Справа № 640/9718/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
11 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,
за участю секретаря: Левченка А.В.,
представника позивача Вовкотруб О.О.,
представник відповідача Станіславського Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрекс» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрекс» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2019 року № 0003054105 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованої на рахунок платника у банку у розмірі 1 190 587, 19 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 297 646, 80 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено. Такий висновок судом зроблено на підставі аналізу первинних документів, які підтверджують наявність господарських операцій позивача, зокрема, щодо придбання сільськогосподарської продукції, яка в подальшому була перероблена іншим контрагентом позивача - ТОВ «Сватівська Олія» та знаходилась на його відповідальному зберіганні. На підставі змісту договорів, виписаних видаткових накладних, руху коштів суд дійшов до висновку, що позивачем в повному обсязі підтверджені та відображені рух активів у процесі здійснення господарських операцій.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Свої доводи обґрунтовує безпідставністю формування позивачем податкових вигод, з огляду на фактичну неможливість ФГ «ЗАГРАВА» виробити сільськогосподарську продукцію, яка була поставлена позивачеві, з огляду на відсутність власних чи орендованих земель для вирощування сільськогосподарських культур, наявного трудового ресурсу та потужностей підприємства. Крім того, апелянт вказує на неможливість встановити походження товару, який в подальшому був поставлений позивачеві, що, на переконання контролюючого органу, свідчить про протиправність формування податкового кредиту внаслідок безтоварних операцій із зазначеним контрагентом.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 26.03.2019 по 15.04.2019 посадовими особами відповідача проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕКС» по декларації за січень 2019 року (реєстраційний номер № 9026663242 від 20 лютого 2019 року) з урахуванням уточнюючих документів з метою перевірки відповідності формування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тисяч гривень, за результатом якої складено акт № 1182/28-10-41-05/25602906 від 19 квітня 2019 року.
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту б) 200.4. пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 1190587,19 грн., яка підлягає зменшенню.
Такі висновки податковий орган пов'язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРЕКС» та Фермерським господарством «ЗАГРАВА», оскільки контрагент позивача не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій з постачання задекларованих товарів.
Позивачем надавались заперечення на акт перевірки, які листом № 24854/10/28-10-1-05-10 від 17.05.2019 залишені без задоволення, а висновки акту перевірки без змін.
На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2019 року № 0003054105, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованої на рахунок платника у банку у розмірі 1 190 587, 19 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 297 646, 80 грн.
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом, що відносини позивача з наведеним контрагентом мали фіктивний характер, в той час, як надані позивачем докази на підтвердження реального характеру здійснених операцій оформлені належним чином та повною мірою доводять рух активів між суб'єктами господарювання, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України,).
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до статті 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.
Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
Так, у період, що був предметом перевірки, спірні показники податкової звітності ТОВ «АГРЕКС» сформовані ним на підставі господарських операцій з Фермерським господарством «ЗАГРАВА».
Так, між ТОВ «АГРЕКС» як покупцем та ФГ «Заграва» як постачальником було укладено Договір поставки № 1556 від 22.11.2018, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити насіння соняшнику врожаю 2018 року.
Пунктом 2.1 договору визначено, що кількість товару обумовлюється сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до пункту 4.1 товар поставляється покупцеві на умовах «Інкотермс-2010», зазначених у Специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.
На виконання договірних зобов'язань за період з 29.11.2018 по 17.01.2019 було поставлено товар у кількості 789, 26 тон на загальну суму 7 143 523, 11 грн (в т.ч. ПДВ 1 190 587, 19 грн).
Пунктом 4.1 визначено, що датою поставки товару (частини товару) покупцеві вважається день фактичного прийняття товару покупцем за кількістю та якістю, який зазначений у відповідних документах на товар за показниками якості, та видатковій накладній.
Згідно з пунктом 5.2 якість товару обумовлюється в Специфікаціях. Покупець має право не приймати товар з показниками гірше, ніж зазначено в Договорі чи Специфікаціях, та має право вимагати від постачальника заміни товару на товар належної якості. Заміна товару повинна бути здійсненна постачальником за свій рахунок протягом 3-ох робочих днів.
Визначення показників якості товару здійснюється лабораторією TOB «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ». При визначені якості товару на TOB «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ» має бути присутнім уповноважений представник постачальника.
В специфікаціях визначено умови поставки DAP згідно з «Інкотермс-2010», склади TOB «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ.
Додатково сторонами обумовлено, що якість товару повинна відповідати показникам ДСТУ 4694:2006 і не перевищувати наступні базові показники: вологість - 8%, смітна домішка - 3 %, олійність соняшника на абсолютно суху речовину - не менше 45 %.
Відпуск товару супроводжувався складенням відповідних видаткових накладних, в частині з яких не зазначено місце їх складання, в інших видаткових накладних від ФГ «ЗАГРАВА» зазначено місце складання с. Мельня.
Також в межах спірних правовідносин, TOB «АГРЕКС» придбано послуги по переробці соняшника у TOB «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ» згідно договору на переробку олійної сировини на давальницьких умовах від 27 липня 2018 року № 26 дв/18, відповідно до умов якого, замовник поставляє для переробки насіння соняшнику, а переробник зобов'язується надати послуги з переробки олійної сировини, які включають приймання, підробку, зберігання, переробку олійної сировини та зберігання готової продукції, та передати замовнику вироблену з цієї олійної сировини готову продукцію, а також отримані відходи (сміття, лушпиння та фуз).
Пунктом 1.2 цього Договору визначено, що готовою продукцією, яка отримується в результаті переробки олійної сировини є олія соняшникова, шрот соняшниковий та концентрат фосфатидний соняшниковий харчовий.
Якість олійної сировини, що поставляється замовником для переробки, повинна відповідати вимогам ДСТУ 4694:2006. Якість олійної сировини визначається лабораторією переробника, акредитованого в ДП «Луганськстандартметрологія» (п. 2.1 Договору № 26 дв/18).
Згідно пунктів 3.1 та 3.2 Договору № 26 дв/18, поставка олійної сировини здійснюється замовником за товарно-транспортною накладною. Факт поставки олійної сировини підтверджується Актом приймання-передачі сировини, який підписується сторонами з зазначенням кількості та якості поставленої олійної сировини. Датою приймання олійної сировини є дата підписання вищезазначеного Акту приймання-передачі.
Пунктами 3.6, 3.8 Договору визначено, що замовник доручає, а переробник зобов'язується здійснювати приймання олійної сировини, що надходить замовнику від третіх осіб. В рамках вказаного доручення переробник зобов'язаний:
- здійснювати за вказівкою замовника, від імені замовника, приймання олійної сировини за адресами: Луганська обл., м. Сватове, провулок Заводський, 13 та вул. Челюскінців, 15;
- здійснювати зважування при прийманні олійної сировини, вантажоотримувачем якої є замовник;
- здійснювати, від імені замовника, оформлення документів, необхідних для прийняття олійної сировини, в тому числі актів про втрачу, пошкодження, нестачу вантажу не пізніше наступного робочого дня з дати складання таких актів, а також надавати замовнику оригінали таких актів не пізніше 3 робочих днів з дати їх укладання.
Олійна сировина та готова продукція до передачі її замовнику, знаходяться на відповідному зберіганні у переробника.
Згідно з пунктом 5.1.1 Договору замовник зобов'язується поставити переробнику на переробку дровину на умовах DDP - TOB «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ», Луганська обл., м. Сватове, Заводський, 13 та вул. Челюскінців, 15 («Інкотермс-2000).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин факт поставки товару від ФГ «ЗАГРАВА» позивачеві підтверджується належними первинними документами, які свідчать про транспортування товару, приймання/передачу товару ТОВ «АГРЕКС» від ФГ «ЗАГРАВА» та подальше приймання/передачу товару від ТОВ «АГРЕКС» до ТОВ «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ» для переробки товару в готову продукцію, а також отримання готової продукції від ТОВ «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ», що підтверджується:
- видатковими накладними;
- товарно-транспортними накладними
- актами приймання-передачі олійної сировини (насіння соняшнику) згідно договору № 26 дв/18 від 27.08.2018;
- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором № 26 дв/18 від 27.08.2018;
- актами результатів переробки давальницької сировини відповідно до Договору № 26 дв/18 від 27.08.2018
- актами прийняття готової продукції за Договором № 26 дв/18 від 27.08.2018;
- платіжними дорученнями.
Відповідно до Договору поставки № 1556 від 22 листопада 2018 року, постачання насіння соняшникового здійснювалось ФГ «ЗАГРАВА» на умовах поставки DAP до складів ТОВ «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ».
Умови поставки DAP передбачають, що продавець виконав своє зобов'язання по поставці, коли він надав покупцеві товар, готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення.
При цьому, за встановленими обставинами справи, позивач не укладав з ТОВ «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ» договір складського зберігання зерна, а передав насіння на переробку олійної сировини на давальницьких умовах, відповідно до договору № 26 дв/18 від 27.08.2018.
З урахуванням викладеного, ТОВ «СВАТІВСЬКА ОЛІЯ» не видавало позивачеві складські документи на зерно, як того вимагають положення статей 23, 43 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».
Таким чином, твердження відповідача про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом з огляду на ненадання складських документів при передачі насіння соняшнику є хибними, оскільки складання таких документів не обумовлено умовами договору та характером досліджуваних правовідносин.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неможливості встановити походження реалізованого позивачеві насіння, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не є вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.
Крім того, судом першої інстанцій встановлені усі обставини як придбання, так і подальшої реалізації насіння соняшникового, що спростовує доводи податкового органу щодо нереальності здійснених господарських операцій, результати яких покладені в основу формування податкового кредиту.
Відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже заперечення контролюючого органу щодо складених товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року в справі № 813/4956/17.
У відповідності до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Стаття 43 ГК України встановлює свободу підприємницької діяльності, вказуючи, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Відповідно до листа Вищого Адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-1, метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість є, у тому числі, результати здійснення подальшої діяльності підприємством набувачем господарських операцій, що вказують на використання у своїй діяльності придбаних основних фондів.
Слід зазначити, що законодавством не встановлено конкретного переліку документів, які мають слугувати підставою для формування даних податкового обліку, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші господарські операції, з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та порядку її документування. Відповідність задекларованих платником операцій критерію документального підтвердження вимагає подання платником документів, які містять достатні відомості про зміст господарської операції, порядок її виконання та учасників; документи, якими має оформлюватися господарська операція, визначаються з урахуванням законодавчих вимог та звичаєвої практики щодо оформлення певного виду господарської операції.
Щодо посилань контролюючого органу на наявність кримінального провадження щодо посадових осіб ФГ «ЗАГРАВА» за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, ст. 205 КК України, то суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В даному випадку, оскільки відповідачем такого документального доказу як вироку, ухваленого відносно посадових осіб контрагента позивача або самого позивача суду надано не було, то наведені доводи суд не може вважати беззаперечними та оцінює їх у сукупності з іншими доказами.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що реальність здійснення господарських операцій підтверджена первинними документами, які належним чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що, на переконання суду, доводить факт зміни майнового стану товариства з метою реалізації його комерційної мети.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена 16 березня 2020 року.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
А.Г. Степанюк