Справа № 120/2741/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
10 березня 2020 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,
представника відповідача: Франчука О.М.,
представника відповідача: Мельничука І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної установи "Стрижавська виправна колонія (№81)" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Стрижавська виправна колонія (№81)" про визнання дій протиправними, стягнення частини не виплаченої вихідної допомоги,
в серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81», з урахуванням уточненої позовної заяви, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Стрижавська виправна колонія № 81» щодо невиплат належних сум під час розрахунку при звільненні позивача;
- зобов'язати Державну установу «Стрижавська виправна колонія № 81» виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за 15 років календарної військової служби, з врахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Державну установу «Стрижавська виправна колонія № 81» виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9920,20 грн;
- зобов'язати Державну установу «Стрижавська виправна колонія № 81» нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, починаючи з 10.01.2019 року по день винесення судового рішення по даній справі.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.11.2019 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Стрижавська виправна колонія №81" щодо невиплати грошої компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язано Державну установу "Стрижавська виправна колонія №81" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9920,20 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять гривень двадцять копійок);
- зобов'язано Державну установу "Стрижавська виправна колонія №81" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати за період з 11.01.2019 року по 01.11.2019 року включно в сумі 122545,95 грн. (сто двадцять дві тисячі п'ятсот сорок п'ять гривень дев'яносто п'ять копійок);
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, Державна установа "Стрижавська виправна колонія №81" подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що норма ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначає грошове та матеріальне забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників кримінально-виконавчої служби, і відношення до забезпечення осіб рядового і начальницького складу працівників кримінально-виконавчої служби речовим майном відношення не має.
Апелянт зазначив, що фінансування грошового забезпечення та компенсації за речове майно здійснюються за різними кодами економічної класифікації видатків, що вимагає бюджетне законодавство.
Щодо висновку суду першої інстанції про зобов'язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то апелянт зазначив, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статей 116, 117 КЗпП України.
Позивач, також не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовити у задоволенні позовних вимог, а саме щодо визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» щодо невиплат належних сум під час розрахунку при звільненні та зобов'язання Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за 15 років календарної військової служби, з врахуванням виплачених сум, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби повязане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених законом підстав. При цьому, положеннями правових актів встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби. На момент звільнення позивач набув календарної вислуги понад 10 років.
В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, заперечили проти задоволення апеляційної скарги позивача та просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 в період з 27.08.2001 року по 16.09.2010 року проходив службу в Державній прикордонній службі України.
Згідно витягу з наказу начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби від 16.09.2010р. №193-ос "По особовому складу" капітана ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів грошового забезпечення. Одноразова грошова допомога при звільнені з військової служби не виплачувалась, календарна вислуга років становить 9 років 00 міс 19 днів.
З 30.05.2011 року проходив службу у Державній пенітенціарній службі. З 30.05.2011 по 01.11.2012 року проходив службу в оперативному відділі Піщанської виправної колонії УДПтС у Вінницькій області (№59). Вислуга років на момент звільнення склала 10 років 05 міс 20 днів.
З 14.05.2013р. по 05.08.2013р. проходив службу у Вінницькій установі виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1). Згідно витягу з наказу №62-ос від 30.07.2013р. ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 11 років 02 міс 24 дні.
У період з 23.12.2014р. по 10.01.2019р. проходив службу в Державній установі "Стрижавська виправна колонія (№81) Згідно наказу від 10.01.2019 року № 3/ОС-19 ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням . Вислуга років станом на 10.01.2019 року в календарному обчисленні становить 15 років 03 місяці 11 днів. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби становить 04 роки 00 місяців 17 днів.
Згідно довідки ДУ "Стрижавська виправна колонія (№81) від 21.08.2019р. №14 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , позивачу в січні 2019 року виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 12 660,61 грн. із розрахунку вислуги за 4 роки 00 міс 17 днів.
В липні 2019 року позивач звернувся з заявою до Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» в якій просив здійснити доплату одноразової грошової допомоги з розрахунку вислуги - 15 років.
Відповідач, листом від 29.07.2019 року за вих. № 12/2752 відмовив позивачу у доплаті одноразової грошової допомоги. Вказавши, що правових підстав для такої виплати немає, оскільки позивач, при звільнені 05.08.2013 року з Вінницької установи виконання покарань управління Державної Пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1) мав вислугу 11 років 02 місяці 24 дні, з урахуванням наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу ДКВС України», законних підстав для виплати одноразової грошової допомоги позивачу Державною установою «Стрижавська виправна колонія №81» немає.
Крім того, 10.01.2019 року позивач звернувся з заявою до відповідача про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Листом №З/2-19/Ш-З від 20.06.2019 року відповідач повідомив позивача, що останньому проведено нарахування грошової компенсації в сумі 9920,20 грн, яка буде виплачена при наявності відповідно фінансування.
Згідно довідки Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» № 3/3568 від 20.09.2019 року, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно становить 9920,20 грн. Однак така компенсація позивачу на день розгляду справи не виплачена.
Позивач, не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати належних сум під час розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду, та як наслідок просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилаючись на Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, дійшов висновку, що факт набуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні не може надавати останньому право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років. Державна установа «Стрижавська виправна колонія (№81)» виконала своє зобов'язання та провела виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в сумі 12660,61 грн. за 04 роки 00 міс 17 днів проходження служби в даній установі.
Щодо позовної вимоги про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, то суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.
Також, суд першої інстанції посилаючись на норми статей 116,117 КЗпП України дійшов висновку про зобов'язання відповідача здійснити виплату та нарахувати компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".
Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (п.1 ст.6 Закону).
Відповідно до п.2 ст.14 Закону, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частиною 1 статті 23 Закону визначено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів Украйні.
При цьому, механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено Порядком виплат грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5.
Згідно пп 2, 4 п. 1 Розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Особам рядового і начальницького складу у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які під час попереднього звільнення не набули права на отримання такої допомоги.
Аналогічне положення затверджене в абзаці четвертому пункту 10 постанови КМУ від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", згідно з якими військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
- які звільняються із служби за власним бажанням або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Абзацом 5 пункту 10 постанови №393 вказано, що зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, з 14.05.2013р. по 05.08.2013р. проходив службу у Вінницькій установі виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1). Згідно витягу з наказу №62-ос від 30.07.2013р. ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 11 років 02 міс 24 дні.
У період з 23.12.2014р. по 10.01.2019р. проходив службу в Державній установі "Стрижавська виправна колонія (№81) Згідно наказу від 10.01.2019 року № 3/ОС-19 ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням . Вислуга років станом на 10.01.2019 року в календарному обчисленні становить 15 років 03 місяці 11 днів. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби становить 04 роки 00 місяців 17 днів.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в 2013 році за попереднім місцем роботи, а тому враховуючи вищезазначені норми, йому належить до виплати одноразова грошова допомога за період календарної служби з дня останнього прийняття на службу без врахування періоду попередньої служби.
При цьому, причина неотримання вказаної допомоги при звільненні у 2013 році, не є предметом спору по цій справі, оскільки, позивач мав право на звернення до суду з позовом про стягнення належних йому коштів з Вінницької установи виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1).
Згідно матеріалів справи, Державна установа «Стрижавська виправна колонія (№81)» виконала своє зобов'язання та провела виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в сумі 12660,61 грн. за 04 роки 00 міс 17 днів проходження служби в даній установі.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при його звільненні у 2019 році з урахуванням усього календарного періоду його служби, а саме за 15 календарних років, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на те, що з 30.05.2011 по 05.08.2013 та з 23.12.2014 по 10.01.2019 він проходив службу в одному і тому ж органів ДКВС України, колегія суддів відхиляє, оскільки факт набуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні не може надавати останньому право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Стрижавська виправна колонія № 81» щодо невиплат належних сум під час розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за 15 років календарної військової служби, з врахуванням виплачених сум, а тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Щодо висновків суду першої інстанції про зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9920,20 грн. та компенсації втрати частини доходів за весь час затримки виплати за період з 11.01.2019 року по 01.11.2019 року включно в сумі 122545,95 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
10.01.2019 позивач звернувся з заявою до відповідача про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Листом №З/2-19/Ш-З від 20.06.2019 року відповідач повідомив позивача, що останньому проведено нарахування грошової компенсації в сумі 9920,20 грн, яка буде виплачена при наявності відповідно фінансування.
Згідно довідки Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» № 3/3568 від 20.079.2019 року, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно становить 9920,20 грн. Однак така компенсація позивачу на день розгляду справи не виплачена.
Колегія суддів вважає, що відмова Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» виплатити позивачу компенсацію за належні до видачі йому предмети речового майна є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").
Згідно ч 2 ст. 23 цього ж Закону, визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до частини 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" №2713-IV від від 23.06.2005 (далі - Закон №2713-IV) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст.24 Закону №2713-IV, фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.
Відповідно до п.1 затвердженого Порядку №578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 цього порядку, передбачено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Згідно п.22 Порядку №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Згідно пункту 23 Порядку, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.
Відповідно до пункту 27 Порядку №578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Згідно п.29 цього Порядку особам, які звільняються із служби через службову невідповідність, за порушення дисципліни, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, речове майно особистого користування не видається, а вартість виданих предметів, строк носіння яких не закінчився, утримується із зазначених осіб з урахуванням зносу. Своєчасно не отримане речове майно особистого користування не видається і за нього не виплачується грошова компенсація особам, які звільняються із служби протягом трьох років після присвоєння їм першого спеціального звання.
Аналізуючи вищевказані правові норми, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.
При цьому, посилання відповідача на абз.2 п.22 Постанови №578, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказана норма регулює грошову компенсацію за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби та стосуються зовсім інших умов, зокрема: обміну раніше виданого речового майна особистого користування на інше майно (вартість якого не перевищує вартості предметів, що замінюються) або отримання за нього грошової компенсації за наявності відповідних кошторисних призначень. Тоді як, у даному ж випадку, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен був за бажанням позивача видати речове майно особистого користування, яке неотримано останнім на день звільнення, або виплатити грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, як це передбачає пункт 27 Порядку №578.
Посилання відповідача на відсутність коштів та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію за речове майно установі виділені не були, не може бути визнане обґрунтованим, оскільки зі змісту пунктів 27, 60 Порядку вбачається, що виплата компенсації при звільненні не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Єдиною передумовою для виплати грошової компенсації Порядок визначає довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, яка, як вбачається з матеріалів справи, була видана позивачу за № 3/3568 від 20.09.2019.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Таким чином судова колегія дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9920,20 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, на підставі ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), суд зазначає, що загальні норми трудового законодавства підлягають застосуванню у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, то в цій ситуації слід застосувати приписи КЗпП України, які регулюють ці питання, зокрема ст. ст. 116, 117 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
В день виключення позивача із списків частини, йому не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, тобто відповідач не провів повного розрахунку з позивачем. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст. 117 КЗпП України. Тобто, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання з відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на дані правовідносини.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів апелянта щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції вважає посилання відповідача на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» безпідставним, оскільки у розглядуваному адміністративному спорі не вирішуються питання щодо компенсації позивачу втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.
Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 10.01.2019 по день винесення судового рішення по справі, однак, як вбачається із витягу з наказу №3/ОС-19 від 10.01.2019 є остаточною датою закінчення служби, тобто право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 11.01.2019.
Так, згідно довідки Державної установи «Стрижавська виправна колонія №81» №20 від 29.10.2019 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 , сума середньоденного заробітку становить 415,41 грн. (листопад 2018 року - 12505,18+ грудень 2018 року - 12834,79 грн. = 25339,97 грн :61 день = 415,41 грн.). Відтак сума, яка підлягає стягненню становить 122 545,95 грн. виходячи з наступного розрахунку з 11.01.2019 року по 01.11.2019 року включно = 295 днів*415,41 грн = 122454,95 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 122 454,95 грн. (415,41 грн. х 295 днів), який необхідно виплатити позивачу.
Отже, виходячи з аналізу наведених норм у сукупності колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги дійшов обґрунтованих висновків, що позивачем доведено право на отримання грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав до суду доказів виплати грошової компенсації, тому доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та висновками суду.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної установи "Стрижавська виправна колонія (№81)" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 16 березня 2020 року.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.