Справа №265/2368/19
Провадження №8/265/2/20
11 березня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Шиян В. В.,
за участю секретаря судового засідання Себко Г.Л.,
розглянувши в залі судових засідань без участі сторін цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 вересня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , діючої в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, за нововиявленими обставинами,
третя особа - Служба у справах дітей по Лівобережному району Маріупольської міської ради, -
Заявник ОСОБА_1 звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даною заявою про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 серпня 2019 року за нововиявленими обставинами. В обґрунтування заяви посилалася на те, що в провадженні Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя знаходилася цивільна справа за її позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 серпня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратила право користування жилим приміщенням а саме будинком АДРЕСА_1 . У визнанні ОСОБА_4 такою що втратила право користування жилим приміщенням було відмовлено.
Причиною відмови у визнанні ОСОБА_4 такою що втратила право користування жилим приміщення послугувало той факт, що вона на день розгляду справи була неповнолітня, а тому самостійно не могла обирати місце свого проживання. Підтверджень щодо наявності в неї іншого житла, або постійного місця проживання та реєстрації суду надано не було.
Після прийняття рішення їй стало відомо, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 разом з неповнолітньою ОСОБА_4 постійно проживають на території Росії, ще в 2012 році отримали дозвіл на тимчасове проживання, а вже в 2015 році отримали громадянство Російської Федерації. Оскільки зазначені відомості їй сталі відомі вже після розгляду справи, просить суд переглянути рішення за нововиявленими обставинами, та визнати ОСОБА_4 такою що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Заявник в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні своїх вимог наполягає.
Відповідачам судові повістки про виклик до суду надсилалась рекомендованою поштою із повідомленням за зареєстрованою адресою їх проживання, однак кореспонденція повернута поштовим відділенням без отримання адресатами, за закінченням строків зберігання. Відповідачі до суду не прибули, відзиву на позов не надали, будь-яких заяв (клопотань) від них не надходило. Позивач стверджує, що відповідачі виїхали з країни.
Представник третьої особи ОСОБА_5 через канцелярію суду подала заяву, якою просить розглядати справу без її участі. Проти задоволення позовних вимог заперечує, просить суд врахувати інтереси дитини.
Відповідно до ст.. 423 ЦПК України,рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за ново виявленими або виключними обставинами.
Пунктом 1 частини 1 статті 424 ЦПК України встановлено, що заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.
За поясненнями заявника ОСОБА_1 про існування додаткових документів, які б підтверджували законне перебування її онуки в Російській Федерації, її стало відомо тільки після прийняття рішення, коли вона розповіла про все своїй другій доньці, які іноді спілкується з сестрою, але ніколи про це не казала, а тому вона не мала можливості надати докази раніше. Суд приймає такі доводи, а тому вважає що заявник ОСОБА_1 звернулася до суду в межах строків встановлених п.1ч.1 ст. 424 ЦПК України.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє самостійно та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку - задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням. В іншій частині позову -відмовлено.
В обґрунтування відмови у визнанні неповнолітньої ОСОБА_4 такою, що втратила право на житлову площу, суд посилався на ті обставини, що суду не було доведено наявності у неповнолітньої іншого місця проживання.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є єдиним власником будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 29 березня 2006 року, реєстровий № 1428, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Никоненко Т.В.
Також встановлено, що неповнолітня ОСОБА_4 є онукою заявника.
Згідно копії домової книги, відповідач ОСОБА_4 зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відтак, положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що:
- положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї,
- положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
На підтвердження відсутності неповнолітньої ОСОБА_4 в Україні, та виїзд її за межі держави, заявник ОСОБА_1 надала суду наступні докази.
Відповідно до відривної частини бланку повідомлення про підтвердження проживання іноземного громадянина або особи без громадянства в Російській Федерації, ОСОБА_4 , громадянка України, 1 жовтня 2013 року отримала дозвіл на тимчасове проживання на території Російської Федерації. Разом з нею відповідний дозвіл отримала і її матір ОСОБА_3 .
Також неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11 жовтня 2012 року поставлена на міграційний облік за місцем проживання в АДРЕСА_2 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 .
Також на підтвердження проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , в Російській Федерації разом з матір'ю, заявником ОСОБА_1 було надано суду фотографії, на яких зображено її доньку ОСОБА_3 з Російським паспортом, та її онуку ОСОБА_4 , яка приймала участь разом з матір'ю, в заході організованому будівельною фірмою «Юг Строй Империал», що зареєстровано в місті Краснодарі Російської Федерації.
Аналізуючи надані докази, суд приходить до наступного.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має часткову дієздатність, яка обмежується лише правом самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної та творчої діяльності (стаття 31 ЦК України).
Таким чином, неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі неповнолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.
Судом встановлено, що принаймні з 11 жовтня 2012 року, неповнолітня ОСОБА_4 була поставлена на міграційний облік в Російській Федерації, із зазначенням місця її реєстрації, а вже з 1 жовтня 2013 року отримала дозвіл на проживання на території Російської Федерації.
Таким чином дитина виїхала за межі України разом з матір'ю, де проживає на законних підставах і на теперішній час та має місце реєстрації.
Відповідно до вимог ст.. 429 ЦК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.
Враховуючи всі обставини досліджені судом, суд вважає за необхідне змінити рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 серпня 2019 року в частині відмови у визнанні неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 такою що втратила право користування жилим приміщенням будинку АДРЕСА_1 адже її реєстрація у належному заявнику будинку створює для неї низку перешкод у здійсненні у повній мірі права власності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує позицію заявника, яка просила залишити сплачений нею судовий збір за подання заяви за її рахунок.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.12,13,81,133,141,263-265,280-282, 354 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 серпня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє самостійно та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку - задовольнити.
Змінити рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 серпня 2019 року в частині відмови у визнанні неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , та ухвалити в цій частині нове рішення за яким визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 9 серпня 2019 року залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках, передбачених ст. 354 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.
Суддя: