги сторони захисту є ідентичні тій позиції, яку сторона займала в суді першої інстанції та відповідь на які дана у вироку суду.
Захисник та обвинувачений підтримали заявлені вимоги та просили їх задовольнити, заперечили проти доводів апеляційної скарги прокурора.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а саме: умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я - є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України.
Апеляційні вимоги захисника ОСОБА_8 про необхідність скасування вироку суду щодо ОСОБА_7 та закриття кримінального провадження, - є безпідставними та задоволенню не підлягають на підставі наступного.
Як на підтвердження вини ОСОБА_7 суд у вироку послався на показання потерпілого ОСОБА_10 , свідків - очевидців події ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 .
Доводи захисника про упередженість вказаних свідків у своїх показаннях через перебування їх у дружніх стосунках із потерпілим, є надуманими та об'єктивно не підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.
Так, під час судового слідства всі четверо свідків підтвердили факт нанесення обвинуваченим ОСОБА_7 ударів потерпілому ОСОБА_10 в загальній кількості близько десяти. При цьому руками в ділянку голови було спричинено близько чотирьох ударів, внаслідок чого потерпілий упав на землю, та після цього обвинувачений продовжив наносити йому удари ногою по тулубу у верхній частині в кількості близько 5-6 ударів.
Таким чином, свідки підтверджують показання потерпілого щодо обставин нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , їх локалізації та механізму утворення. При цьому їхні показання співпадають як між собою, так і з показаннями потерпілого щодо кількості нанесених ударів, їхньої послідовності та зміні положення тіла потерпілого під час нанесення йому ударів обвинуваченим, а також послідовність нанесення ударів ОСОБА_7 спочатку руками, а потім ногою.
Суд правильно послався на показання цих свідків, оскільки вони узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами у кримінальному провадженні, а саме:
Даними рапорту з АІС «АРМОР» яким підтверджено, що до Чутівського ВП Карлівського ВП ГУНП в Полтавській області із приймального відділення надійшло повідомлення з Чутівської ЦРЛ про те, що 25.11.2017 о 15:00 із тілесними ушкодженнями звернувся ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець смт Чутове (а.м.п. 21 т. 2);
Витягом із журналу звернень до Чутівської ЦРЛ, де під №2637, зроблений запис 25.11.2017 о 14:50 про звернення ОСОБА_10 до приймального відділення (а.м.п. 223-224 т.1);
Згідно даних медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_10 №2637, журналу обліку прийому хворих у стаціонарі та відмов від госпіталізації, листа головного лікаря Чутівської ЦРЛ №1598 від 28.11.2017 ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.11.2017 о 14:50 звернувся до приймального відділення Чутівської ЦРЛ та був госпіталізований у хірургічне відділення з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку; забій м'яких тканин тіла (а.м.п. 214-218, 222 т. 1).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №1582 від 12.12.2017 у ОСОБА_10 наявні такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій чола зліва, які кваліфікуються тільки у своїй сукупності, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; гематома м'яких тканин лівої лопатки, яка кваліфікуються, як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Дані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, якими могли бути пальці рук стиснуті у кулак, нога людини у взутті чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою, тобто не характерні для утворення при падінні та не менш як від двократної дії травмуючих факторів і можливо у строк і за обставин, на які посилається ОСОБА_10 (а.м.п. 220-221 т.1).
Під час слідчого експерименту потерпілий надав показання, якими підтверджуються обставини та механізм нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 (а.м.п. 225-229 т. 1).
Доводи захисника про неналежність доказу - висновку експерта №1582 від 12.12.2017, через те, що вихідні дані взяті із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_23 № 2637, яка містить неточності у даті первинного огляду та встановлення діагнозу ЗЧМТ 24.11.2017, тоді як подія відбулася 25.11.2017, а також містить незрозуміле прізвище хворого - були предметом ретельного дослідження суду першої інстанції, за результатами якого, суд дійшов мотивованого та переконливого висновку, що зазначена дата «24.11.2017» у медичній карті № 2637 на ім'я ОСОБА_10 є опискою.
Такого висновку суд дійшов на підставі показань лікаря Чутівської ЦРЛ ОСОБА_16 , який 25.11.2017 року був ургентним хірургом, здійснював первинний огляд ОСОБА_10 , а не іншої особи, про що вносив відомості до медичної карти № 2637 та встановлював попередній діагноз ЗЧМТ. ОСОБА_16 повідомив, що він допустив описку, а правильною датою звернення потерпілого слід вважати 25.11.2017. Аналогічні показання в суді надали лікар ОСОБА_24 , яка 25.11.2017 була черговим лікарем Чутівської ЦРЛ та лікар ортопед-травматолог цієї лікарні Аль-Шател Мохамед Тохід Ахмад, які підтвердили, що ОСОБА_10 звернувся до лікарні саме 25.11.2017. Суд детально навів у вироку їхні показання щодо всіх неточностей по датам та прізвищу, дав їм аналіз та оцінку, співставивши з іншими доказами, а саме: роздруківкою електронного запису рапорту ІАС «АРМОР»; витягом із журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Чутівського ВП, де зафіксовано повідомлення про те, що 25.11.2017 ОСОБА_10 звернувся до приймального відділення ЦРЛ; листа головного лікаря № 1045 від 09.07.2019, в якому вказано дату звернення ОСОБА_10 до приймального відділення 25.11.2017.
Окрім іншого, захисник вважає висновок експерта №1582 від 12.12.2017 неналежним доказом ще й з тих підстав, що експерт ОСОБА_17 , на думку захисника, допустила порушення, визначивши наявні у ОСОБА_10 тілесні ушкодження як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, всупереч п. 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я № 6 від 17.01.1995 яким визначено, що короткочасним належить вважати розлади здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більш як три тижні (21 день), а відповідно до медичної карти стаціонарного хворого № 2637 ОСОБА_10 у лікарні проведено 6 ліжко-днів, крім того у медичній документації відсутня інформація про продовження ним амбулаторного лікування. Також вказує на те, що експерт у порушення вимог п.4.1 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» не провела медичне обстеження потерпілого, а зробила висновок лише на підставі медичної документації.
Проте такі доводи колегія суддів вважає надуманими.
Так, в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_17 повідомила, що під експертний ОСОБА_10 прибув для проведення експертизи та був нею обстежений, а результати даного обстеження були нею відображені у висновку №1582. Також експерт вказала, що такі тілесні ушкодження як черепно-мозкова травма, струс головного мозку безпосередньо кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, дані тілесні ушкодження регресують протягом 21 дня, а період часу, проведений потерпілим безпосередньо у лікарні (період госпіталізації) не враховується при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки хворий продовжує лікування амбулаторно. Ці її пояснення підтверджуються медичною картою стаціонарного хворого №2637, де зазначені лікувальні рекомендації для ОСОБА_10 ще протягом 1 місяця з дня виписки.
Та обставина, що потерпілим та стороною обвинувачення не надано доказів про продовження лікування амбулаторно, а відтак і неможливості врахування цього час як продовження ОСОБА_10 лікування, не свідчить про відсутність необхідності потерпілому у продовженні лікування ще протягом 1 місяця після виписки із лікарні, з огляду на встановлений йому діагноз.
Захисник вважає досудове та судове слідство у даному кримінальному провадженні неповним через відмову органів досудового розслідування у об'єднанні цього провадження з іншим, відомості про яке внесеного до ЄРДР 25.11.2017 під №12017170350000547 на підставі заяви ОСОБА_7 про вчинення крадіжки належних йому газових балонів. Оскільки обвинувачений підозрює потерпілого та його друзів у вчиненні цієї крадіжки ця обставина стала підставою для виникнення конфлікту 25.11.2017 між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .
Захисник стверджує, що не об'єднання даних проваджень в одне негативно вплинуло на повноту та об'єктивність судового слідства та призвело до ухвалення упередженого судового рішення.
Проте такі доводи сторони захисту не ґрунтуються на вимогах закону, а отже є безпідставними.
Так, відповідно до ст.217 КПК України в одному провадженні можуть бути об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень.
Отже об'єднання в одне провадження матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні різних кримінальних правопорушень не передбачено законом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 немає.
Доводи прокурора про м'якість призначеного судом покарання ОСОБА_7 через неврахування відсутності щирого каяття обвинуваченого, а також прояву у нього правового нігілізму, порушення ним норм моралі та його антисоціальної поведінки - на думку колегії суддів є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен зясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятихчи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сімї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та роз'яснення Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості; особу обвинуваченого, який будучи особою раніше не судимою, вперше вчинив злочин, вину не визнав, по місцю проживання характеризується добре, злочин вчинив щодо неповнолітнього; відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також врахував висновок органу пробації.
За таких підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 реального покарання у виді громадських робіт. Колегія суддів погоджується із висновком суду, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
З огляду на це, апеляційна скарга прокурора до задоволення не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційні скарги прокурора Чутівського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Чутівського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3