Справа № 620/3355/19 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
11 березня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Черпіцької Л.Т.
суддів:Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.
за участю секретаря:Закревської І.Л.,
представник позивача Карась А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про скасування пункту рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд: скасувати пункт 2 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.06.2019 №250 у частині відмови ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Чернігівської міської ради у ненаданні ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 ; зобов'язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 , у відповідності до містобудівного розрахунку; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України..
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 , з підстав, не передбачених частиною 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та на підставі нечинних норм ДБН Б. 2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».
Інших підстав для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень, визначених частиною 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідач не вказує, тому оскаржуване рішення є протиправним.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції при задоволенні позову було враховано судове рішення, яке було оприлюднено в ЄДРСР пізніше ніж було прийнято рішення виконавчим комітетом. А також не було враховано, що вирішення питання щодо надання містобудівних умов і обмежень, відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності, відноситься виключно до повноважень органів місцевого самоврядування, відповідно саме даний орган повинен вирішувати питання про надання містобудівних умов та обмежень, а не суд, який не має права перебирати на себе повноваження державних органів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві позивач в порядку ч. 7 ст. 139 КАС України повідомив про намір подати заяву про вирішення питання щодо розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції з наданням підтверджуючих доказів.
11.03.2020 позивач подав в порядку ч. 7 ст. 139 КАС України заяву, в якій просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12944 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та врахувавши підстави для скасування касаційним судом рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,0484 га, в межах згідно з планом (землі під господарськими будівлями та дворами - 0,0179 га, сади - 0,0305 га), за кадастровим номером земельної ділянки 7410100000:02:050:5067, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 25.12.2013, посвідченим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О.Г., зареєстрованим в реєстрі за №1897, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.12.2013 з індексним номером 15365756, а також договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2013, посвідченим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О.Г., зареєстрованим в реєстрі за №1899, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.12.2013 з індексним номером 15381295.
У 2018 році фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 зроблений містобудівний розрахунок реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20-28), у якому містяться відомості про часткове збереження фундаменту, збереження частини стін, використання зовнішніх інженерних мереж існуючої будівлі, зміну існуючого фундаменту, що є відповідно до визначення - реконструкцією, а не будівництвом нового будинку. Так, у розділі 2. Аналіз існуючих умов, зазначено що: Реконструкція передбачає знесення будинку з частковим збереженням фундаментів, зведення нового фундаменту, стін і інших конструкцій, надбудова другого поверху.
Основні планувальні обмеження та рішення, зокрема:
- існуючий стан ділянки - часткова забудова, решта території - сад;
- зміна контурів фундаменту на багатокутну форму з максимальними розмірами у плані 23,88*13,22 м.;
- використання фундаменту існуючої цегляної стіни протяжністю 20,42 м. у якості стіни житлового будинку з подальшою добудовою до висоти орієнтовно 10,85 м.;
- використання фундаменту існуючої цегляної стіни загальною протяжністю 16,35 м. у якості паркану, з подальшою добудовою до висоти 2 м.
Підставою для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 у оскаржуваному рішенні в даній адміністративній справі було те, що реконструкція не відповідає містобудівній документації, діючим державним та санітарним нормам і правилам.
Вказані підстави є аналогічними тим, що були предметом дослідження у справі №620/408/19.
Так, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 у справі №620/408/19 адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано пункт 3 рішення №641 Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13.12.2018 щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні та наданні містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 ; зобов'язано Виконавчий комітет Чернігівської міської ради вчинити необхідні дії та надати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 у відповідності до містобудівного розрахунку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради задоволено частково; рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 скасовано в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання вчинити дії та надати містобудівні умови та обмеження; ухвалено в цій частині постанову наступного змісту: зобов'язати виконавчий комітет Чернігівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (реконструкція, капітальний ремонт будівель із зміною зовнішньої конфігурації) за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку та строки, встановлені чинним законодавством; в решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 залишено без змін.
У вказаній справі судами було встановлено, що 13.12.2018 рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №641 пункт 3 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні наданих містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 , у зв'язку з тим, що реконструкція не відповідає містобудівній документації, діючим державним будівельним та санітарним нормам і правилам, а саме: генеральним планом м. Чернігова, Детальним планом центральної частини м. Чернігова за вказаною адресою передбачена реконструкція під багатоповерхову житлову забудову; наданий замовником містобудівний розрахунок та схема генерального плану передбачає будівництво нового будинку зі знесенням старого, а не реконструкцію; не відповідає нормам ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» (п.6.1.21, 6.1.24) відстань між фасадами з вікнами житлових будинків заввишки 4 поверхи і більше до існуючих будинків і споруд - 20 м, за схемою генерального плану відстань до п'яти поверхового житлового будинку становить близько 6м, а від існуючої огорожі 4 м; містобудівним розрахунком ступінь вогнестійкості запланованої будівлі (ІІ), що буває рідко при будівництво житлового будинку (несучі та огорожувальні конструкціями з кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням листових плитних негорючих матеріалів). У містобудівному розрахунку не зазначені конструктивні елементи для запланованого об'єкта; житловий будинок знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , а організація воріт виконана з проспекту Миру в 7 м від багатоквартирного будинку №75б ; при проектуванні не враховані санітарні вимоги; відстань від фундаментів будинків і споруд до водопроводу і напірної каналізації повинна становити 5м (ДБН Б. 2.2-12:2018 «Планування і забудова території», додаток И.1 обов'язковий), за проектною документацією відстань від водопровідного колодязя становить близько 1м.
Водночас, як правильно звернув увагу суд першої інстанції у даній адміністративній справі, пунктом 2 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.06.2019 №250 «Про затвердження та надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок» на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 у справі №620/408/19, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 06.06.2019 з містобудівним розрахунком, позивачу відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 , у зв'язку з невідповідністю містобудівного розрахунку підпунктам 6.1.21, 6.1.41 та Додатку И.1 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».
Проте, станом на день прийняття оскаржуваного у даній справі пункту 2 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.06.2019 №250 дія наказу від 28.08.2018 №100 «Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» зупинена відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/13433/18.
Також, відповідно до наказу Мінрегіонбуду від 30.08.2018 №228 «Про зупинення дії наказу Мінрегіону від 23.04.2018 №100» було зупинено дію наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018 №100 «Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2018 у справі №826/13433/18 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Старонаводницький парк» до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправним та нечинним наказу - задоволено повністю; адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Фірма «Хмельницькбуд» до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправним та нечинним наказу - задоволено повністю; визнано протиправним та нечинним наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018 №100 «Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 апеляційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України задоволено частково; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 скасовано; адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Фірма «Хмельницькбуд» задоволено; визнано наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018 №100 «Про затвердження ДБН Б. 2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» протиправним та нечинним.
Вказана постанова суду (її вступна та резолютивна частини) оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.06.2019, а повний текст постанови оприлюднено 21.06.2019.
Отже, на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, норми ДБН Б. 2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», на які послався відповідач, не діяли та не могли застосовуватись при вирішенні заяви позивача про затвердження і надання містобудівних умов і обмежень.
Вказане рішення суду (вступна та резолютивна частини) було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.06.2019, тобто до прийняття оскаржуваного у даній справі рішення, та набрало законної сили з моменту його проголошення.
Водночас, за змістом частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тому, норми вказаного вище акта підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що не були чинними на момент їх виникнення.
В той же час, відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За правилами частин 3-4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даній справі, суд не вбачає порушень правил дискреційної поведінки, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.
Європейський Суд з прав людини у своїй усталеній практиці пов'язує визначення ефективного судового захисту саме з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.
Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути реальний захист порушеного суб'єктивного права позивача, тому у даній справі порушене право підлягає відновленню саме шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України)
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат, прямо пов'язаних з розглядом даної справи, розмір, яких підтверджується належними та допустимими, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доказами, крім того такий розмір є співмірним із складністю нетипової справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12944 грн. у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вбачає наявність підстав для її присудження на користь позивача в повному обсязі, враховуючи достатність та допустимість усіх наданих доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, відповідач не наполягав в суді апеляційної інстанції на неспівмірності понесених витрат або їх необгрунтованості.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, відсутні підстави для розподілу судових витрат на користь скаржника.
Керуючись статтями 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року - без змін.
Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
Стягнути з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12944,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 16 березня 2020 року.
Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька
Судді:Я.Б. Глущенко
О.Є. Пилипенко