Справа № 361/945/19
Провадження № 2/361/263/20
11.03.2020
11 березня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді - Сердинського В.С.,
при секретарі - Мищенко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Універсал Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З. про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.
Позивач зазначала, що 08 листопада 2007 року між нею та ВАТ «Банк Універсальний» було укладено договір іпотеки на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №004-2900/756-0430 від 08.11.2007 р. Даний договір іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З.
За даним договором іпотеки ОСОБА_1 передала ВАТ «Банк Універсальний» в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , не будучи фахівцем у галузі права звернулася із даним договором іпотеки до адвоката для проведення юридичного аналізу даного правочину. Проаналізувавши даний договір іпотеки ОСОБА_1 було роз'яснено фахівцем, що при укладенні даного договору відбулося порушення банком норм чинного законодавства та її прав і інтересів.
Згідно з положеннями пункту 4.2. договору іпотеки від 08.11.2007 р., звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: - рішення суду; - виконавчого напису нотаріуса; - застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; - за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодерджателя.
Згідно з положеннями пункту 4.6. договору іпотеки від 08.11.2007 р., звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до Розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до Закону України «Про іпотеку».
Розділ 5 договору іпотеки від 08.11.2007 р. визначає «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя».
У Розділі 5 даного договору зазначено, що сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі, іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до п. 5.3. даного Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя, даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Відповідно до чинного законодавства застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Тільки при дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».
Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке зазначено у Розділ 5 договору іпотеки від 08.11.2007 р. не містить цих умов.
Положення Розділу 5 договору іпотеки під назвою «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Окрім того, виходячи з того, що вказане застереження має бути окремим від договору іпотеки договором, за яким відбувається розпорядження майном, на його укладення, що проявляється у включенні його до договору іпотеки, потрібна згода іпотекодавця. Тобто, має даватися нотаріально посвідчена згода іпотекодавця і на укладення договору іпотеки і на включення до нього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. У разі відсутності цієї згоди вказане застереження визнається недійсним.
Фактично додаткова згода на включення вказаного вище застереження до договору іпотеки взагалі не надавалася хоча мала надаватися обов'язково, відсутність якої і спричиняє недійсність застереження.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати недійсним Розділ 5 «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» договору іпотеки від 08 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Кулешір С.О. не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, направили до суду клопотання про розгляд справи у їхню відсутність, позовні вимоги підтримали, просили про їх задоволення в повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача АТ «Універсал Банк» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином, направили до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення в повному обсязі, просили суд про розгляд справи у відсутність представника. Також, подали до суду заяву про застосування строку позовної давності.
В судове засідання третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.ст. 12,13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що Акціонерне товариство «Універсал Банк» є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» та Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк». Так, 22.06.2009 р. рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ Універсал Банк» було перейменовано в ПАТ «Універсал Банк»; 31.10.2018 р. рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» було перейменовано в Акціонерне товариство «Універсал Банк», що підтверджується статутом АТ «Універсал Банк».
08 листопада 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний» було укладено договір іпотеки на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №004-2900/756-0430 від 08.11.2007 р., відповідно до умов якого відповідач надав позивачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит (грошові кошти) в розмірі 300 000 швейцарських франків, а позивач зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 01.11.2029 року.
Договір іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З., зареєстровано в реєстрі за №6834. За даним договором іпотеки ОСОБА_1 передала ВАТ «Банк Універсальний» в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.5-6).
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 629 ЦПК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Аналогічна позиція наявна і в п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 р.
У пункті 5.1 укладеного договору іпотеки зазначається, що сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Отже сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 хибно стверджує, що застереження має бути окремим від договору іпотеки договором, оскільки законодавець чітко визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, вказуючи на те, що це має бути або договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2018 р. у справі №754/17290/15-ц.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Крім того, відповідне застереження, на яке посилається позивач, є невід'ємною частиною договору іпотеки, який на теперішній час є дійсним.
У відповідності до п. 1.3 договору іпотеки, іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором та/або договорами. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотекою за цим договором забезпечуються також і розмір зобов'язань, строк і порядок його виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаного основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання.
Позивач власноруч підписалася під всіма умовами, вказаними в договорі іпотеки, про що свідчить її підпис.
Чинне законодавство України не вимагає окремої письмової згоди на кожний окремий пункт договору, оскільки згода на укладення договору в цілому свідчить про волевиявлення заявника на укладення договору у відповідній редакції.
Вищевикладені норми закону свідчать про те, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки, та позивач надавши згоду на передачу в іпотеку вищевказаного майна і погодившись з умовами такого договору іпотеки, тим самим погодилась й на те, що на майно відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, в тому числі й у визначений умовами, іпотечного договору позасудовий спосіб.
Застереження в іпотечному договорі прирівнюється до відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками, а тому доводи позову про необхідність окремої згоди на включення до договору іпотеки відповідного іпотечного застереження є безпідставними.
Спірний розділ договору іпотеки повністю відповідає положенням ст.ст. 36-38 Закону України «Про іпотеку» і жодним чином їм не суперечить. Відтак, доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Позивач в своїй позовній заяві вказувала на те, що не є фахівцем в галузі права та не могла проаналізувати даний договір іпотеки на відповідність його вимогам чинного законодавства, проте необізнаність позивача в даній сфері правовідносин не може бути підставою для визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекожержателя в позасудовому порядку, яке є складовою частиною договору іпотеки.
В позовній заяві ОСОБА_1 також звертає увагу на те, що майно, яке передано в іпотеку банку є її єдиним житлом та постійним місцем проживання і звернення стягнення на предмет іпотеки може порушити її право, визначене статтями 3, 47 Конституції України.
Проте вказаний факт не може бути підставою для того, щоб позбавити банк права на звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі і в позасудовому порядку, у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання позивачем, оскільки факт того, що житло передане в іпотеку с єдиним житлом позивача та постійним місцем її проживання може лише тимчасово призупинити вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
АТ «Універсал банк» звернулося до суду із заявою про застосування строку позовної давності та просило суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Оскаржуване застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку є невід'ємною частиною договору іпотеки, який в свою чергу було укладено 08.11.2007 р., позивач ознайомився з ним, засвідчив згоду з усіма умовами договору своїм підписом. Однак з позовом до суду звернулася лише 06 лютого 2019 року, що, відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, є поза межами строку позовної давності.
Таким чином, заява відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Керуючись ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 203, 204, 215, 257, 267, 627, 629 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265, 273, 350, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович про визнання недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В. С. Сердинський