ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.03.2020Справа № 910/15347/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" (вул. Комерційна, 8, м. Краматорськ, Донецька обл., 84302)
до Державного підприємства "Енергоринок" (вул. С.Петлюри, 27, м. Київ, 01032)
про визнання недійсним одностороннього правочину, зобов'язання вчинити дії
Представники сторін:
від позивача: Кравчик С.М., Гаркавенко С.В.
від відповідача: Калінін М.В.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" до Державного підприємства "Енергоринок" про визнання недійсним одностороннього правочину, у якому викладено такі вимоги:
1) визнати недійсним з моменту його вчинення односторонній правочин Державного підприємства "Енергоринок" щодо зарахування оплат вартості електричної енергії, сплачених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" на підставі абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263 з розрахункового рахунку із спеціальним режимом використання у період липень - грудень 2016 року на загальну суму 267 766 727,51 грн в рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії від 12.06.2015 № 11296/01.
2) зобов'язати Державне підприємство "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01, а саме, зарахувати кошти за куплену в період липень - грудень 2016 року електричну енергію за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну 267 766 727,51 грн, в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача по зарахуванню грошових коштів у розмірі 267 766 727,51 грн, що надійшли відповідно до умов договору № 4863/01 від 19.08.2018 в рахунок погашення заборгованості за договором № 11296/01 від 12.06.2015, є безпідставними та незаконними на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 № 910/15347/19 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
22.11.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15347/19, призначено підготовче засідання у справі на 23.12.2019.
10.12.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В підготовче засідання 23.12.2019 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в підготовчому засіданні до 22.01.2020.
22.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів.
В підготовче засідання 22.01.2020 з'явилися представники сторін.
У підготовчому засіданні судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.02.2020.
В судове засідання 17.02.2020 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 24.02.2020.
20.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.
24.02.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява із запереченнями щодо прийняття до розгляду та долучення до справи додаткових письмових пояснень позивача.
В судове засідання 24.02.2020 з'явилися представники сторін.
В судовому засіданні представник відповідача усно заявив про застосування позовної давності до вимог позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в задоволенні заяви відповідача щодо долучення до матеріалів справи поданих позивачем пояснень у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю, та залучити пояснення позивача до матеріалів справи.
25.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.
28.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
В судовому засіданні 02.03.2020 представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 02.03.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.08.2008 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством «ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО» (ЕК), яке змінило найменування на Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі Електромережі», укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № 4863/01 (надалі також - «Основний договір»), відповідно до умов якого відповідач продає, а позивач купує електроенергію в ОРЕ та здійснює її оплату відповідно до умов Основного договору. Порядок розрахунків врегульовано розділом 6 Основного договору, укладеного Сторонами без розбіжностей.
Відповідно до п. 6.1 Основного договору оплату за куплену електроенергію ЕК здійснює відповідно до ІВКОР грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕК, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також з інших рахунків ЕК.
Згідно з п. 6.2 Основного договору перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця з урахуванням умов п. 6.3 і зараховується Сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов п.п. 6.4 та 6.5 цього Договору та окремих рішень Кабінету Міністрів України. При цьому, в п. 6.6 Договору Сторони погодилися, що ЕК не вказує призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ЕК на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ (тобто у разі розподілу коштів Уповноваженим банком на підставі затвердженого НКРЕКП алгоритму ОРЕ).
Згідно з пунктом 6.5 Основного договору (у редакції додаткової угоди від 18.11.2011 №7745/02) сума, яка була сплачена ЕК понад повну поточну оплату вартості електричної енергії за розрахунковий місяць (з урахуванням пункту 6.4 цього договору), зараховується сторонами як погашення заборгованості за електричну енергію, яка виникла після 01.01.2015, а в разі її відсутності зараховується в рахунок погашення заборгованості з найдавнішим терміном її виникнення, крім заборгованості, реструктуризованої за договорами, укладеними на виконання Закону України від 23.05.2005 №2711-ІV, з урахуванням ПДВ. У випадку відсутності простроченої заборгованості сума, яка була сплачена ЕК у розрахунковому місяці понад повну поточну оплату вартості електричної енергії за розрахунковий місяць, зараховується за згодою сторін як авансовий платіж на наступний розрахунковий період або як платіж згідно з письмовим повідомленням ЕК відповідно до договору реструктуризації заборгованості між ДПЕ та ЕК (крім договору про реструктуризацію заборгованості, укладеного на виконання Закону України від 23.05.2005 №2711-ІV).
Строк дії договору встановлено з 01.09.2008 до 31.12.2008. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку його дії (п.11.6 Основного договору).
12.06.2015 на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України №263 між сторонами укладено договір № 11296/01 (надалі також - «Договір купівлі-продажу перетоків»), відповідно до умов якого ДП «Енергоринок» продає, а ПАТ «ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО» купує різницю перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснює її оплату відповідно до умов Договору купівлі-продажу перетоків.
Відповідно до п. 5.2 Договору купівлі-продажу перетоків оплату за куплену різницю перетоків електричної енергії ЕК здійснює грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ, відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України.
Згідно з п. 5.3 Договору купівлі-продажу перетоків ЕК здійснює оплату вартості купленої різниці перетоків електричної енергії шляхом перерахування ДПЕ суми коштів, зазначеної у рахунку фактурі, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ. При здійсненні платежів ЕК повинна вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов'язково зазначається відповідний договір та розрахунковий місяць.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками та згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України його умови застосовуються до відносин між Сторонами, які виникли з 01.05.2015, і діє протягом терміну дії постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження». (п. 10.1 Договору купівлі-продажу перетоків)
Відповідно до матеріалів справи, за Договором купівлі-продажу перетоків у липні-грудні 2016 року позивач закупив у відповідача електроенергію загальною вартістю 267 766 727,51 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії від 31.07.2016 на суму 20 357 890,67 грн, від 31.08.2016 на суму 29 711 424,59 грн, від 30.08.2016 на суму 23 585 043,61 грн, від 31.10.2016 на суму 40 014 338,06 грн, від 30.11.2016 на суму 56 382 017,18 грн, від 31.12.2016 на суму 97 716 013,40 грн.
Частину коштів, які сплачувались позивачем за електроенергію протягом липня-грудня 2016 року, зокрема, у розмірі 267 766 727,51 грн, спрямовано на оплату електричної енергії за Договором купівлі-продажу перетоків, закупленої у період липень-грудень 2016 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем здійснювався односторонній правочин на підставі чинної Постанови Кабінету Міністрів України № 263 від 07.05.2015 (із змінами, внесеними Постановою № 368), та грошові кошти, які зараховувались на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання та враховувались відповідачем як оплата за Договором купівлі-продажу перетоків, а не за Основним договором. Однак, оскільки абзац 4 пункту 1 змін, що вносились Постановою Кабінету міністрів України від 07.05.2015 №263, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 25.05.2016 №368, визнаний незаконним та нечинним з моменту прийняття у судовому порядку, то й дії відповідача по зарахуванню грошових коштів, що надійшли від позивача за період з липня 2016 року по грудень 2016 року, в односторонньому порядку у якості оплат по Договору купівлі-продажу перетоків електричної енергії в першочерговому порядку, замість зарахування таких оплат по Основному договору, є безпідставними та незаконними з моменту їх вчинення на підставі саме Постанови Кабінету міністрів України №263.
За вказаних підстав позивач просить суд поновити своє порушене право шляхом:
1) визнання недійсним з моменту його вчинення односторонній правочин Державного підприємства "Енергоринок" щодо зарахування оплат вартості електричної енергії, сплачених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" на підставі абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263 з розрахункового рахунку із спеціальним режимом використання у період липень - грудень 2016 року на загальну суму 267 766 727,51 грн в рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії від 12.06.2015 № 11296/01.
2) зобов'язання Державного підприємства "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01, а саме, зарахувати кошти за куплену період липень - грудень 2016 року електричну енергію за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну 267 766 727,51 грн, в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що він не вчиняв жодних односторонніх дій, оскільки як і позивач, керувався чинними на той час нормами законодавства України та умовами договору від 12.06.2015 № 11296/01, а позивач в свою чергу проти проведеного ним зарахування не заперечував.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Як встановив суд, за Договором купівлі-продажу перетоків у липні-грудні 2016 року позивач закупив у відповідача електроенергію загальною вартістю 267 766 727,51 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії від 31.07.2016 на суму 20 357 890,67 грн, від 31.08.2016 на суму 29 711 424,59 грн, від 30.08.2016 на суму 23 585 043,61 грн, від 31.10.2016 на суму 40 014 338,06 грн, від 30.11.2016 на суму 56 382 017,18 грн, від 31.12.2016 на суму 97 716 013,40 грн.
Вказаний Договір купівлі-продажу перетоків було укладено сторонами 12.06.2015 у зв'язку з проведенням антитерористичної операції та розділенням Оптового ринку електроенергії на територію, де органи державної влади здійснюються свої повноваження (контрольована територія, КТ) та окуповану територію і територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (неконтрольована територія, НКТ) на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про електроенергетику» (в редакції Закону від 07.04.2015 №284-VIII) та постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».
Відповідно до п. 5.2 Договору купівлі-продажу перетоків оплату за куплену різницю перетоків електричної енергії ЕК здійснює грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ, відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України.
Згідно з п. 5.3 Договору купівлі-продажу перетоків ЕК здійснює оплату вартості купленої різниці перетоків електричної енергії шляхом перерахування ДПЕ суми коштів, зазначеної у рахунку фактурі, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ. При здійсненні платежів ЕК повинна вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов'язково зазначається відповідний договір та розрахунковий місяць.
Таким законодавством для ринку на НКТ є постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» (надалі також - Постанова №263), абзацом 3 пункту 1 якої установлено, зокрема, що різниця перетоків електричної енергії враховується окремо за Донецькою та Луганською областями в точках обліку, які розташовані на контрольованій території.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2016 №368 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2015 року №263» (надалі також - Постанова №368) абзац третій пункту 1 замінено абзацами, зокрема, абзацом 4: «розрахунки з оптовим постачальником електричної енергії за електричну енергію публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» і товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», що постачається на неконтрольовану територію, здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання як першочергові в обсягах загальних платежів за Донецькою та Луганською областями відповідно».
Відповідно до наданої відповідачем розшифровки банківської виписки відповідача про надходження коштів від позивача за період з 01.07.16 по 31.12.16 (АТ «Ощадбанк»), обсяг перерахованих коштів за електричну енергію з поточного рахунка зі спеціальним режимом використання позивача на відповідний рахунок відповідача за період з 01.07.2016 по 23.12.2016 становить загалом 1 436 122 977,70 грн.
Вказані суми коштів перераховані АТ "Ощадбанк" на виконання вимог закону на поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідача із визначенням "Призначення платежу": "Розподіл коштів за електричну енергію згідно постанови НКРЕКП від…№… ", абзац п'ятий пункту 1 ПКМУ від 07 травня 2015 року N 263".
Грошові кошти у розмірі 267 766 727,51 грн з перерахованої суми коштів було враховано відповідачем в якості оплати заборгованості за куплену у липні-грудні 2016 електроенергію, що виникла у позивача Договором купівлі-продажу перетоків.
Позивач вважає одностороннім правочином дії відповідача із зарахування вказаної суми коштів в загальному розмірі 267 766 727,51 грн як оплати за Договором купівлі-продажу перетоків, а не за Основним договором, що спричинило зміну правовідносин сторін - збільшення кредиторської заборгованості позивача за Основним договором і зменшення такої заборгованості за Договором купівлі-продажу перетоків.
Відповідно до статті 525 і частини 3 статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Частиною 1 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов'язків призводить волевиявлення одного суб'єкта цивільного права.
За змістом положень частини 3 статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
Суд зазначає, що зарахування відповідачем коштів у розмірі 267 766 727,51 грн як оплати за Договором купівлі-продажу перетоків здійснювалося у порядку чинного на той час абзацу 5 пункту 1 Постанови № 263 та підтверджується актами звірки розрахунків станом на 01.06.2016, 01.07.2016, 01.08.2016, 01.09.2016, 01.10.2016, 01.11.2016, 01.12.2016, відповідно до яких заборгованість за договором № 11296/01 від 12.06.2015 за період з липня по грудень 2016 року відсутня.
Зазначені документи позивач підписав без заперечень та зауважень у добровільному порядку, що, за переконанням суду, однозначно свідчить про те, що він підтвердив свою обізнаність та згоду із проведеним відповідачем зарахуванням. Доказів висловлення позивачем заперечень у будь-якій формі проти здійснених відповідачем дій до звернення до суду з цим позовом позивач не надав.
Більше того, у листі № 61/108Б/1 від 10.08.2016 позивач сам просив відповідача кошти, сплачені у липні 2016 року в сумі 202 296 779,27 грн, зарахувати в якості сплати за куповану електроенергію у липні 2016, з врахуванням вимог абзацу п'ятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.21016 № 368 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2015 року №263», в сумі 20 357 890,67 грн, що відповідає вартості електроенергії, зазначеній у акті купівлі-продажу електроенергії за липень 2015 року за договором № 11296/01 від 12.06.2015.
Суд зазначає, що позивач у позові підтверджує свою обізнаність з тим, що грошові кошти списувались та зараховувались на оплату за договором № 11296/01 від 12.06.2015 на виконання Постанови №263.
При цьому, підставою недійсності одностороннього правочину відповідача щодо зарахування кошів у розмірі 267 766 727,51 грн позивач вказує визнання у судовому порядку постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі 826/13109/16 (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 та постановою Верховного Суду від 20.06.2018) незаконним та нечинним з моменту прийняття абзацу 4 пункту 1 Змін, що вносяться до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263, затверджених Постановою КМУ від 25.05.2016 № 368.
У постанові Верховний Суд від 20.06.2018 зазначив таке: «Оскаржувану норму у Постанові Кабінету Міністрів України від 25.05.2016 № 368 викладено у наступній редакції: "Розрахунки з оптовим постачальником електричної енергії за електричну енергію публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" і товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання", що постачається на неконтрольовану територію, здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання як першочергові в обсягах загальних платежів за Донецькою та Луганською областями відповідно".
Зі змісту вказаного абзацу вбачається, що відповідачем було виключено можливість здійснення розрахунків за продаж різниці перетоків електричної енергії між оптовим постачальником та відповідачем на неконтрольованій території на поточні рахунки, відкриті в установі банку.
Аналізуючи ці норми, суд приходить до висновку, що абзац 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 2016 р. № 368 змінює порядок розрахунків між позивачем та оптовим постачальником, а, отже, констатує наявність втручання у ці правовідносини.
З аналізу ч.4 ст.23 Закону України "Про електроенергетику" вбачається, що Кабінету Міністрів України надано повноваження регулювати правовідносини в сфері постачання електроенергії на певну територію (тимчасово окуповану території) та визначення цієї території.
На виконання вказаних повноважень відповідачем розпорядженням від 7 листопада 2014 р. № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" було затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - Перелік).
Також для виконання повноважень, визначених у ст.23 Закону України "Про електроенергетику", відповідачем було прийнято постанову від 7 травня 2015 р. № 263 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження".
Отже, для здійснення відповідного правового регулювання відносин, передбачених ч.4 ст.23 Закону України "Про електроенергетику", необхідним є внесення відповідної території до Переліку.
Відповідно до Переліку територія Луганської області тимчасово окупована і знаходиться не під контролем державних органів частково.
Тобто, відповідно до ст.1 Закону України "Про електроенергетику" відносини в цій сфері регулюються цим законом, а особливості регулювання на тимчасово окупованій території встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі ч.4 ст.23 Закону.
З огляду на викладене, на думку суду, розповсюдження повноважень Кабінету Міністрів України на регулювання правових, економічних та організаційних відносин, пов'язаних з продажем електричної енергії з оптового ринку електричної енергії України на тимчасово окуповану територію має локальний характер і обмежується територіями, зазначеними в Переліку.
Отже, зазначаючи в оскаржуваній нормі "в обсягах загальних платежів за Донецькою та Луганською областями" без уточнення або обмеження територіями, зазначеними в Переліку, дія вказаної норми розповсюджується на правовідносини, що складаються на території усієї Луганської області і не відповідає Закону України "Про електроенергетику".
Аналізуючи ці норми, суд приходить до висновку, що абзац 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 2016 р. № 368 змінює порядок розрахунків між позивачем та оптовим постачальником, а, отже, констатує наявність втручання у ці правовідносини.
Таким, чином судами попередніх інстанцій вірно зроблено висновок, що відповідач вийшов за межі повноважень, наданих ч.4 ст.23 Закону України "Про електроенергетику".»
За приписами частини 1 статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами частини 1 статті 215 цього ж Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. На підставі статті 215 ЦК недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані, визнані не чинними або недійсними, згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування, визнання нечинним або недійсним, не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.
Отже, до предмету доказування входить відповідність правочину вимогам законодавства на момент його укладення.
З'ясувавши обставини спірних правовідносин сторін, зважаючи на те, що на час здійснення відповідачем спірного зарахування коштів діяв абзац 4 пункту 1 Змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2016 № 368, а позивач як сторона договорів підтверджував таке зарахування своєю поведінкою щодо підписання актів звірки розрахунків з відповідачем, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним з моменту його вчинення одностороннього правочину Державного підприємства "Енергоринок" щодо зарахування оплат вартості електричної енергії, сплачених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" на підставі абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263 з розрахункового рахунку із спеціальним режимом використання у період липень - грудень 2016 року на загальну суму 267 766 727,51 грн в рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії від 12.06.2015 № 11296/01.
Разом з тим, щодо позовної вимоги про зобов'язання Державного підприємства "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01, а саме, зарахувати кошти за куплену в період липень - грудень 2016 року електричну енергію за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну 267 766 727,51 грн, в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
В той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що і унормовано в положеннях ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Враховуючи висновки адміністративного суду у справі 826/13109/16, грошові кошти у розмірі 267 766 727,51 грн безпідставно обліковуються як погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії та мають обліковуватись за Основним договором, у зв'язку з чим вимогу позивача про зобов'язання Державного підприємства "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01, а саме, зарахувати кошти за куплену в період липень - грудень 2016 року електричну енергію за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну 267 766 727,51 грн, в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав, суд задовольняє.
Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують заявлені вимоги, зважаючи на обставини, викладені вище.
Разом з тим, щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013)
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним з моменту його вчинення одностороннього правочину по суті, то строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, у цьому випадку застосуванню не підлягає.
Щодо застосування позовної давності до позовної вимоги про зобов'язання Державного підприємства "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01, а саме, зарахувати кошти за куплену в період липень - грудень 2016 року електричну енергію за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну 267 766 727,51 грн, в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав, суд зазначає таке.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом норми частини 1 статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14).
Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15, формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не лише з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Суд зазначає, що з моменту набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2017 у справі 826/13109/16, тобто, з моменту остаточного підтвердження судом незаконності та нечинності абзацу 4 пункту 1 Змін, що вносяться до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 № 263, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2016 № 368, у позивача виникло право на захист свого порушеного права внаслідок застосування указаної норми.
Отже, оскільки вказане судове рішення набрало законної сили 03.10.2017 (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 у справі № 826/13109/16), строк позовної давності для заявлення вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати кошти в рахунок погашення боргу за Основним договором розпочався 03.10.2017.
Оскільки позивач звернувся до суду із цим позовом 29.10.2019, то ним не пропущений загальний трирічний строк позовної давності при зверненні до суду з указаною позовною вимогою.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Зобов'язати Державне підприємство "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01, а саме, зарахувати кошти за куплену в період липень - грудень 2016 року електричну енергію за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну 267 766 727,51 грн, в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Державного підприємства "Енергоринок" (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 21515381) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" (вул. Комерційна, 8, м. Краматорськ, Донецька обл., 84302, ідентифікаційний код 00131268) судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16.03.2020
Суддя Т. Ю. Трофименко