Справа № 274/5623/16-ц
Провадження № 2/0274/116/20
Рішення
Іменем України
04.03.2020 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання Рудич М.О., позивачки, представника позивачки Чудака А.В., відповідачів, представника третьої особи - Горгора І.В. - Кравця М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заступника начальника Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Хмельницький) Велидчука Олександра Івановича, треті особи- ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" про визнання права власності на 1/4 частину магазину " Ельдорадо" та зняття з неї арешту,-
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, відповідно до якого просить суд визнати за нею право власності на 1/4 частину магазину " Ельдорадо" вартістю 2584730 грн., розташованого по АДРЕСА_1 ; зняти арешт з належної їй на праві 1/4 частини магазину " Ельдорадо" .
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30.07.1988 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 з яким проживає у шлюбі і на даний час. За час спільного проживання вони придбали різне майно, у тому числі 03.02.2009 року за спільні кошти ними було придбано 1/2 частину магазину " Ельдорадо", який розташований по АДРЕСА_1 області. Зазначила, що відповідач та його брат - ОСОБА_4 заснували фірму ТОВ " РТВ - сервіс" та займалися підприємницькою діяльністю, вид діяльності - роздрібна торгівля. У зв"язку з нестабільністю економіки України товарообіг знизився, купівельна спроможність населення впала, і як наслідок її чоловік потай від неї почав брати позики щоб погашати кошти за кредитами фірми, та виплатити кошти за кредитами фірми, що призвело до накопичування боргу. Вказала, що згоди на отримання позик у значних розмірах від фізичних осіб вона відповідачу не давала. Запозичені кошти відповідач використовував на власний розсуд. В листопаді 2016 року вона випадково побачила лист Бердичівського МВ ДВС про те, що по зведеному виконавчому провадженню № 42090487 проведено оцінку майна ОСОБА_2 і вартістю 1/2 частини магазину " Ельдорадо" складає 5169400 грн. Відповідач пояснив, що за його боргами на 1/2 частину магазину накладено арешт і він продається з прилюдних торгів. Вважає, що вона не повинна відповідати належним їй майном за боргами чоловіка, які він утворив потай від неї та всупереч її інтересам. Відповідач не заперечує, що вона має право на 1/4 частку магазину " Ельдорадо", але на будівлю магазину накладено арешт і добровільно поділити частку магазину вони не взмозі.
06.12.2016 року ухвалою суду відкрито провадження у даній цивільній справі ( а.с.29 т. 1).
06.12.2016 року судом винесено ухвалу про забезпечення позову за заявою ОСОБА_1 Зупинено продаж арештованого майна, а саме : 1/2 частини магазину " Ельдорадо" розташованого по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , що здійснюється Бердичівським МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в межах виконавчого провадження № 42090487 ( а.с.30 т. 1).
13.12.2016 року до участі в справі вступила третя особа ОСОБА_3 ( а.с.41 т.1).
23.04.2018 року ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті ( а.с.194 т.1).
Протокольною ухвалою суду від 20.12.2019 року до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача залучено ТОВ " Фінансова компанія " Форінт" ( а.с. 55-56 т.2).
В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат - Чудак А.В. доводи позовної заяви підтримали повністю, просить позовні вимоги задовольнити з підстав зазначених в позові.
Позивачка додатково суду пояснила, що вона має кредитні зобов"язання перед ПАТ " Укрсоцбанк" з 2009 року, хоче вивести свою частину майна з -під арешту, щоб продати його та погасити свої борги. Зазначила, що 1/4 частина магазину " Ельдорадо" є їх з відповідачем спільним майном, вона також займалася підприємницькою діяльністю, в них з відповідачем були заощадження, на яке вони і придбали дане спірне майно. Окрім спірної частки магазину вони ще мають будинок, та інші речі побуту, однак позов про їх поділ вона не подавала.
Відповідач ОСОБА_2 пред"явлені до нього позовні вимоги визнав повністю. Вказав, що на даний час у нього є лист від ПАТ " Укрсоцбанк" в якому зазначено, що за борги перед даним банком погашені за рахунок іпотечного майна - їхнього з позивачкою будинку, він про це позивачці не повідомляв.
Відповідач - заступник начальника Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Велидчук О.І. при вирішення даного спору поклався на розсуд суду.
Представник третьої особи ОСОБА_3 - адвокат Кравець М.А. заперечив проти задоволення позовних вимог . Звернув увагу суду на те, що в 2013 році позивачка давала згоду на дарування спірної частини магазину відповідачем їх дочці, отже знала про існування боргів ще з того часу. Вказав, що позивачка та її чоловік вибірково ділять майно через суд, щоб уникнути погашення боргів перед кредиторами ОСОБА_2 , хоча борги мають бути також предметом поділу відповідно до норм чинного законодавства. Крім того відповідач ОСОБА_2 і на даний час здає 1/2 частину магазину в оренду іншим особам, отримує за це прибуток, однак із боргами не розраховується.
Третя особа - ТОВ " Фінансова компанія " Форінт" в судове засідання не з"явилися, надіслали письмове клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
26.02.2020 року надіслали письмове пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 відповідно до якої просять суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі, скасувати заходи забезпечення позову накладені ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.12.2016 року ( а.с. 72-79 т. 2 ).
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК УКраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі - продажу нежитлової будівлі, укладеного в м. Бердичеві Житомирської області 03.02.2009 року ТОВ " РТВ - сервіс" в особі директора Середюка П.М. та ОСОБА_3 , разом з ОСОБА_2 уклали даний договір про таке: продавець продає та передає у власність, а покупці купують та приймають у власність в 1/2 ( одній другій) ідеальних частин кожний нежитлову будівлю магазин " Ельдорадо" під літ. А-1, загальною площею 557, 5 кв.м., розташовану за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 8-9 т.1).
Як вбачається з копії рекомендованого листа заступника начальника Бердичівського МВ ДВС Велидчука О.І. від 24.10.2016 року, вартість спірного майна згідно звіту експерта від 20.10.2016 року становить 5 169 460,00 грн ( а.с.10 т.1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень 28.05.2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданою 27.05.2013 року державним виконавцем відділу ДВС Бердичівського МРУЮ Шатило Ю.В. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 . Особа в інтересах якої встановлено обтяження : ПАТ " Райффайзен Банк Аваль" ( а.с.11 т.1).
Як вбачається з копії постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 31.03.2015 року, виконавчий лист № 0603/7357/12 виданий 13.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 приєднано до зведеного ВП № 42090487 ( а.с.44 т.1).
Згідно постанов про відкриття виконавчих проваджень на виконанні у відділі Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Хмельницький), який є правонаступником відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції перебувають наступні виконавчі листи : виконавчий лист № 2-118 від 23.09.2011 року про стягнення з ОСОБА_2 , ТОВ ТВР Сервіс солідарно на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль боргу в сумі 1146436,78 грн.; виконавчий лист № 2-1332/11 від 24.09.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Укрсоцбанк боргу в сумі 910,00 грн.; виконавчий лист № 21332/11 виданий 24.09.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ Укрсоцбанк боргу в сумі 1150022,86 грн.; виконавчий лист № 0603/7357/12 виданий 13.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 2475552,95 грн. та судові витрати в розмірі 3219,00 грн.; виконавчі листи № 274/5268/15-ц видані 07.04.2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 2 943 500,00 грн та судовий збір в розмірі 6090,00 грн. ( а.с.46-52 т.1).
Відповідно до рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14.05.2013 року в цивільній справі № 0603/7357/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 475 552,95 грн. та в якості відшкодування судових витрат грошові кошти у розмірі 3 219,00 грн.( а.с. 165-166 т.1).
Як вбачається з ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2016 року, 04.02.2016 року ОСОБА_2 до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області було подано скаргу (справа № 274/1000/16-ц) на дії заступника начальника ВДВС Бердичівського МРУЮ Велидчука О.І., оцінювача ОСОБА_6 , рецензента СОД ФОП ОСОБА_7 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про оцінку майна. В подальшому, на підставі поданої скарги виконавчі дії з примусової реалізації майна було зупинено. Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області в задоволені скарги на дії заступника начальника ВДВС Бердичівського МРУЮ Велидчука О.І. було відмовлено та визнано його дії законними (а.с. 176-178 т.1).
Згідно договору дарування 1/2 ідеальної частини нежитлової будівлі від 27.11.2013 року , укладеного в м. Бердичеві Житомирської області, судом встановлено, що ОСОБА_2 ( даритель) та ОСОБА_8 ( обдарована), уклали даний договір про таке : ОСОБА_2 подарував належну йому 1/2 ідеальну частину нежитлової будівлі магазин " Ельдорадо" , а ОСОБА_8 прийняла в дар 1/2 ідеальну частину нежитлової будівлі, магазин " Ельдорадо" , яка знаходиться по АДРЕСА_1 ( а.с. 179).
Як вбачається з рішення апеляційного суду Житомирської області від 24.02.2015 року ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи- реєстраційна служба Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Пашковський Ян Альбертович про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, зобов'язання вчинити дію, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 грудня 2014 року ( цивільна справа № 274/4637/14-ц), у серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2013 року залишено без змін рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2013 року, яким на його користь стягнуто з ОСОБА_2 кошти в сумі 2 475 552 грн. 95 коп. та 3 219 грн. судових витрат. На підставі виконавчого листа виданого Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області державним виконавцем 06 грудня 2013 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 27 листопада 2013 року ОСОБА_2 подарував 1/2 частину нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 ОСОБА_8 , яка є його донькою. Після відчуження ОСОБА_2 продовжує розпоряджатися спірним майном та здійснює підприємницьку діяльність. Посилаючись на те, що зазначений договір укладений з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, не направлений на настання реальних правових наслідків є фіктивним, позивач просив визнати договір дарування 1/2 частини нежитлової будівлі недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 та зобов'язати реєстраційну службу Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області внести зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із рішенням першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу .
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення : позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи- реєстраційна служба Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Пашковський Ян Альбертович про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, зобов'язання вчинити дію задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 1/2 ідеальної частини нежитлової будівлі, магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " під літерою А-2, загальною площею 557, 5 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 27 листопада 2013 року, посвідченого Пашковським Я.А. приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області, та зареєстрованого в реєстрі за №1844. В решті позову відмовлено ( а.с. 180-182 т.1).
Відповідно до копії ухвали суду від 08.11.2018 року( цивільна справа № 0603/2-118/11) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" про заміну сторони (стягувача) задоволено. Замінено первісного стягувача Публічне акціонерне товариство ""Райффайзен Банк Аваль" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" з виконавчого листа № 2-118/11 від 23.09.2011 р., виданого Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області на виконання ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18.02.2011 р. про стягнення заборгованості з ТОВ РТВ "Сервіс".
Замінено стягувача Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" з виконавчого листа № 2-118/11 від 23.09.2011 р., виданого Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області на виконання ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18.02.2011 р. про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 ( а.с. 5-6 т.2).
Згідно ч. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як визначено ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ст. 76 ЦПК України).
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 18.02.2019р. по справі № 314/6930/16-ц, від 18.03.2019 р. по справі № 334/8276/15-ц, від 13.02.2019 р. по справі № 174/3/16-ц зазначив наступне щодо правильності застосування ст. 60 СК України:
"Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі." Однак, як встановлено судом, з боку позивачки не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що нерухоме майно яке є предметом спору, а саме: 1/2 частини магазину "Ельдорадо", розташованого по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тобто, документи які підтверджували дійсне джерело його набуття за спільні сумісні кошти чи спільну працю подружжя. В матеріалах справи не міститься жодного належного, допустимого доказу на підтвердження того, що означене в позовній заяві нерухоме майно є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, а не особистою приватною власністю чоловіка - ОСОБА_2 (згідно зі ст. 57 СК України). Згідно матеріалів, які наявні в матеріалах справи та досліджені судом, ОСОБА_2 придбано 1/2 частину приміщення магазину "Ельдорадо" самостійно, згідно Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 03.02.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області за реєстровим № 158. В державному реєстрі речових прав також єдиним власником нерухомості зазначено саме ОСОБА_9 . Відповідно до ст. ст. 69,70 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі такого поділу частки майна дружини та чоловіка є рівними. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Зазначеними статтями Сімейного Кодексу України передбачено, що дружина та чоловік у разі відсутності добровільної домовленості щодо поділу спільної сумісної власності, мають право на поділ у судовому порядку зазначеного майна. При цьому поділу підлягає все набуте ними у шлюбі майно, а не окремі його одиниці. При проведенні часткового поділу майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, нівелюється принцип встановлений ст.70 СК України щодо рівності часток дружини та чоловіка у всьому майні, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Як визначено п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якому вказано, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. В п. 24 зазначеної Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 вказано, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 С К України). Таким чином, при розгляді позовних вимог про поділ майна в порядку поділу саме спільної сумісної власності подружжя, суд повинен встановити: обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання та включити загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. З урахуванням викладеного вбачається, що приписами ст. 60 СК України встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності, вказаний правовий висновок викладений у Постанові ВС від 12.12.2018 р. по справі № 161/9138/16-ц. За таких обставин, вважається, що між сторонами не існує спору щодо поділу майна, що перебуває в спільній сумісній власності, так як сторони не заявляли позовні вимоги щодо його поділу та не надавали до суду докази набуття ними іншого майна у шлюбі. Окрім того, у відповідності до ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом, права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав, участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Але при визначенні часток кожного з подружжя, виходячи з принципу справедливості, слід враховувати початкову вартість майна, та наскільки вона змінилася в результаті спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. СК України визначає дві підстави поширення на особисте майно режиму спільної сумісної власності. Наявність спільних трудових чи грошових затрат або затрат лише другого з подружжя, який не є власником даного майна. Під трудовими затратами слід розуміти особисту або спільну трудову діяльність подружжя, спрямовану на ремонт майна, здійснення його. добудови, переробки тощо, що призвело до істотного збільшення вартості майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих та (або) спільних коштів, що спрямоване на поліпшення майна. При цьому необхідною умовою визнання судом права спільної сумісної власності на дане майно є наявність «істотного збільшення його у вартості». Оскільки поняття «істотне збільшення у вартості» є оціночним, конкретне рішення щодо задоволення або відхилення позову приймається судом з урахуванням усіх обставин справи. Якщо спір стосується житлового будинку, то до уваги беруться такі обставини, як капітальний ремонт, перевлаштування будинку, розбір старого та будівництво на його місці нового будинку тощо. Якщо ж у процесі сімейного життя подружжя здійснювало лише поточний ремонт житлового будинку або іншого майна, то це не дає підстав для визнання майна спільним. У цьому випадку один з подружжя може вимагати лише відшкодування зроблених ним витрат. Таким чином питання про те, наскільки істотно збільшилася вартість спірного майна в період шлюбу, є визначальним при ухваленні судом рішення. Якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку одного з подружжя - не власника і разом з тим не визнає такі витрати істотними - дана особа не позбавлена права вимагати грошової компенсації. Спільна сумісна власність не передбачає визначення часток. Відтак, права кожного з подружжя поширюватимуться на усе майно, визнане спільною сумісною власністю. Проте у разі здійснення поділу спільного майна, набутого на підставі і в порядку ст. 61 СК України, суд має право відступити від принципу рівності часток, врахувавши ступінь трудової та (або) матеріальної участі у поліпшенні майна кожного з подружжя. Наявність особистих витрат та (або) трудової участі одного з подружжя в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні даним майном або в догляді за ним. За умови встановлення цих обставин суд має право визнати право спільної сумісної власності лише щодо доходів (приплоду, дивідендів), одержаних за рахунок такого майна, але не на саме дане майно. Враховуючи те, що за ЦК України підставою набуття права власності є одержання особою - власником не тільки плодів та доходів, але й продукції, остання також може бути визнана об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. При поділі майна може бути застосовано положення ст. 70 СК України, відповідно до якого при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Враховуючи вище наведене, судом встановлено, що позивачкою не надано жодного доказу, який би дозволив визначити належну їй частку у майні, яка може бути спільною сумісною власністю подружжя. Суд погоджується з доводами третіх осіб, що з боку позивачки не надано доказів та не обґрунтовано в чому полягає порушення її права. Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, в якому зазначено про те, що поняття "охоронюваний законом інтерес”, яке вживається в законах України у логічно- смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14). Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу. Водночас, суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Тобто, обов'язок доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача покладається безпосередньо на позивача. Позивачка не надала доказів та не обґрунтувала в чому полягає її порушення прав та чому необхідно визнати нерухоме майно об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Дії, які спонукали позивачку ініціювати подання позову, були зумовлені виконанням рішенням судів, що набрали законної сили та є обов'язковими до виконання. Арешт виявленого майна ОСОБА_2 та процес його подальшої реалізації проводився згідно порядку визначеного чинним законодавством України, в т.ч. ЗУ «Про виконавче провадження». Позивачка зазначає, що знала про борги свого чоловіка, а тому і усвідомлювала відповідальність за них, у разі їх непогашений. Суд також погоджується з доводами третьої особи - ТОВ " ФК "Форінт" про те, що зазначеним позовом сторони (подружжя) створили штучний позов з метою умисного не виконання судового рішення про стягнення боргу та уникнення сплати боргу: Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність дій учасників цивільних правовідносин. Дії мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Зазначений правовий висновок викладено постановах Верховного Суду від 11.11.2019 року у цивільній справі №337/474/14-ц, провадження № 61-15813св 18 та № 317/3272/16-ц провадження № 61-156св17 від 06.03.2019 року. Недобросовісність та зловживання правом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 полягає у використанні усіх можливих процесуальних можливостей затягування виконання рішення судів, що перебувають на примусовому виконанні у зведеному виконавчому провадженні № 42090487. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про про визнання права власності на 1/4 частину магазину " Ельдорадо" та зняття з неї арешту до задоволення не підлягають з наведених вище судом обставин. Як визначено ч. 9 ст. 159 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 4,12- 13, 76-81,141,149,158, 258-261, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заступника начальника Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Хмельницький)Велидчука Олександра Івановича, треті особи- ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" про визнання права власності на 1/4 частину магазину " Ельдорадо" та зняття з неї арешту відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову накладені ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.12.2016 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання , має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть також подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення виготовлено 16 березня 2020 року .
Головуючий Т.М. Вдовиченко