16 березня 2020 р. Справа № 440/4171/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Донець Л.О.,
Суддів: Гуцала М.І. , Бенедик А.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 (головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко) по справі № 440/4171/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити дії,
26.12.2019, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій просив суд:
визнати протиправним та скасувати пункт 53 протоколу № 124 від 27.09.2019 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві";
зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, як інваліду ІІІ групи з 25.07.2019, інвалідність якого настала внаслідок травми, поранення, пов'язаними із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на перше січня календарного року, з урахуванням раніше виплаченої суми та вжити заходи до її виплати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у пункті 53 протоколу від 27.09.2019 № 124, щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
Зобов'язано відповідача повторно розглянути висновок ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги позивачу, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, як інваліду ІІІ групи з 25.07.2019, інвалідність якого настала внаслідок травм, поранення, пов'язаними із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, частково не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення в оскаржуваній частині неправомірного рішення.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач з 09.08.2014 призваний на службу до лав Збройних Сил України на підставі Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 "Про часткову мобілізацію", що підтверджено записами у військовому квитку серії НОМЕР_1 .
У період з 03.09.2014 по 04.10.2014, з 13.02.2015 по 26.04.2015, з 06.05.2015 по 08.09.2015 позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджено копією довідки військової частини НОМЕР_2 від 03.04.2019 № 1004.
04.10.2014, у результаті артилерійського обстрілу по ротному опорному пункту 1 механізованого батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_3 , розташованому в районі АДРЕСА_1 , позивач отримав мінно-вибухову травму: проникаюче поранення рогівки, вогнепальне осколкове поранення правого ока, що підтверджено копією довідки військової частини пп НОМЕР_3 від 10.12.2014 №1451 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
08.09.2015 позивача виключено зі списків особового складу частини у зв'язку із звільненням у запас згідно з Указом Президента України № 328/2015 від 12.06.2015 "Про часткову мобілізацію".
09.10.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25 % втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія ВМ-І № 000956 від 09.10.2015).
15.08.2019 Полтавською обласною транспортно-радіологічною МСЕК проведено огляд позивача, за результатами якого позивачу вперше встановлена третя група інвалідності з 25.07.2019, причина інвалідності: травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини.
Після встановлення позивачу інвалідності останнім подано відповідачу заяву про виплату одноразової грошової допомоги.
Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 27.09.2019 № 124 (пункт 53), відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Суд першої інстанції, під час часткового задоволення позову дійшов до висновку про:
наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного у пункті 53 протоколу від 27.09.2019 № 124 щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
відмову в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги та вжиття заходів до її виплати, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача;
зобов'язання відповідача повторно розглянути висновок ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок травм, поранення, пов'язаними із захистом Батьківщини.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час встановлення позивачу групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Згідно з п. 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Колегія суддів зазначає, що такі положення норми ст. 16-3 спеціального Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
За обставинами справи, 09.10.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25 % втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія ВМ-І №000956 від 09.10.2015).
Залученою до матеріалів справи копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол від 05.06.2019 № 259) підтверджено, що отримана позивачем травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини.
У зв'язку з встановленням ступеня втрати працездатності позивачу виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 24115,00 грн, що сторони не заперечують.
Разом з цим, 15.08.2019 Полтавською обласною транспортно-радіологічною МСЕК проведено огляд позивача, за результатами якого позивачу вперше встановлена третя група інвалідності з 25.07.2019, причина інвалідності: травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини.
28.08.2019 позивач звернувся до Полтавського ОВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, до якої додав копії: паспорта, довідки з сільської ради про місце проживання, ідентифікаційного коду, військового квитка, посвідчення УБД, довідки про безпосередню участь в АТО, довідки МСЕК, витягу з протоколу ВЛК, витягу з наказу про звільнення.
Листом від 09.09.2019 вих. № 12/2520 заяву позивача разом з доданими документами надіслано до Департаменту фінансів Міноборони разом з висновком щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги позивачу.
Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 27.09.2019 № 124 (пункт 53), позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, з посиланням на п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку №975 (а.с. 36).
Колегія суддів зазначає, що на позивача не розповсюджується дія положень п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку № 975, оскільки у 2019 році йому первинно було встановлено групу інвалідності. Застосування даної норми (з урахування прямої дії норм цього Закону) можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу більшої групи після первинного встановлення інвалідності або у випадку якщо б позивачу було встановлено більший відсоток втрати працездатності після первинного встановлення меншого відсотка працездатності.
Крім цього, приписи ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначають перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст. 16-3 Закону визначають порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, проте строків реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Колегія суддів зауважує на тому, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме, встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 по 2019 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції до 01.01.2017) не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, колегія суддів бере до уваги і те, що ІІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.
Колегія суддів зауважує на тому, що застосування даної норми в чинній редакції можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу або у випадку, якщо б позивачу було встановлено більший відсоток втрати працездатності.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, окрім посилання на встановлення групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, в п. 53 протоколу від 27.09.2019 № 124 не наведено та в ході судового розгляду не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного рішення відповідача, оформленого пунктом 53 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатом грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 № 124 щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги.
У той же час, колегія суддів зазначає, що спосіб захисту порушеного права позивача, що обраний судом першої інстанції, не призведе до повного та ефективного захисту таких прав, враховуючи наступне.
Частиною 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).
Крім того, у пункті 227 рішення у справі «Кудла проти Польщі» Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, пункт 157).
Отже, обираючи спосіб захисту порушених прав, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до п.п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз наведених норм доводить, що законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки.
Так, суд першої інстанції, дотримуючись правила невтручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, дійшов до висновку про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути висновок Полтавського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги позивачу.
Колегія суддів зазначає, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Колегія суддів зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги по ІІІ групі інвалідності (доплати).
За змістом п. 53 рішення комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 27.09.2019 № 124, підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу є встановлення групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Беручи до уваги встановлену судом протиправність відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, викладену у пункті 53 протоколу № 124 від 27.09.2019, а також те, що відповідач використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення позивача, колегія суддів вважає, що відповідач в даному випадку не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд.
За відсутності іншої підстави, зазначеної в оскаржуваному рішенні для відмови, колегія суддів вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.
Абзац 2 ч. 2 ст. 77 КАС України встановлює, що у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, слід зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019, з урахуванням раніше виплачених сум.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути висновок ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги позивачу, з прийняттям в цій частині нового судового рішення, яким зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 по справі № 440/4171/19 скасувати в частині зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути висновок ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, як інваліду ІІІ групи з 25.07.2019, інвалідність якого настала внаслідок травм, поранення, пов'язаними із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як особі з інвалідністю ІІІ групи з 25.07.2019 в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 по справі № 440/4171/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.О. Донець
Судді М.І. Гуцал А.П. Бенедик