Справа № 755/17202/19
"10" березня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Передрій І.В.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представник позивачів - адвокат Мироненко С.М.,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
До Дніпровського районного суду м. Києва звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом до Київської міської ради, в якому просять визначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом на садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0457 га, що розташована за адресою:
АДРЕСА_2 кадастровий номер: 8000000000:66:633:0009, які належали ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позиву обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0457 га, розташованої за тією ж адресою. Позивачі є єдиними спадкоємцями вищезазначеного спадкового майна, осіб, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині, немає. Крім того, 14 квітня 2007 року ОСОБА_3 заповів вищевказане майно позивачам у рівних частках. 11 липня 2019 року позивачі звернулись до приватного нотаріуса зі спільною заявою про прийняття спадщини, проте 03 жовтня 2019 року приватним нотаріусом було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Позивачі зазначають, що пропуск строку подання заяви про прийняття спадщини стався з об'єктивних, поважних причин, які обумовлені суттєвими труднощами для позивачів. Після смерті батька позивачі важко переживали втрату близької людини та довгий час перебували у тяжкому психологічному та моральному стані, погіршилось самопочуття. Через значні та тривалі проблеми зі станом здоров'я ОСОБА_1 та проходженням нею лікування, догляд за якою здійснювала ОСОБА_2 , яка також почала частіше хворіти та здійснювала догляд за матір'ю позивачів, якій було здійснено п'ять операцій, тому позивачі не мали можливості та часу звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року у вказаній справі було відкрито провадження, справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
27 листопада 2019 року до суду від представника відповідача Київської міської
ради - Гандзюк Т.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що з матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачі є єдиними спадкоємцями ОСОБА_3 , отже про факт відкриття спадщини були обізнані, крім того, спадкодавець заповів все майно позивачам. У відзиві зазначено, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню (а.с.74-76).
03 грудня 2019 року від представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Мироненко С.Ю. надійшла відповідь на відзив, в якій представник просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У відповіді на відзив зазначається, що пропуск позивачами строку подання заяви про прийняття спадщини відбувся з об'єктивних, поважних причин, які наведені в позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 через тривалий розлад здоров'я та безпорадний стан не могла займатись оформленням спадщини. Крім того, вказаний позивач, за договором довічного утримання, укладеним з ОСОБА_3 , виконувала всі покладені на неї цим договором зобов'язання та, надаючи таку допомогу, постійно мешкала з батьком. Спадкодавець мав хворе серце, неодноразово переніс інсульти, через що втратив можливість самостійно пересуватись та доглядати за собою, був повністю безпорадним. Позивачі постійно мешкали з батьком та по черзі доглядали за ним, надавали медичну допомогу, готували їжу, купували продукти харчування, оплачували комунальні послуги тощо. Також позивачі несли всі витрати по обслуговуванню земельної ділянки та будинку. Зазначене, на переконання представника, свідчить про те, що позивачі фактично прийняли спадщину, оскільки на час прийняття спадщини постійно мешкали з померлим, проте були зареєстровані за різними адресами. Крім того, позивач ОСОБА_2 не була обізнана про наявність заповіту. Зі слів батька остання зрозуміла, що все майно він залишив за договором довічного утримання сестрі. При цьому сам договір та/або заповіт, або будь-які інші документи він не показував та зберігав у себе. Лише в липні 2019 року ОСОБА_2 від сестри дізналась, що теж є спадкоємцем частини спадкового майна, а до цього нічого не знала про існування заповіту. Нотаріусом, який посвідчив заповіт, вказаного позивача не було повідомлено про існування такого. Про наявність заповіту позивач ОСОБА_2 дізналась після спливу шестимісячного строку від смерті батька. При цьому, свобода заповіту це не лише фундаментальний принцип спадкового права, а ще й забезпечення спадкодавця конституційним правом вільно розпоряджатися своєю власністю. Також у відповіді зазначено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, дуже важко переживала втрату батька, тривалий час хворіла. Крім того, втрата батька сильно вплинула на здоров'я позивачів, повністю змінила звичний ритм життя. Також ОСОБА_2 забезпечувала догляд за хворою матір'ю. Тому позивачі вважають, що пропустили строк на подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин (а.с.113-116).
Крім того, позивачем ОСОБА_1 в підготовчому засіданні були подані письмові пояснення, долучені до матеріалів справи (а.с.125-126).
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 10 лютого 2020 року закінчено підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Мироненко С.Ю. в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи та додатково пояснила, що пропуск строку на подання заяви про прийняття спадщини відбувся не з вини позивачів. ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, постійно хворіла, сімейні обставини виснажили її здоров'я, проходила лікування у різних лікарів, за об'єктивних обставин переймалась станом свого здоров'я, а не спадщиною. У 2004 році між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, який виконувався та позивач ОСОБА_1 постійно доглядала за батьком. Після смерті останнього ОСОБА_1 фактично не мала змоги вчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини. На початку літа 2019 року
ОСОБА_1 почала розбирати батьківські документи і, серед іншого, знайшла заповіт. Одразу після цього звернулась до сестри - ОСОБА_2 за допомогою в оформленні спадщини та виявилось, що обидва позивачі є спадкоємцями за заповітом. Позивач ОСОБА_2 взагалі не була обізнана про заповіт, вважала, що через хворобу сестри, все майно батько залишив останній. ОСОБА_3 був розлучений з 1989 року, інші спадкоємці відсутні.
Представник відповідача Київської міської ради в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Суд, вислухавши пояснення представника позивачів, допитавши позивачів за їх згодою в якості свідків, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 30 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 укладено договір довічного утримання, згідно умов якого, серед іншого, вказаний позивач зобов'язалась довічно утримувати відчужувача, надаючи йому комплекс послуг: забезпечувати його продуктами харчування, одягом, медикаментами, надавати йому необхідну допомогу, оплачувати медичну допомогу (а.с. 117-119).
14 квітня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, за яким на випадок своєї смерті, заповів садовий будинок під номером АДРЕСА_8 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_4 та земельну ділянку, площею 0,0457га, на якій розташований цей садовий будинок, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожній (а.с. 90).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (актовий запис №1751) (а.с. 84). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне йому майно.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доньками померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 83, 95).
11 липня 2019 року позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Карпової Н.М. подано заяви, згідно яких спадщину, яка залишилась після померлого ОСОБА_3 , вони приймають (а.с. 80, 92).
02 жовтня 2019 року позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Карповій Н.М. подано спільну заяву, в якій позивачі просять видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Коноваловою В.М., що складається з: садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0457га, що розташована за тією ж адресою, кадастровий номер: 8000000000:66:633:0009 (а.с.106).
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Карпової Н.М. від 03 жовтня 2019 року вих.№54/02-31 позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, як спадкоємцям відповідно до заповіту на садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0457га, що розташована за тією ж адресою, кадастровий номер: 8000000000:66:633:0009, які належали громадянину ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що спадкоємцями був пропущений передбачений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини (а.с.25-26).
Як убачається з матеріалів спадкової справи №04-2019 (номер в Спадковому реєстрі - 64445178), відкритої щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.79-141), інші особи, які б прийняли спадщину, відсутні.
Спадкодавець ОСОБА_3 за адресою реєстрації місця проживання:
АДРЕСА_5 на час смерті був зареєстрований один (а.с.135).
Допитана в судовому засіданні в якості свідка, за її згодою, позивач ОСОБА_1 суду показала, що вона є інвалідом ІІ групи з дитинства. З батьком ОСОБА_3 у неї були дуже близькі стосунки та його смерть позивач дуже важко переживала, внаслідок чого довелось займатись лише своїм здоров'ям. Після смерті батька вона важко хворіла, її було направлено до лікаря онколога, сестра - позивач ОСОБА_2 супроводжувала її на лікування, допомагала. Крім того, ОСОБА_1 спостерігалась у лікарів невропатолога та кардіолога. За станом свого здоров'я ОСОБА_1 до червня 2019 року була вимушена займатись своїм здоров'ям. Наприкінці червня або в липні 2019 року ОСОБА_1 почала розбирати батьківські документи в його квартирі та знайшла заповіт, який виявився несподіванкою, оскільки батько заповів майно обом донькам. До цього вони з сестрою були впевнені, що все успадкує лише ОСОБА_1 , оскільки вона є інвалідом та потребує додаткових матеріальних активів для існування та лікування. Про наявність заповіту ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 , остання знайшла нотаріуса недалеко від місця проживання ОСОБА_1 , щоб останній було легше добиратися. Нотаріус повідомила, що позивачі запізно звернулись з відповідною заявою. Також позивач наголосила, що вона вчасно не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини саме через стан свого здоров'я.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка, за її згодою, позивач ОСОБА_2 суду показала, що вона дізналась про існування заповіту на початку липня 2019 року від ОСОБА_1 . Остання повідомила, що розбирала батьківські документи та знайшла заповіт, запитала, що робити та позивачі звернулись до нотаріуса, яка повідомила про пропуск шестимісячного строку. Також показала, що після смерті батька сестра почувалась дуже погано, зверталась до різних лікарів, ОСОБА_2 супроводжувала її до онколога. У матері позивачів погіршився зір, перенесла п'ять операцій. За життя батько говорив, що земельну ділянку та будинок залишить ОСОБА_1 , оскільки остання за станом здоров'я не може працювати. Також показала, що батьки позивачів розлучились приблизно в 1985 році.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду показала, що вони з ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1961 року по 1983 рік. Спадкодавець любив доньок, опікувався ними. Оскільки ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, батько їй допомагав матеріально. Позивачі, свідок та спадкодавець тісно спілкувалися. Коли в 2006 році у ОСОБА_3 стався інсульт, йому була потрібна допомога, яка надавалась як свідком, так і позивачами. Останні два роки спадкодавець погано почувався, свідок також хворіла, їй та батьку допомагали доньки, по черзі жили в батька, доглядали його. Смерть батька дуже вплинула на позивачів. ОСОБА_1 була дуже виснажена перед смертю батька, після якої займалась відновленням свого здоров'я. ОСОБА_2 доглядала як за сестрою, так і за свідком, яка перенесла п'ять операцій. Крім того ОСОБА_2 супроводжувала сестру до різних лікарів, у тому числі й до онколога. До літа 2019 року всі займались виключно здоров'ям. Після відвідування лікарів ОСОБА_1 могла лише лежати. ОСОБА_3 всі документи тримав у себе, щоб не загубились. Про заповіт свідку стало відомо в червні 2019 року, коли приводили квартиру до ладу та віднайшли заповіт. Також свідок показала, що за життя ОСОБА_3 казав, що все залишить ОСОБА_1 , а коли віднайшовся заповіт виявилось, що заповів майно обом донькам. Нотаріуса знайшли поближче до ОСОБА_1 , щоб вона змогла дійти до нотаріуса. Також свідок показала, що будь-яких родичів у ОСОБА_3 немає.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показала, що з
ОСОБА_3 була знайома з 1989 року - були сусідами. Позивачі часто приходили до нього, доглядали, допомагали. Відносини були теплі. ОСОБА_3 останнім часом хворів, не міг ходити, позивачі опікувались батьком. Стосовно спадщини свідку нічого не відомо.
Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства безстроково, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.27-28) та довідкою серії МСЕ-ЧНВ №479215 (а.с.29).
Згідно наявної в матеріалах справи медичної документації ОСОБА_1 має ряд хронічних захворювань (а.с.30-44), постійно спостерігається у лікарів: невропатолога (а.с.37) з приводу хронічних захворювань хребта; кардіолога (а.с.39-44) та з жовтня
2018 року - у онколога (а.с.31-35, 36).
Матір позивачів - ОСОБА_4 має вади зору та з листопада 2018 року по червень 2019 року включно проходила відповідне лікування (а.с.45-50). Згідно показань свідка ОСОБА_4 , за нею весь час, у тому числі й після операцій, доглядала позивач ОСОБА_2 , що у суду сумнівів не викликає.
Позивач ОСОБА_2 з 18 по 26 березня 2019 року перебувала на лікарняному (а.с.51).
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові
від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень частин 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У даній справі судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , як поважні причини пропуску нею строку для прийняття спадщини зазначала свої хронічні захворювання, наявність вад здоров'я, зокрема інвалідність з дитинства.
Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи письмовим доказом та показанням свідків, у тому числі й показанням позивачів, допитаним за їх згодою в якості свідків, суд виходить з того, що наявність у ОСОБА_1 інвалідності з дитинства, що супроводжується хронічними захворюваннями, а також проходження нею після смерті батька лікування у лікаря онколога, безумовно призводить до таких наслідків, як обмеження життєдіяльності, зниження здатності спілкування з оточуючими, порушення можливості виконувати соціальні ролі. Також суд враховує, що наявність у особи онкологічного захворювання потребує додаткового часу на реабілітацію.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 за станом свого здоров'я та з урахуванням інвалідності мала об'єктивні перешкоди для вчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та суд визнає ці обставини поважними.
Щодо викладених у заявах по суті справи доводів стосовно поважності причин пропуску позивачем ОСОБА_2 строку на прийняття спадщини, суд зазначає наступне.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Судом встановлено та підтверджується показаннями допитаних в судовому засіданні в якості свідків, за їх згодою, позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також свідка ОСОБА_4 , що позивачу ОСОБА_2 про існування складеного у тому числі й на її ім'я заповіту, стало відомо від позивача ОСОБА_1 наприкінці червня - на початку липня 2019 року, тобто після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, який закінчився 26 березня 2019 року.
Крім того, як убачається з показань вищевказаних свідків, за життя спадкодавець ОСОБА_3 висловлював свій намір стосовно розпорядження майном на випадок своєї смерті, лише на користь доньки ОСОБА_1 , яка, з урахуванням стану свого здоров'я, потребувала додаткової матеріальної допомоги.
Показання позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , допитаних в якості свідків, а також свідка ОСОБА_4 у суду сумнівів не викликають, оскільки є детальними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою. Отже не довіряти показання вказаних осіб у суду підстав немає, а доказів на спростування свідчень вказаних осіб матеріали справи не містять.
При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини необхідно враховувати свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові
від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
Також суд враховує, що згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 484/3221/17, віднесення спадкоємців до певної черги не впливає на застосування правил частини третьої статті 1272 ЦК України та визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску ОСОБА_2 строку для подання заяви про прийняття спадщини, з огляду на її необізнаність про існування заповіту.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є обґрунтованими, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 у визначені законом строки ніким не прийнята, спору стосовно спадщини між позивачами, як і інших спадкоємців, немає, а позивачі пропустили строк для прийняття спадщини з поважних причин.
Разом з тим, враховуючи, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України), а в розрізі даної справи до предмету доказування та встановлення судом не входить склад спадщини, суд приходить до висновку, що визначенню позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення обсягу спадкової маси, тому позов підлягає задоволенню частково.
Позивачі не ставлять вимоги про стягнення з відповідача судового збору, про що представником позивачів подано до суду відповідну заяву.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 1218, 1220, 1222, 1223, 1233, 1261, 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 90-92, 95, 141, 209, 258, 259, 263-266, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Київської міської ради (місцезнаходження: м.Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ: 22883141) про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - задовольнити частково.
Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Перебіг визначеного додаткового строку рахувати з дати набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Повний текст рішення складено 16 березня 2020 року.
Суддя: