Справа № 640/3748/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Федорчук А.Б.
12 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року (розглянута в порядку спрощеного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони в особі Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , третя особа Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу №131-РС від 07.11.2018, визнання протиправною бездіяльності, -
У березні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа - Міністерство оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення №131-РС від 07 листопада 2018 року в окремій його частині відносно звільнення сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , санітара медичного пункту 4 батальйону охорони у запас за підпунктом «д» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через службову невідповідність);
- визнати бездіяльність Міністерства оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 та зобов'язати Міністерство оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснити запис про звільнення сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , санітара медичного пункту 4 батальйону охорони у запас за частиною 1 статті 39 Кодексу законів про працю України (розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника) у трудовій книжці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та контракті про проходження громадянина України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 30 січня 2017 року.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач грубо порушив вимоги статей 39 Кодексу законів про працю України, пунктів 84, 85, 102 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», підпункту «Д» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», пункту 12.3 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 10 квітня 2009 року №170. Позивач стверджувала, що відповідач не доводив до її відома про прийняття відносно неї дисциплінарних стягнень; жодні письмові пояснення стосовно дисциплінарних стягнень не надавала.
Додатково позивач повідомила, що відповідач протиправно допустив бездіяльність стосовно розгляду та вирішення її рапорту про дострокове розірвання контракту від 02 червня 2018 року, чим порушив її права та законні інтереси, зокрема на вільний вибір праці.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 уклала 30 січня 2017 року з Міністерством оборони України в особі командира військової частини пп НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_3 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.
Відповідно до наказу командира 718 окремого навчального автомобільного батальйону (по особовому складу) від 30 січня2017 року №15 сержанту ОСОБА_1 присвоєно первинне звання «солдат» і призначено курсантом навчальної медичної роти 718 окремого навчального автомобільного батальйону НОМЕР_3 навчального гвардійського центру.
На підставі наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 травня 2017 року №86-РС сержанта ОСОБА_1 як курсанта, які у квітні 2017 року пройшли підготовку у в/ч НОМЕР_4 призначено санітаром медичного пункту батальйону охорони 101 окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України, ВОС - 878658А.
Згідно наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 13 травня 2017 року №112 сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення і вважати такою, що з 13 травня 2017 року справи та посаду санітара медичного пункту 4 батальйону охорони прийняла і приступила до виконання службових обов'язків за посадою.
Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, 02 червня 2018 року ОСОБА_1 подала на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 рапорт про звільнення її з лав Збройних Сил України у зв'язку із невиконанням умов контракту керівництвом.
Вказаний рапорт позивач направила відповідачу засобами поштового зв'язку 04 червня 2018 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку.
Зазначений рапорт військова частина НОМЕР_1 отримала 19 червня 2018 року, що підтверджується відповідним відбитком штемпелю (вх. №53/4505).
В подальшому, командир військової частини НОМЕР_1 видав 07 листопада 2018 року наказ №131-РС (по особовому складу), на підставі якого ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби за пунктом 2 підпункту «д» (через службову невідповідність).
Незгода позивача із вказаним наказом та бездіяльністю відповідача зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Пунктом 2 Положення №1153/2008 визначено, що у добровільному порядку громадяни проходять, зокрема, військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Відповідно до п. 11 Положення №1153/2008 проходження військової служби військовослужбовцем відображається в його особовій справі, яка ведеться у порядку та за формою, встановленими Міністерством оборони України. До особової справи вносяться передбачені законом відомості про військовослужбовця та членів його сім'ї, а також за його попередньою згодою інші необхідні відомості. Порядок обліку військовослужбовців, форми і призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення визначаються Міністерством оборони України.
Згідно з п. 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
У відповідності до п. 13 Положення №1153/2008 на військову службу за контрактом приймаються: громадяни відповідно до статей 19 і 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; військовослужбовці інших військових формувань із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з отриманням військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача від 02 червня 2018 року щодо її звільнення у зв'язку з недотриманням умов контракту з боку частини прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2018 року №193 «Про призначення службового розслідування» з метою встановлення причин та умов щодо недотримання умов контракту з боку частини стосовно санітара 4 батальйону охорони сержанта ОСОБА_1 .
В ході проведення службового розслідування встановлено, що умовами контракту передбачено, що Міністерство оборони України зобов'язується відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянам України, а саме:
- додержання його особистих прав і свобод та прав членів його сім'ї, включаючи надання пільг, гарантій і компенсацій, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України;
- призначення його на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово-облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням ділових і моральних якостей;
- навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, в інших вищих навчальних закладах України, відповідних підрозділах з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації військовослужбовців, навчальних закладах іноземних держав, без відриву від служби;
- охорону здоров'я його та членів його сім'ї, які мають право на отримання медичної допомоги у закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України;
- встановлену тривалість службового часу, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
- вільне пересування територією України у вихідні, святкові та неробочі дні, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
- надання відпочинку за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові і неробочі дні;
- належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби;
- харчування за встановленими нормами військовослужбовців рядового складу, сержантського та старшинського складу, осіб офіцерського складу під час військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
- виплату підйомної допомоги на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, які переїжджають разом із ним на нове місце проходження військової служби;
- виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій;
- безоплатну соціальну і професійну адаптацію в разі звільнення з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров'я;
- жиле приміщення йому та членам його сім'ї або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) ним житлового приміщення;
- пенсійне забезпечення, виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
- інші соціальні виплати йому та членам його сім'ї, визначені законами та іншими нормативно-правовими актами.
В ході проведення службового розслідування встановлено, що сержантом ОСОБА_1 реалізовується її право на отримання компенсації. Так, згідно пояснень помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи майора ОСОБА_4 , сержант ОСОБА_1 , отримує грошове забезпечення щомісячно у визначені терміни. У 2017 році сержант ОСОБА_1 отримала грошову допомогу на оздоровлення та щорічну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Рапорт на отримання грошової допомоги на оздоровлення та щорічної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році не подавала.
Також встановлено, що рапорту з клопотанням про навчання сержант ОСОБА_1 не подавала.
Згідно ст. 11 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сержант ОСОБА_1 реалізувала своє право на медичну допомогу, отримувала медичну допомогу у медичному пункті та перебувала на стаціонарному лікуванні у шпиталі, що не заперечується позивачем та підтверджується наявними матеріалами справи.
Сержант ОСОБА_1 проходить військову службу у встановлені розпорядком дня військової частини НОМЕР_1 години з дотриманням всіх соціальних гарантій, встановлених законодавством. Згідно статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сержант ОСОБА_1 вільно на власний розсуд реалізує своє право щодо вільного пересування територією України. У випадку несення служби у вихідні, у відповідності до ст.203 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України сержант ОСОБА_1 отримує вихідний протягом робочого тижня.
Сержант ОСОБА_1 за період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 отримувала грошове забезпечення у встановленому розмірі та в передбачений чинним законодавством термін.
Крім того, згідно витягу з наказу №86-РС Міністерства оборони України сержант ОСОБА_1 згідно поданого нею рапорту з 15 травня 2017 року отримує грошову компенсацію замість гарячих обідів.
Згідно наказу Міністерства Оборони України «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги» від 05 лютого 2018 року №45 для отримання відповідних виплат військовослужбовець подає рапорт, однак сержант ОСОБА_1 не зверталася з відповідним рапортом на отримання підйомної допомоги до фінансового відділу військової частина НОМЕР_1 .
Також, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» сержант ОСОБА_1 постійно та в повному обсязі отримує грошове забезпечення з урахуванням усіх належних надбавок, що підтверджується поясненням помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи майора ОСОБА_4 та довідкою про доходи.
В акті службового розслідування також зазначено, що відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» сержант ОСОБА_1 мала звернутися до відповідних служб на територій військової частини для взяття її на облік для отримання житла чи надання службових житлових приміщень, але згідно пояснень позаштатного голови житлово-комунального фонду лейтенанта ОСОБА_5 , сержант ОСОБА_1 з питань поліпшення житлових умов та постановки на житлову чергу до комісії ГШ ЗСУ не зверталася, відповідні документи не подавала. На квартирному обліку в житловій комісії ГШ ЗСУ не перебуває. Також згідно пояснень т.в.о. начальника служби КСС Лисенко А.А., сержант ОСОБА_1 до служби КСС не зверталася, заяви на отримання кімнати в гуртожитку не писала.
При цьому, інші соціальні виплати, визначені законом та іншими нормативно- правовими актами виплачуються (будуть виплачені в разі настання відповідних обставин) сержанту ОСОБА_1 згідно вимог законодавства в повному обсязі.
Відтак, за результатами службового розслідування встановлено, що військова частина НОМЕР_1 виконувала та забезпечувала всі передбачені контрактом про проходження військової служби громадянки України ОСОБА_1 умови та зобов'язання.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач у рапорті від 02 червня 2018 року не навела конкретних відомостей, обґрунтувань та пояснень в чому саме полягає порушення умов контракту з боку військової частини. Також, в матеріалах справи відсутні докази оскарження або ж заперечення позивача щодо висновків службового розслідування, викладених в акті проведення службового розслідування по факту надходження на адресу військової частини рапорту позивача на звільнення за невиконання умов контракту частиною.
Водночас, факт складання вищевказаного акту службового розслідування спростовує доводи позивача про наявність оскаржуваної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду її рапорту на звільнення від 02 червня 2018 року, а відтак суд приходить до висновку, що підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині відсутні.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до наявних матеріалів справи, за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 жовтня 2018 року №347 було призначено службове розслідування по факту неналежного виконання службових обов'язків ОСОБА_1 .
В ході вказаного службового розслідування встановлено порушення ОСОБА_1 вимог статті 11, 14, 16, 32 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України та пункту 8 Функціональних обов'язків санітарного інструктора. При цьому, змістом акту проведення службового розслідування по факту неналежного виконання службових обов'язків санітаром медичного пункту 4 батальйону охорони сержантом ОСОБА_1 підтверджується, що вона надавала свої пояснення в ході проведення даного службового розслідування, відтак її доводи щодо неповідомлення про наявність відносно неї службових розслідувань спростовуються наявними матеріалами справи.
Крім того, в межах вказаного службового розслідування встановлено, що у ОСОБА_1 наявні не зняті дисциплінарні стягнення, на підтвердження чого відповідачем надано до суду копію службової картки.
Так, 07 листопада 2017 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №715 (з основної діяльності), яким службове розслідування наказано вважати закінченим, а факт незадовільного виконання своїх функціональних обов'язків сержантом ОСОБА_1 підтвердженим.
Пунктом 2 даного наказу за порушення вимог статті 11, 12, 16 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України на санітара медичного пункту сержанта ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення догана.
Також, актом службового розслідування, проведеного за фактом невиходу позивача на службу 31 жовтня 2018 року з 08 години по 14 годину 30 хвилин підтверджується порушення ОСОБА_1 вимог статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, у зв'язку з чим на санітара медичного пункту сержанта ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - сувору догану.
Крім того, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарчої діяльності) від 07 листопада 2018 року №369 на підставі рапорта ТВО командира 4 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 №53/8333 від 07 листопада 2018 року по факту невідповідності займаній посаді санітара медичного пункту 4 батальйону охорони сержанта ОСОБА_1 призначено службове розслідування по вказаному факту.
Зі змісту акта проведення службового розслідування по факту невідповідності займаній посаді санітара медичного пункту 4 батальйону охорони сержанта ОСОБА_1 вбачається, що 05 листопада 2018 року позивач у присутності свідків та без надання пояснення щодо причин відмовилась здавати контрольні заняття з вогневої, тактичної, фізичної підготовки та тактичної медицини. Водночас, в акті службового розслідування вказано, що проходження контрольних занять здійснюється з метою оцінювання службової діяльності військовослужбовців за рік. При цьому, факт відмови позивача від проходження такого оцінювання не може розцінюватися як її відповідність займаній посаді.
Також, при проведенні зазначеного службового розслідування враховано наявність у позивача незнятих дисциплінарних стягнень, більшість з яких накладена на позивача до моменту подання нею рапорту від 02 червня 2018 року.
З урахуванням наведених обставин, за систематичне порушення вимог статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на санітара медичного пункту 4 батальйону охорони сержанта ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення шляхом звільнення з військової служби за контрактом за службовою відповідністю, у зв'язку з чим і прийнято оскаржуваний наказ.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач на спростування обставин та підстав, за яких відповідач прийшов до висновку про службову невідповідність та необхідність її звільнення з військової служби, не надала до суду жодних доказів. Крім того, позовні вимоги позивач обґрунтовує виключно фактом подання нею рапорту від 02 червня 2018 року, факт розгляду якого встановлено судом вище та підтверджено наявними матеріалами справи.
Вимогами ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: через службову невідповідність.
На підстав іивще зазначеного не вбачається підстав для скасування оскаржуваного наказу та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в даній частині.
Щодо вимог позивача про внесення змін щодо підстави звільнення позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до №2232-XII військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.
При цьому, згідно зі ст.. 2 вищезазначеного Закону України військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Виходячи з наведеного повідомляємо, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
З урахуванням наведеного, колегією суддів не вбачається підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити запис про звільнення сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , санітара медичного пункту 4 батальйону охорони у запас за частиною 1 статті 39 Кодексу законів про працю України (розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника) у трудовій книжці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та контракті про проходження громадянина України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 30 січня 2017 року.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 16 березня 2020 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль