ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2020 року м. Київ № 640/23054/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні мінімальної пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 15 жовтня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити мінімальну пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 15 жовтня 2019 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на протиправність відмови у призначенні пенсії за віком, оскільки Конституцією України таке право гарантується кожному громадянину, більше того, відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 18 травня 1995 року по 21 жовтня 1998 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що відмова у призначенні пенсії є правомірною, оскільки у позивача на момент звернення був відсутній необхідний трудовий стаж.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15 жовтня 2019 року через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вищезазначеної заяви представник позивача додав:
- диплом про навчання;
- довідку із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення;
- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;
- паспорт;
- свідоцтво про народження дитини;
- свідоцтво про шлюб;
- трудову книжку.
Листом від 28 жовтня 2019 року №262348/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж (26 років), крім цього, відповідачем не зараховано до загального стажу період роботи з 18 травня 1995 року по 21 жовтня 1998 року тому, що відсутній ідентифікаційний код на печатці при звільненні з роботи.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховує приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII), Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 12 серпня 1993 року №637, а також іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII.
Згідно із пунктом «а» статті 3 вказаного Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Разом з цим статтею 56 вказаного Закону встановлено, що до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
З урахуванням викладеного суд зазначає наступне.
Виходячи зі змісту та предмету адміністративного позову позивач оскаржує дії відповідача саме внаслідок відмови у призначені йому пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній відповідний страховий стаж. Зокрема, спірним з позиції позивача, є відмова відповідача зарахувати такий стаж за період роботи з 18 травня 1995 року по 21 жовтня 1998 років.
Решта страхового стажу, а це 20 років 6 місяців 3 дні сторонами визнаються та не оспорюються.
При цьому суд вказує на те, що відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 січня 2019 року необхідними умовами для призначення пенсії за віком позивачу, із урахуванням дати його народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто у віці 59 років, є наявність страхового стажу - не менше 26 років.
Крім цього, позивач зверталась за призначенням пенсії до досягнення 60-ти річного віку.
Відтак, на час звернення позивача 15 жовтня 2019 року - коли їй виповнилось 59 років, до органу ПФУ щодо призначення пенсії за віком, безспірний страховий стаж у неї складав тільки 20 років 6 місяців 3 дні, що навіть у випадку додаткового зарахування оспорюваного страхового стажу за період роботи з 18 травня 1995 року по 21 жовтня 1998 року (3 роки 6 місяців 27 днів) було б не достатньо для призначення такої пенсії, оскільки у позивача і надалі був би відсутній необхідний страховий стаж у 26 років. Більше того позивач ще не досягла 60-ти річного віку, необхідного для призначення пенсії за віком.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що даний адміністративний позов не підлягає до задоволення.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко