Справа № 640/15378/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
11 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря Левченка А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Бівалькевич Б.В.,
представника відповідача Ангеліс Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 16.07.2019 № 706 о/с «Щодо особового складу» про звільнення позивача зі служби в поліції згідно з пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів);
- поновити його на посаді начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції ГУ НП у м. Києві;
- зобов'язати ГУ НП у м. Києві перевести його на посаду начальника оперативно-розшукового відділу управління карного розшуку ГУ НП у м. Києві,
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та допомогу, яка підлягає виплаті при звільнені за скороченням.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 16.07.2019 № 706 о/с «Щодо особового складу» про звільнення відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 , начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції. Поновлено позивача на посаді начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві з 17 липня 2019 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29 696, 05 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - у розмірі 9 534,00 грн допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали, наполягали на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 травня 2019 року у справі № 826/9535/16, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, Головне управління Національної поліції у м. Києві видало наказ № 468 о/с від 16.05.2019, яким ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції на посаді начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції ГУ НП у м. Києві та в спеціальному званні «полковник поліції», без доступу до інформації з грифами секретності «цілком таємно» та «таємно».
Того ж дня, позивача під розписку попереджено про можливе майбутнє звільнення з 16 липня 2019 року згідно з п. 4 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України «Про Національну поліцію» через зміни в організаційній структурі поліції, структурних підрозділах ГУ НП у м. Києві, а також на виконання наказів Національної поліції України від 24.02.2016 № 164 дск та ГУ НП у м. Києві від 17.03.2016 № 6 дск.
03.07.2019 позивачем подано рапорт на ім'я заступника голови Національної поліції - начальника ГУ НП у м. Києві, в якому він просив призначити його на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу розкриття розбоїв управління карного розшуку ГУ НП у м. Києві. Доказів розгляду цього рапорту матеріали справи не утримують.
В подальшому, наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 16.07.2019 № 706 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з посади начальника відділу (у складі управління карного розшуку) кримінальної поліції. Звільнення проведено згідно з п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Не погоджуючись з вказаним наказом та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, позивачем судове рішення оскаржується лише в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Присуджуючи до стягнення з відповідача 29 696, 05 грн, суд першої інстанції виходив з положень порядку № 100, взявши в розрахунок кількість робочих днів та розмір грошового забезпечення за два місяці 2016 року.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким розрахунком з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Стаття 98 Кодексу законів про працю України визначає, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року затверджений Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260),
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 15 розділу І Порядку передбачено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Матеріали справи свідчать, що позивачеві виплатили повністю компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку в розмірі 7 371, 77 включивши її в розрахунок грошового забезпечення за липень 2019 року (а.с. 70).
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пункт 9 розділу І Порядку № 260 визначає, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Згідно п. 6 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100) установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.
За приписами пп. «з» п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу.
Згідно абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У справі № 814/2563/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Так, зі змісту пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 260 випливає, що поновлений на службі поліцейський має право на грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення до його поновлення на службі уповноваженим керівником органу поліції.
У свою чергу, пунктом 8 Порядку № 100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд першої інстанції при визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який підлягав присудженню на користь позивача, неправильно застосував до спірних правовідносин наведені норми, оскільки брав до уваги кількість робочих днів для обрахунку грошового забезпечення.
Проте, порядок № 260 визначає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладено в постанові від 26 квітня 2019 року в справі № 815/1829/17.
Також, судом першої інстанції помилково взято в розрахунок середньоденну суму грошового забезпечення позивача станом на квітень-травень 2016 року.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Разом із цим, пп. «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції при розрахунку суми середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу виходить з наступного.
34 002, 44 грн (грошове забезпечення позивача за останні два місяці роботи перед звільненням за вирахуванням компенсації за відпустку у розмірі 7 371, 77 грн) / 62 (фактично відпрацьованих календарних днів) = 548, 43 грн (середньоденна заробітна плата).
Згідно із листом Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік», кількість календарних днів у період з 17 липня 2019 року по 28 листопада 2019 року становить 135 днів (15, 31, 30, 31, 28 помісячно).
З огляду на викладене, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 17 липня 2019 року по 28 листопада 2019 року становить 74 038, 05 грн. Відтак, судом першої інстанції допущено помилку при обрахунку, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та зміни судового рішення в цій частині.
Вимоги позивача щодо зміни розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 534,00 грн, яке допущено до негайного виконання, не підлягають задоволенню, оскільки правовідносини в цій частині вичерпали свою дію фактичним виконанням.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року - змінити, замінивши в абзаці четвертому його резолютивної частини слова та цифри «29 696,05 грн (двадцять дев'ять тисяч шістсот дев'яносто шість грн. 05 копійок)» словами та цифрами «74 038, 05 грн (сімдесят чотири тисячі тридцять вісім гривень 05 коп.)».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена 16 березня 2020 року.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
А.Г. Степанюк