Житомирський апеляційний суд
Справа №289/808/19 Головуючий у 1-й інст. Луньова Д. Ю.
Категорія 26 Доповідач Галацевич О. М.
11 березня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,
на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області, ухвалене 26 листопада 2019 року суддею Луньовою Д.Ю. у м. Радомишлі,
у справі №289/808/19 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду із позовом у якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № б/н від 22.05.2012, просило стягнути з останнього заборгованість станом на 02.05.2019 в сумі 34749,97 грн, з яких: 14127,23 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8665,93 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 9325,86 грн - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 500,00 грн - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1630,95 грн - штраф (процентна складова) та судові витрати.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Банку, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
На його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позичальник не оспорював укладений з Банком кредитний договір, який є договором приєднання. Крім того, відповідач розрахунок заборгованості не спростував, не довів відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних вимог не заявляв.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 16).
Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а підписана ним анкета-заява не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, розмір неустойки.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості відповідача за договором від 22 травня 2012 року станом на 02 травня 2019 року складає 34749,97 грн, з яких: 14127,23 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8665,93 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 9325,86 грн - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 500,00 грн - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1630,95 грн - штраф (процентна складова).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договору з відповідачем Банком не дотримано вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк.
Окрім того, суд першої інстанції виходив із того, що належних доказів існування заборгованості по кредиту, зважаючи на сплачені відповідачем кошти на його погашення та розмір кредитного ліміту 16500 грн, позивачем суду не надано, а розрахунок суми заборгованості не є належним доказом наявності такої заборгованості.
Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви Умови і Правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 22.05.2012 анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та розміру неустойки (штрафу, пені).
Суд також обґрунтовано послався на те, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (22.05.2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27.05.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Тому, з огляду на відсутність підпису ОСОБА_1 в Умовах та Правилах надання банківських послуг в ПриватБанку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та розмір неустойки.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Матеріали справи не містять, а позивач не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність вказаної у розрахунку заборгованості відповідача перед Банком.
Банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредиту і кредитної картки взагалі, користування кредитним лімітом, його збільшення, погодження з позичальником відповідних тарифів, умов та правил. Враховуючи, що Банк не довів існування кредитних правовідносин між сторонами, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що Банком надано достатні докази на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів та користування ними, є безпідставними, оскільки жодних належних доказів на підтвердження таких обставин ні суду першої, ні апеляційної інстанцій не надано, що було процесуальним обов'язком позивача відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Доданий до матеріалів справи розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком у позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для його скасування.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Дана справа є малозначною, оскільки визначена у ній ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Тому, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 16 березня 2020 року.