ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2020 року м. Київ № 826/8906/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства доходів і зборів України (відповідач-1) Державної казначейської служби України (відповідач-2) Головного управління ДФС у м. Києві (відповідач-3) Державної фіскальної служби України (відповідач-4)
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства доходів і зборів України, Державної казначейської служби України, Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 15.04.2015 №355-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на публічній службі - на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві;
- стягнути з Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2015 по день поновлення на посаді;
- стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки заборони, визначені ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», не застосовуються до позивача, з огляду на те, що остання, перебуваючи на посадах в Міністерстві доходів і зборів України, не здійснювала та не сприяла здійсненню діянь, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Щодо обґрунтованості заявленої позовної вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди позивачем наголошено, що остання відчуває сором і образу через те, що чесно і віддано служила державі 21 рік, а нині без будь-яких обґрунтованих підстав звільнена через те, що певний період пропрацювала на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві. Почуття сорому та образи підсилюється ще й тим, що позивача внесено до реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості якого доступні необмеженій кількості осіб у мережі Інтернет. Як наголошено позивачем, такий її пригнічений душевний стан завдає моральних страждань та не лише їй одній, а й членам її родини, оскільки вони змушені весь час турбуватись за позивача. На додаток, у позовній заяві зазначено, що незаконне звільнення завдало шкоди честі, гідності та репутації позивача, стан здоров'я погіршився, а звільнення відбулось після тяжкої операції, на підтвердження чого надано копію виписки з медичної картки стаціонарного хворого (надходження 17.01.2014, вибуття 14.02.2014).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2015 відкрито провадження у справі та призначено попереднє засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2015 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається Конституційним Судом України за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2019 поновлено провадження у справі №826/8906/15.
Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну фіскальну службу України та замінено Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на її правонаступника - Головне управління ДФС у м. Києві, з огляду на що, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У призначене на 10.02.2020 судове засідання з'явились представники позивача, відповідача-4 та відповідача-3. Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. У свою чергу, представники відповідачів-3 та -4 заперечували проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що ОСОБА_1 у період з 02.07.2013 по день проведення перевірки обіймала посаду заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, з огляду на що, встановлено факт належності позивача до переліку осіб, щодо яких застосовується заборона, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади». Крім того, представниками відповідачів-3 та -4 зауважено, що на момент прийняття оскаржуваного наказу та на дату звернення позивача із заявленими позовними вимогами, Конституційним Судом України не було визнано неконституційним Закон України «Про очищення влади» або окремі його положення. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, за твердженнями представників відповідачів-3 та -4, заявлений розмір останньої є необґрунтованим, з урахуванням того, що надана копія виписки з медичної картки стаціонарного хворого свідчить про лікування позивача у період з 17.01.2014 по 14.02.2014, натомість, позивача звільнено лише 15.04.2015.
Крім того, у матеріалах справи містяться письмові заперечення відповідача-1, в яких останній також заперечував проти задоволених позовних вимог з підстав, аналогічних тим, які зазначені представниками відповідачів-3 та -4.
Подальший розгляд справи судом ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів-3 та -4, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзиви, відповідь на відзив, заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, наказом Міністерства доходів і зборів України від 15.04.2015 №355-0 ОСОБА_1 15.04.2015 звільнено з посади заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади». В якості підстави для звільнення зазначено п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, Закон України «Про очищення влади», доповідну записку від 14.04.2015 №936/99-99-04-01-02-18.
Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
16.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.
Приписами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити наступне.
Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 1, ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч.ч. 1 та 2 ст. 8 Конституції України).
Згідно зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст. 1, ч.ч. 1, 2, 4, 6, 7 ст. 43 Конституції України).
Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 пп. 6.1 п. 6 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 №2-рп/2008).
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного вбачається, що ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
У проміжному Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (п. 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (пп. «h» п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від 13.10.2009).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Однак, під час розгляду справи в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, з боку відповідачів не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
При цьому, на час роботи позивача на посаді, у силу зайняття якої його звільнено з роботи в податкових органах, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, та у силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
Тобто, у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачами не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а тому, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що, у свою чергу, зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Враховуючи наведене, оскаржуваний наказ Міністерства доходів і зборів України від 15.04.2015 №355-0 є протиправним та підлягає скасуванню, як наслідок, суд вказує про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи та фактичних обставин, встановлених судом, слід зазначити, що розгляд справи №826/8906/15 здійснювався понад одного року, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.
Вказана позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок).
Так, згідно з вимогами п. 2 Порядку, обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
З наявної у матеріалах справи довідки Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 станом на момент звільнення становила 159,92 грн.
З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.04.2015 (наступний день за днем звільнення) по 10.03.2020 (день ухвалення судового рішення).
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13, з урахуванням дати звільнення, кількість днів вимушеного прогулу позивача у 2015 році становить 169 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13, загальна кількість робочих днів у 2016 році становить 251 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13, загальна кількість робочих днів у 2017 році становить 249 днів.
Загальна кількість робочих днів у 2018 році становить 250 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 №78/0/206-18, загальна кількість робочих днів у 2019 році становить 250 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19, кількість робочих днів у січні-лютому 2020 становить 41 день, а у березні 2020 року, з урахуванням дати винесення даного рішення, 10 днів, а загалом за 2020 рік - 51 днів.
На підставі викладеного, загальна сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить 195 102,40 грн. (1220 днів вимушеного прогулу х 159,92 грн.).
Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У той же час, згідно з ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
За змістом ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Приписами постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У свою чергу, як зазначено у вказаній постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.
Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.
Додана до позовної заяви копія виписки з медичної картки стаціонарного хворого свідчить про лікування позивача у період з 17.01.2014 по 14.02.2014, натомість, позивача звільнено лише 15.04.2015. Відтак, остання не може свідчити про заподіяння моральних чи фізичних страждань позивачу або втрат немайнового характеру, завданих діями відповідачів, та безпосередній вплив таких дій та оскаржуваного рішення на стан здоров'я позивача.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 21, 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6), Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України (ЄДРПОУ 38516786, адреса: 04655, м. Київ, Львівська площа, 8) від 15.04.2015 №355-0.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України (ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04655, м. Київ, Львівська площа, 8) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 16.04.2015 по 10.03.2020 у розмірі 195 102,40 грн. (ста дев'яноста п'яти тисяч ста двох грн. 40 копійок), з вирахуванням розміру обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та у частині стягнення з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що складає 3027,77 грн. (три тисячі двадцять сім грн. 77 копійок), з вирахуванням розміру обов'язкових платежів, підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок