П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6603/19
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д..
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
представника відповідача - Липської О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання надати відповідь на запит про доступ до публічної інформації, -
07 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо надання листом від 23.10.2019 року відмови в задоволені запиту на інформацію від 22.10.2019 року;
- зобов'язати відповідача надати відповідь на запит на інформацію від 22.10.2019 року відповідно до поставлених питань в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».
В обґрунтування позову послалась на те, що 22.10.2019 року вона звернулась до відповідача із запитом на інформацію за вх. №01-28/46, в якому просила, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», надати перелік земельних ділянок що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини міста Одеса, але відповідач листом від 23.10.2019 року №01-28/46вих протиправно відмовив у задоволенні запиту протиправно посилаючись на те, що порушене у запиті на публічну інформацію питання не відноситься до повноважень управління. На думку позивача, відповідач зобов'язаний володіти запитуваною інформацією та вона має бути у його розпорядженні, оскільки відповідач відповідальний за укладення охоронних договорів, якими встановлюється режим використання пам'ятки культурної спадщини, у тому числі території на якій вона розташована.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 року позов ОСОБА_1 - залишений без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги, апелянт обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки суду першої інстанції суперечать приписам Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував доводи позову стосовно того, що відповідач зобов'язаний володіти запитуваною інформацією, та для надання інформації повинен був усунути порушення закону та вжити заходів щодо набуття (створення) запитуваної інформації, продовживши, у разі необхідності, строк розгляду запиту.
Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на помилковість тверджень апелянта, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Управління звернуло увагу суду апеляційної інстанції на те, що повноваження у сфері охорони об'єктів культурної спадщини не включають в себе такого обов'язку у галузі земельних відносин, як облік земельних ділянок, в тому числі ділянок, які перебувають у приватній власності. Зазначене, на думку відповідача, спростовує доводи апеляційної скарги про те, що управління зобов'язано володіти інформацією про перелік земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини м. Одеси.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 22.10.2019 року за вхідним №01-28/4 позивач звернулась до управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради із запитом на інформацію, в якому просила, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», надати перелік земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини міста Одеса (а.с.7).
23.10.2019 року за результатами розгляду запиту позивача, відповідач надав відповідь за вихідним №01-28/46вих, в якій зазначив, що відповідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положення про управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.03.2018 року №3044-VII, серед повноважень управління відсутнє повноваження щодо обліку земельних ділянок. Враховуючи викладене, порушене у запиті на публічну інформацію питання не відноситься до повноважень Управління (а.с.8). За таких обставин відповідач відмовив позивачу у наданні інформації на запит від 22.10.2019 року за №01-28/4, посилаючись при цьому на припис ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у наданні запитуваної інформації вмотивована відсутністю у відповідача повноважень щодо обліку земельних ділянок, які перебувають у приватній власності та на яких розташовані об'єкти культурної спадщини міста Одеси. При цьому суд першої інстанції врахував, що запит на отримання інформації стосувався виключно переліку земельних ділянок, проте як позивач не запитував інформацію з Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 основного Закону встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI (надалі Закон №2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч. 1 ст. 2 Закону №2939-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація, це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 4 Закону №2939-VI, доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:
1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;
2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;
3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Статтею 5 Закону №2939-VI передбачено забезпечення доступу до інформації шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 ст. 19 цього Закону.
Відповідно до ч.ч. 2 - 5 Закону №2939-VI, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
При цьому обов'язковою умовою, у разі відмови в задоволенні запиту є наведення обґрунтованих підстав такої відмови. У разі неправомірної відмови - суд може визнати такі дії протиправними та зобов'язати її надати.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності не надання позивачу запитуваної інформації на інформаційний запит (перелік земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини міста Одеса) обґрунтоване тим, що порушене у запиті на публічну інформацію питання не відноситься до повноважень управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради.
При цьому апеляційний суд зазначає, що відповідно до п.п.1.4 п.1 Положення про управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.03.2018 року №3044-VII, (далі Положення №3044-VII ) відповідач є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-ІІІ (надалі Закон №1805-ІІІ).
Пунктом 2 Положення №3044-VII визначені основні завдання і функції відповідача, а саме:
2.1.1. Організація охорони об'єктів культурної спадщини, реставрації та використання пам'яток історії та культури, архітектури та містобудування, об'єктів монументального мистецтва.
2.1.2. Забезпечення збереження та використання культурного надбання на території міста Одеси.
2.1.3. Забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси.
2.2. На Управління покладаються наступні функції:
2.2.1. Забезпечення виконання вимог законів України «Про охорону культурної спадщини», «;Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території міста Одеси.
2.2.2. Подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до історичних охоронюваних зон м. Одеси.
2.2.3. Забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах міста Одеси.
2.2.4. Здійснення відповідно до законодавства України контролю за використанням об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, що є об'єктами культурної спадщини, у тому числі щойно виявлених або об'єктів, що знаходяться в межах комплексної охоронної зони, зон охорони пам'яток, історичних ареалів, а також забезпечення дотримання режиму їх використання,спрямування відповідної інформації для узагальнення до відповідного уповноваженого органу Одеської міської ради.
2.2.5. Забезпечення заходів із захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження.
2.2.6. Організація розроблення відповідних проектів програм з питань охорони та збереження культурної спадщини.
2.2.7. Надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини.
2.2.8. Організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт.
2.2.9. Видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законодавством дозволів або з відхиленням від них.
2.2.10. Надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
2.2.11. Укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.
2.2.12. Ведення облікової документації, автоматизованої інформаційної системи банку даних про об'єкти культурної спадщини.
2.2.13. Забезпечення в установленому законодавством України порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їх територій.
2.2.14. Погодження розміщення інформаційних позначок, вивісок, навісного обладнання та кабельних мереж на пам'ятках та в межах їх охоронних зон, на території історичних ареалів міста Одеси.
2.2.15. Підготовка пропозицій, проектів розпоряджень або проектів рішень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту і пристосування об'єктів культурної спадщини, відповідного використання пам'яток та подання їх на розгляд відповідному органу або особі.
2.2.16. Популяризація справи охорони культурної спадщини на території міста Одеси, організація науково-методичної, експозиційно-виставкової та видавничої діяльності у цій сфері, використання з цією метою загального та спеціальних фондів місцевих бюджетів на фінансування охорони культурної спадщини.
2.2.17. Виконання функції замовника, укладення з цією метою договорів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, технічне обстеження, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.
2.2.18. Підготовка пропозицій до програм соціально-економічного розвитку міста Одеси і проекту бюджету міста, подання їх на розгляд департаменту фінансів Одеської міської ради, департаменту економічного розвитку Одеської міської ради.
2.2.19. Інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам'яток національного значення, що знаходяться на території міста Одеси.
2.2.20. Участь в організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері охорони культурної спадщини.
2.2.21. Організація досліджень об'єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт.
2.2.22. Здійснення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові в межах історичних ареалів, на територіях комплексної охоронної зони та зон охорони пам'яток на території міста Одеси; надання відповідної інформації для узагальнення до управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.
2.2.23. Внесення органам державного архітектурно-будівельного контролю пропозицій щодо зупинення у випадках, передбачених чинним законодавством України, будівництва, яке проводиться з порушенням вимог містобудівної документації і проектів окремих об'єктів.
2.2.24. Здійснення контролю за виконанням Закону України «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів щодо охорони археологічної спадщини; здійснення відповідно до закону нагляду за станом схоронності археологічних пам'яток.
2.2.25. Участь у вирішенні спорів з питань містобудування щодо об'єктів культурної спадщини та охоронюваних територій.
2.2.26. Забезпечення заходів зі своєчасного ремонту та реставрації об'єктів монументального мистецтва, меморіальних та пам'ятних дощок, що не є об'єктами культурної спадщини.
2.2.27. Забезпечення підготовки матеріалів для заступника міського голови з питань накладення фінансових санкцій.
2.2.28. Організація та забезпечення роботи колегіального дорадчого органу з питань охорони об'єктів культурної спадщини (Координаційної ради) при виконавчому комітеті Одеської міської ради.
2.2.29. Здійснення діяльності щодо притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності в межах компетенції, визначеної чинним законодавством України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету та розпорядженнями міського голови.
2.2.30. Взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності з питань, що належать до повноважень Управління.
2.2.31. Розгляд питань та підготовка відповідних матеріалів щодо привілеєвої купівлі пам'яток місцевого значення.
2.2.32. Здійснення інших повноважень, передбачених законодавством України.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 54 ЗК України, землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону №1805-ІІІ, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Частиною 2 ст. 6 Закону №1805-ІІІ передбаченні повноваження районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, зокрема:
- надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини; 10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п.7);
- укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (п. 11);
- погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України (п. 17).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1805-ІІІ, об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 16 Закону №1805-ІІІ, інформування про об'єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону №1805-ІІІ, землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Апеляційний суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року № 3613-VI (надалі Закон № 3613-VI) визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону № 3613-VI, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Враховуючи наведені норми матеріального права, апеляційний суд зазначає, що відповідач, в межах наданих повноважень, надає висновки щодо відповідних програм, проектів, перетворень тощо, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини; надає висновки щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення та погоджує проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги щодо наявності у відповідача обов'язку володіти переліком земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, та на яких розташовані об'єкти культурної спадщини.
При цьому апеляційний суд, як і суд першої інстанції, зазначає, що за приписами п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону №1805-ІІІ відповідач здійснює забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах населених місць.
За змістом запиту апелянта від 22.10.2019 року запитувана апелянтом інформація стосувалась саме переліку земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини міста Одеса, а не надання інформації з Державного реєстру нерухомих пам'яток України щодо переліку пам'ятків культурної спадщини міста Одеса.
Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на те, що відповідач є уповноваженим органом у сфері нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, оскільки перелік територій розташування пам'яток культурної спадщини міста Одеса не є тотожнім переліку земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, та на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини міста Одеса. Також відповідач не є уповноваженим органом у сфері Державного земельного кадастру.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідач не є розпорядником публічної інформації щодо переліку земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини міста Одеса, та щодо інформації стосовно передачі земельних ділянок у приватну власність.
За приписами Закону №2939-VI перелік підстав для відмови в задоволенні запиту є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Суд першої інстанції правильно встановив правомірність відмови у надані апелянту запитуваної інформації, та, оскільки підстави для такої відмови відповідають вимогам п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI, а протилежного апелянт не довів, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст судового рішення складений 16.03.2020 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.