вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" березня 2020 р. Справа№ 911/158/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Тищенко О.В.
Тарасенко К.В.
секретар судового засідання Кубей В.І.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд»
на ухвалу Господарського суду Київської області
від 17.01.2020
у справі № 911/158/20 (суддя Лилак Т.Д.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд»
про забезпечення позову
особи, які можуть отримати статус учасника справи:
відповідач - Вишгородська міська рада
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю
«Вишгородміськреконструкція-1»
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2020 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд» про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд» оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову. Доводи апелянта зводяться до того, що прийнята судом першої інстанції ухвала не відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 234 ГПК України, оскільки взагалі не містить мотивів, за яких суд дійшов висновків, та положень законів, якими керувався, постановляючи ухвалу, зокрема, місцевим судом не надано оцінки жодному із тверджень чи доказів позивача в заяві про забезпечення позову. Решта апеляційної скарги аналогічна за своїм змістом заяві про забезпечення позову з наведенням відповідного її обґрунтування.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вишгородміськреконструкція-1» (особа, яка може отримати статус учасника справи - третьої особи) подало відзив, в якому стверджувало про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просило не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначило, що не дивлячись на наявну нескасовану ухвалу, яка оскаржена у даній справі, заявник повторно звернувся з аналогічною заявою до Господарського суду Київської області із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, що свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами на звернення до суду з метою завадити третій особі у законній господарській діяльності. З приводу обраного заявником способу забезпечення позову третя особа вважала, що такий спосіб відноситься до безпосереднього втручання у права, обов'язки та інтереси невизначеного й широкого кола осіб, обраний вид забезпечення позову не є співмірним із заявленими вимогами і може призвести до порушення прав відповідача, а також третіх осіб на стороні відповідача від незаконного втручання у їх господарську діяльність, негативно вплинути на права та інтереси невизначеного кола осіб згаданих правовідносин, призвести до незворотних наслідків, заподіяння значних збитків (у тому числі інвесторам будівництва, фізичним та юридичним особам, накопиченого фонду фінансування будівництва тощо). За твердженнями третьої особи, фактичним та одноособовим користувачем спірної земельної ділянки, одноособовим її забудовником та власником житлового майнового комплексу на спірній земельній ділянці рахується ТОВ «Вишгородміськреконструкція-1», а не ТОВ «Дніпрожилбуд», яке не має в своїй власності на цій же земельній ділянці жодного квадратного метра нерухомості, тому суд першої інстанції правомірно відмовив заявнику у забезпеченні позову до його пред'явлення. Крім цього, ТОВ «Дніпрожилбуд» ніякого відношення до забезпечення реалізації на спірній земельній ділянці будівельного проекту - будівництва житлового комплексу «Вишгород Сіті Парк» не мало і не має, будівництвом житлового комплексу на цій земельній ділянці займається виключно ТОВ «Вишгородміськреконструкція-1», а відповідно можливі заходи забезпечення позову, є вкрай обтяжливими як для забудовника, так і для підрядника робіт, що в сукупності може призвести до більш негативних з економічної точки зору наслідків тощо.
В судове засідання апеляційної інстанції 12.03.2020 з'явились представники учасників справи, представник позивача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову.
Представник осіб, які можуть отримати статус учасників процесу - відповідача та третьої особи (далі - відповідач та третя особа) в даному судовому засіданні надали пояснення, в яких заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд» звернулось до Господарського суду місті Києва із заявою про забезпечення позову (до пред'явлення позову). В обґрунтування своїх вимог зазначило, що 20.01.2006 між Приватним акціонерним товариством «Дніпрожилбуд» (12.06.2016 реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд» шляхом перетворення) та Вишгородською міською радою було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу у Київській області Голуб Л.А. за № 223 та зареєстрований Вишгородським районним відділом КРФЦДЗК в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №040684200004 від 13 квітня 2006 (в подальшому змінений та доповнений Договором про внесення змін та доповнень до Договору оренди земельної ділянки від 20.01.2006 за реєстром № 223, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. 29.01.2009 за реєстром № 136, а також поновлений Договором про внесення змін та доповнень до Договору оренди земельної ділянки від 20.01.2006 за реєстром № 223, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. 28.12.2012 за реєстром № 3093, зареєстрований Управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області за №322180004000385 від 28.12.2012).
Погоджений сторонами строк Договору - до 20.01.2020.
23.11.2015 Управлінням держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею - 2,3718Га, кадастровий номером - 3221810100:01:257:0003.
Користуючись своїм переважним правом, наданим ст.33 Закону України «Про оренду землі», листом-повідомленням №445х/19 від 16.12.2019 заявник звернувся до Вишгородської міської ради з пропозицією вирішити питання щодо продовження строку дії Договору оренди.
Рішенням №29/34 24.12.2019 Вишгородська міська рада заперечила Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд» у поновленні дії Договору, а п. 3 цього рішення вирішила вчинити організаційно-правові дії щодо державної реєстрації припинення права оренди за Договором.
За твердженнями заявника, фактичними обставинами, які свідчать про наміри Вишгородської міської ради передати земельну ділянку іншим особам та можуть бути підтвердженими доказами є: включення та розгляд питання «Про заперечення у поновленні дії договору оренди земельної ділянки» до порядку денного сесії на п'ятий робочий день (24.12.2019) з моменту реєстрації заяви (17.12.2019) у виконавчому комітеті; розгляд питання на сесії Вишгородської міської ради, незважаючи на очевидне порушення ч.3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», адже проекти рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття; п.3 самого рішення №59/34, яким вже 24.12.2019 вирішувалось питання щодо вчинення організаційно-правових дій з державної реєстрації припинення права оренди, незважаючи на те, що право оренди позивача втратить чинність лише 20.01.2020.
Такі дії Вишгородської міської ради, на думку заявника є незаконними, з приводу чого здійснюється підготовка позовної заяви за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд» до Вишгородської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вишгородміськреконструкція-1» про визнання поновленим Договору оренди на земельну ділянку площею - 2,3718 Га, кадастровий №3221810100:01:257:0003.
За твердженнями заявника, до завершення розгляду судового спору та набрання чинності рішенням у цій справі є об'єктивні підстави вважати, що Вишгородська міська рада вчинить дії, направлені на передачу земельної ділянки іншим особам, а це, в свою чергу, унеможливить виконання судового рішення про задоволення позову (за наявності таких підстав для його прийняття), тому існує обґрунтована необхідність застосувати наступні комплексні заходи забезпечення позову:
- заборонити Вишгородській міській раді Київської області (07301, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд.1, ЄДРПОУ 04054866) вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об'єднання, виділ частки, переданий у власність чи надання в оренду, у тому числі включення до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягає продажу на земельних торгах (аукціоні), земельної ділянки кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:848669532218, площею 2.3718 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, за адресою: Київська обл.. Вишгородський р-н., м. Вишгород, провулок Прожекторний;
- заборонити всім без виключення суб'єктам державної реєстрації прав па нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міській, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, державним та приватним нотаріусам, іншим органам чи особам, які виконують функції в сфері державної реєстрації, які утворені та діють у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, органів місцевого самоврядування, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше), стосовно земельної ділянки кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:848669532218, площею 2.3718 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, провулок Прожекторний;
- заборонити Державним кадастровим реєстраторам Відділу Держгеокадастру у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (07301, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд.1, ЄДРПОУ 39817550), здійснювати будь-які дії, спрямовані на скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:848669532218, площею 2.3718 та, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, провулок Прожекторний у Державному земельному кадастрі.
За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ч. 1 ст. 137 ГПК України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Згідно аналізу виищезгаданих положень закону, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову є обов'язковим.
В ході вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції правомірно встановив, що вимоги заяви про забезпечення позову та предмет позовних вимог про визнання поновленим Договору оренди на земельну ділянку площею - 2,3718 Га, кадастровий №3221810100:01:257:0003 не пов'язані між собою.
Крім цього, судом враховано, що заявник планує звертатись до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, відтак в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Аналогічна правової позиції дотримується Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з нею. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.
Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що законом не визначено переліку відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з позовом про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Дослідивши надані заявником докази, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх недостатніми для підтвердження того, що незабезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З огляду на наведене, у випадку прийняття рішень, які будуть порушувати права та законні інтереси заявника на земельну ділянку кадастровий №3221810100:01:257:0003, він наділений правом звернутись до суду.
Водночас, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд зобов'язаний взяти до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
За таких обставин та враховуючи, що предмет позову, з яким позивач має намір звернутись до суду, є визнання поновленим Договору оренди на земельну ділянку площею - 2,3718 Га, кадастровий №3221810100:01:257:0003, а також ті види запобіжних заходів, які позивач просив вжити в забезпечення позову, апеляційний суд дійшов висновку про неспівмірність запобіжних заходів із в майбутньому заявленими позовними вимогами, відповідно відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову на підставі ст. ст. 136, 137 ГПК України. Водночас судом враховано, що у разі забезпечення позову можуть бути порушені права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Крім цього, при вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість заявлених позовних вимог не досліджується, адже це питання є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті й не вирішується в ході розгляду заяви про забезпечення позову.
Доводи апелянта з приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, відсутності мотивів відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову до його пред'явлення не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта (заявника/позивача), викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обставин, покладених в основу ухваленого процесуального документу та не можуть впливати на законність судового рішення.
За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків.
Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрожилбуд» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 17.01.2020 у справі № 911/158/20 - без змін.
Матеріали оскарження у справі № 911/158/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.03.2020
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді О.В. Тищенко
К.В. Тарасенко