№263/6261/19
№2/263/207/2020
13 березня 2020 року місто Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя у складі:
головуючого судді Ковтуненка В.О.,
при секретарі Іващенко Н.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зняття з нього арешту, треті особи: Центральний відділ державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3 ,
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а саме: про визнання домоволодіння та земельної ділянки АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, яке набуто під час шлюбу подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; про визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину домоволодіння та земельної ділянки АДРЕСА_1 ; про виключенні з акту опису та арешту, а також зняття арешту з Ѕ частини вказаного нерухомого майна. В обґрунтування вимог зазначено, що з 14 вересня 2001 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 27 жовтня 2010 року. Під час шлюбу 11 серпня 2003 року, було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . В 2004 році земельна ділянка за вказаною адресою була приватизована її чоловіком. В подальшому, на вказаній земельній ділянці, було побудовано житловий будинок літ.Б-2, площею 229,7кв.м., будівля літ.В-1 та господарські споруди № НОМЕР_1 та №3. Після розлучення їй стало відомо, що ОСОБА_2 є боржником щодо декількох кредиторів, у тому числі щодо ОСОБА_3 , проте, особисто вона, не має будь-яких зобов'язань перед кредиторами, в зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги та зняти арешт з нерухомого майна, накладеного державними виконавцями.
Позивачка надала суду заяву про підтримання позовних вимог.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про судовий розгляд повідомлявся у встановленому законом порядку.
Представник Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надав заяву про розгляд позову на розсуд суду.
ОСОБА_3 заперечував проти позову, зазначивши, що подружжя ОСОБА_4 позичало у нього гроші на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в зв'язку з чим вони спільно відповідають щодо повернення заборгованості.
Вислухавши пояснення та дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим 14 вересня 2001 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 14 вересня 2001 року, про що зроблений актовий запис №713, зареєстрований Маріупольським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Донецького обласного управління юстиції, після реєстрації шлюбу прізвище дружини - « ОСОБА_4 ».
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 27 жовтня 2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 серпня 2003 року, посвідченого нотаріально, ОСОБА_2 купив житловий будинок АДРЕСА_1 , з належними до нього надвірними прибудовами та спорудами, що знаходяться на земельній ділянці Маріупольської міської ради. На земельній ділянці розташовані: житловий будинок літ.А-1, площею 59,8кв.м., вбиральня, гараж, сарай, огорожа, замощення. ОСОБА_2 зареєстрував право власності 12.08.2003 року.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 30 серпня 2004 року, виданого на підставі рішення виконкому Маріупольської міської Ради від 21.07.2004 року №293/1 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1000га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 1412300000:04:012:0176. Цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до технічного паспорту від 10.09.2010 року, складеного МКП «Маріупольське БТІ», на домоволодіння АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , на вказані земельній ділянці самочинно зведено: житловий будинок літ.Б-2, площею 229,7кв.м., будівля літ.В-1 та господарські споруд № АДРЕСА_2 та №3.
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи №11 від 16 грудня 019 року, складеного судовим експертом ОСОБА_6 , домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ.Б-2, площею 229,7кв.м., будівлі літ.В-1 та господарських споруд №1 та №3, відповідає вимогам, встановленими Державними будівельними нормами та правилами України. Технічно можливий поділ приміщень домоволодіння по Ѕ частині з організацією окремих двох квартир та запропоновано варіанти поділу.
Відповідно до розписки від 29.10.2007 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 позику у сумі 119000 гривень, що було еквівалентно 15917 доларам США, на будівництво будинку.
Відповідно до розписки від 29.10.2007 року ОСОБА_1 погодилася з умовами позики щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 позики у сумі 119000 гривень, та прийняла на себе зобов'язання щодо погашення боргу.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 грудня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто суми боргу за договорами позики від 26.05.2004 року у сумі 5090 доларів США та від 29.10.2007 року у сумі 23000 доларів США, а саме 281545,94 гривень. Рішення набуло чинності 29.03.2012 року.
З матеріалів Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вбачається, що в його провадженні знаходиться виконавчий лист №263/11369/14-ц, виданий 03.12.2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової суми у розмірі 110354, 96 гривень.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя в14 червня 2018 року, з посиланням на рішення судів від 26.12.2011 року та від 03.12.2014 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто відсотки та інфляційні витрати за прострочення виконання грошових зобов'язань, з посиланням на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 грудня 2011 року.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог, та на підставі доказів, наданих сторонами.
Згідно ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України (далі СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до положень частини 1 статті 75 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, у тому числі, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ч.5 ст.376 ЦК України суд за вимогою власника (користувача) земельної ділянки може визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ.Б-2, площею 229,7кв.м., будівлі літ.В-1 та господарських споруд № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю сторін як подружжя, оскільки придбане в період шлюбу. В зв'язку з тим, що домовленість або шлюбний договір про розмір часток у спільному майні між сторонами не укладались, то їх частки є рівними, тобто кожному належить Ѕ частка спірного майна.
Вирішуючи справу, суд приймає до уваги, що позивачка є користувачем земельної ділянки, на якій проведено самочинне будівництво, а тому вважає, що вона має право звернутись до суду з вимогою про визнання права власності за нею на частку нерухомого майна.
У зв'язку з викладеним, враховуючи висновок експерта, що технічний стан самочинно зведеного нерухомого майна відповідає державним будівельним нормам, зазначене будівництво не порушує прав інших осіб та розташоване на земельній ділянці, користувачем якої є позивачка, суд вважає, що самочинне будівництво не порушує прав інших осіб, а тому позовні вимоги про визнання права власності за нею на частку самочинно збудованого нерухомого майна, підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) право власності на Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ.Б-2, площею 229,7кв.м., будівлі літ.В-1 та господарських споруд №1 та №3.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №522/19610/15-ц (провадження №61-35779св18) у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка/який використала(в) своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Відповідно до положень п.18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (з змінами) відповідно до положень статей 81, 116 Земельного кодексу України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а одержану громадянином частку із земельного фонду.
Таким чином, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана шляхом приватизації, в зв'язку з чим є особистою власністю ОСОБА_7 , якому вона безкоштовно передана у власність, тобто вона не підлягає поділу.
Суд, вирішує справу межах позовних вимог, враховуючи, що вимоги про поділ приміщень домоволодіння не заявлялися.
Також суд відмовляє у скасуванні арешту вказаного нерухомого майна, оскільки під час виконання судових рішень, це може порушити права інших кредиторів. При цьому суд враховує, що відсутні судові рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 будь-яких грошових сум, пов'язаних з борговими зобов'язаннями.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Земельним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зняття з нього арешту, треті особи: Центральний відділ державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3 , - задовольнити частково.
Визнати, що домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ.Б-2, площею 229,7кв.м., будівлі літ.В-1 та господарських споруд № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю сторін, яке набуто під час шлюбу подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
В задоволенні інших вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду.
Суддя В.О. Ковтуненко