Справа № 560/4176/19
іменем України
06 березня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І.
за участю:секретаря судового засідання Матвійчук А.М., представника позивача Цюпик О.В., представника відповідача Шкадька В.В., Чорноморець В.В.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Прокуратури Хмельницької області, в якій просить суд:
визнати протиправним та скасувати Наказ прокуратури Хмельницької області №1002к від 13 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 , з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльністю на Хмельницьку область прокуратури області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру";
поновити ОСОБА_1 , в органах прокуратури на посаді прокурора відділу або на рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням індексації, за період з 15 листопада 2019 року по дату винесення судового рішення у даній справі;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом прокуратури Хмельницької області №1022к від 06 грудня 2018 року його переведено на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльністю на Хмельницьку область прокуратури області та органів прокуратури.
Згідно з наказом прокуратури Хмельницької області №968к від 30 жовтня 2019 року позивачу було надано частину щорічної відпустки за період роботи з 20 червня 2018 року по 19 червня 2019 року тривалістю 15 календарних днів з 1 по 15 листопада 2019 року.
13 листопада 2019 року прокуратурою Хмельницької області видано наказ №1002к про звільнення позивача з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльністю на Хмельницьку область прокуратури області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 ЗУ "Про прокуратуру" з 15 листопада 2019 року.
Позивач вважає своє звільнення із займаної посади незаконним, проведеним з порушення вимог ст.ст. 22, 24, 43 Конституції України, ст. ст. 40, 42 КЗпП України, а оскаржений наказ таким, що підлягає скасуванню з поновленням позивача на роботі, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
08 січня 2020 року представником Прокуратура Хмельницької області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що з облікової кількості 271 прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури Хмельницької області у встановлений строк з 4 по 15 жовтня 2019 року заяви установленої форми про переведення до обласної (окружної) прокуратури та про намір пройти атестацію подали 265 працівників. Таким чином, працівники, які не подали заяви не використали своє право продовжити роботу в органах прокуратури.
Представник відповідача також зазначає, що ОСОБА_1 заяву Генеральному прокурору про переведення до обласної прокуратури за встановленою Порядком формою не подав.
Факт неподання у період з 4 по 15 жовтня 2019 року заяви прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Хмельницьку область прокуратури Хмельницької області та органів прокуратури ОСОБА_1 підтверджується листом виконувача обов'язків начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України Дунаса Т.О. від 01 листопада 2019 року №11/1/1-2407вих- 19.
Таким чином, на думку представника відповідача, позивачем фактично проігноровано норми Закону та не подано заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
На переконання представника відповідача, наказ виконувача обов'язків прокурора Хмельницької області від 13 листопада 2019 року № 1002к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
28 січня 2020 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого зазначає, що умовами звільнення позивача, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Представник позивача у відповіді на відзив, також вказує на те, що із відповіді відповідача №18-2358-19 від 06 грудня 2019 року слідує, що станом на 15 листопада 2019 року юридична особа - прокуратура Хмельницької області не ліквідована та не реорганізована, рішення про скорочення штату чи чисельності працівників в період з 25 вересня 2019 року по 15 листопада 2019 року у прокуратурі Хмельницької області не приймалось.
Посада прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльністю на Хмельницьку область, яку займав позивач, не скорочена, та станом на 18 листопада 2019 року є вакантною. Станом на 15 листопада 2019 року, юридичну особу - Хмельницька обласна прокуратура не утворено та її державну реєстрацію не проведено.
Крім цього, представник позивача зазначила, що підстави для подання заяви про переведення на посаду в Хмельницькій обласній прокуратурі відсутні, оскільки на момент подання заяви (з 04 жовтня 2019 року по 15 жовтня 2019 року включно) не відбувалося ані ліквідації, ані реорганізації існуючого органу прокуратури (прокуратура Хмельницької області) та не створено нового органу прокуратури - Хмельницька обласна прокуратура.
Протокольною ухвалою проголошеною у судовому засіданні 06 лютого 2020 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просили їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представники відповідачів заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог, вказували на правомірність дій відповідача та просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши доводи представника позивача, заперечення представників відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи у їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України на прокурорсько-слідчих посадах з грудня 2010 року.
Наказом прокуратури Хмельницької області №1022к від 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльністю на Хмельницьку область прокуратури області та органів прокуратури.
04 жовтня 2019 року за вих. № 11/1/1-2048 вих-19 Генеральною прокуратурою України на адресу керівників кадрових підрозділів регіональних прокуратур надіслано листа, згідно якого, з метою належної організації прокурорів, необхідно організувати у період з 04 до 15 жовтня 2019 року включно прийом заяв про переведення на посаду прокурора відповідно в обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та про намір пройти атестацію. Зазначено, що заява подається за формою, наведеною у Додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 221 від 03 жовтня 2019 року, є доступними на веб-сайті Генеральної прокуратури України, та підписуються прокурором особисто. Одночасно з цим, зобов'язано надсилати до Департаменту кадрової роботи та державної служби інформацію щодо кількості поданих прокурорами і слідчими заяв щоденно до 15 години електронною поштою за формою згідно з додатками 1 і 2 до цього листа та сканкопіями поданих заяв.
Вважаючи, що підстави для подання заяви про переведення на посаду в Хмельницькій обласній прокуратурі відсутні, ОСОБА_1 відповідну заяву про його переведення та про намір пройти атестацію до Генерального прокурора не подав.
13 листопада 2019 року керуючись статтею 11 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", прокуратурою Хмельницької області видано наказ №1002к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльністю на Хмельницьку область прокуратури області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 ЗУ "Про прокуратуру" з 15 листопада 2019 року.
Вважаючи вищевказаний Наказ таким, що не відповідає вимогам закону, та порушує права позивача, останній звернувся до суду з цією позовною заявою.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та вирішуючи питання обґрунтованості прийняття відповідачем спірного наказу, суд враховує наступне.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах прокуратури унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про прокуратуру".
Так, у силу п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
При цьому, суд враховує, що національний закон України не містить окремого визначення правової категорії "орган прокуратури".
При тлумаченні змісту наведеної категорії, суд зважає на те, що у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції до набуття чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури.
З наведеного, суд дійшов висновку, що одночасно як Генеральна прокуратура України, так і Офіс Генерального прокурора відповідають визначенню суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, за відсутності іншого визначення органу прокуратури слід розуміти, що перелічені вище інституції і є органами прокуратури.
Правильність саме такого тлумачення підтверджується положеннями ч. 4 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
При цьому, суд відмічає, що закон не пов'язує юридичний статус органу прокуратури із функціонуванням суб'єкта владних повноважень у режимі юридичної особи публічного права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції до внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX) було визначено, що Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.
У подальшому згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX було передбачено, що Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.
Зі змісту положень ст. ст. 2, 22-26 як згідно з Законом України "Про прокуратуру" (у редакції до внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX), так і згідно з Законом України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX встановлено, що жодне повноваження прокурора не поставлено у залежність від обставин функціонування юридичної особи як учасника суспільних відносин.
Тому проведене перейменування юридичної особи публічного права з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора належить сприймати як потребу в актуалізації найменування суб'єкта права, з яким у заявника у минулому не складалось жодних правових відносин з приводу проходження публічної служби, адже рішення про прийняття на службу в прокуратуру та припинення служби в прокуратурі були прийняті відповідно Генеральним прокурором України та Генеральним прокурором.
З 25 вересня 2019 року у відповідній частині набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон України №113-IX), відповідно до п. 6 розділу ІІ якого з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Наведеною нормою закону спростовуються усі доводи позивача про знаходження у стані повної правової невизначеності, адже законом явно та очевидно з достатньою поза розумним сумнівом чіткістю було передбачено як ліквідацію існуючих раніше органів прокуратури і створення нових органів прокуратури, так і правові наслідки такої ліквідації для прокурорів.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 14 по 22 листопада перебував на лікарняному, тобто на день звільнення 15 листопада він був на лікарняному, а 25 листопада 2019 року ознайомився із спірним наказом та отримав трудову книжку.
При цьому, суд зауважує, що пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону передбачено, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Як передбачено п. 7 розділу ІІ Закону України №113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з п. 10 розділу ІІ Закону України прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
З наведених норм закону слідує, що законодавець ввів у дію чітко та однозначно визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначивши, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окресливши умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації.
Наслідки відмови від проходження атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Зокрема, п.п. 1 п. 19 розділу ІІ Закону України №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах і не подали у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
У ході розгляду справи суд встановлено, що позивач відповідної заяви до Генерального прокурора України не подавав.
Водночас суд зважає на те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України безперечно є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).
Проте, таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України.
Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.
Таким чином, на переконання суд, у спірних правовідносинах позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
При цьому, чітко визначеною нормою закону моментом звільнення у даному конкретному випадку є не завершенням процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події зумовленою саме неподанням заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".
Суд констатує, що наведені владним суб'єктом мотиви засвідчують відповідність закону оскарженого рішення (діяння), поза будь-яким розумним сумнівом виключаючи правомірність поведінки заявника у спірних правовідносинах.
Наведені ж приватною особою доводи прямо суперечать нормам чинного національного закону України, котрі у цій частині цілком узгоджуються з приписами міжнародних актів права, у тому числі і ст.8 Конвенції, надаючи суспільству можливість взяти безпосередню участь у формуванні корпусу прокурорів через процедуру атестації.
У даному конкретному випадку суд не знаходить підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури оминаючи процедуру атестації.
Відтак, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника не підтверджується ні доводами представника позивача, ні матеріалами справи.
При цьому, суд бере до уваги правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року по справі №826/1647/16 (К/9901/16112/18) про те, що порушення вимог закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
У даному випадку та за вказаних спірних правовідносин, суд вважає за можливе звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21 січня 1999 року у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22 лютого 2007 року у справі Красуля проти Росії, від 05 травня 2011 року у справі Ільяді проти Росії, від 28 жовтня 2010 року у справі Трофимчук проти України, від 09 грудня 1994 року у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01 липня 2003 року у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07 червня 2008 року у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд приходить до висновку, що оскільки обов'язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання їх згоди на призначення, у даному випадку неподання відповідної заяви вказує на відсутність бажання позивача щодо його переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі механізму та чіткого усвідомлення наслідків такого неподання, а тому суд вважає, що наказ виконувача обов'язків прокурора Хмельницької області від 13 листопада 2019 року № 1002к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, відтак підстави для його скасування відсутні.
При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 , в органах прокуратури, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від першої.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, з врахуванням положень ст. 139 КАС України, судові витрати, що підлягають розподілу - відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 16 березня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Прокуратура Хмельницької області (Військоматський провулок, 3, Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 02911102)
Головуючий суддя П.І. Салюк