ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2020 року м. Київ № 826/18719/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства доходів і зборів України (відповідач-1) Державної фіскальної служби України (відповідач-2) Головного управління ДФС у Миколаївській області (відповідач-3)
про скасування наказу від 29.10.2014 №2171-О, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства доходів і зборів України, в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення (зміну) позовних вимог від 10.12.2019):
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області та податкової міліції;
- поновити ОСОБА_1 у податковій міліції та на посаді першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області;
- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.10.2014 по дату винесення судового рішення;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що оскаржуваний наказ винесено не в умовах воєнного чи надзвичайного стану, проте, у зв'язку з його прийняттям допущено обмеження права позивача на працю та доступу до державної служби, а також вказаний наказ прийнято у спосіб, що не передбачений Конституцією України, а саме: шляхом обмеження прав позивача, відтак, наказ про звільнення позивача є таким, що суперечить положенням Конституції України. Представником позивача також наголошено, що ОСОБА_1 звільнено з займаної ним посади лише за формальними ознаками, у силу зайняття ним посади у певний період часу, натомість, його вина у сприянні узурпації влади не встановлена, а тому застосування до останнього індивідуальної відповідальності є неможливим. При цьому, критерії, передбачені положеннями ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», не підлягають застосуванню до керівників податкової міліції у системі органів державної податкової служби, а повинні застосовуватись виключно до керівників і заступників керівників територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, з урахуванням того, що станом на момент звільнення ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2014 відкрито провадження у справі та призначено попереднє засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2014 зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2014 у справі №826/18719/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2019 поновлено провадження у справі №826/18719/14.
Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну фіскальну службу України та Головне управління ДФС у Миколаївській області, з огляду на що, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У призначене на 10.02.2020 судове засідання з'явились представники позивача та відповідача-2.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
У свою чергу, представник відповідач-2 заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що у період з 03.02.2009 по 08.02.2012 ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника УПМ - начальника слідчого відділу податкової міліції ДПА у Миколаївській області та з 08.02.2012 по 08.05.2013 - посаду заступника начальника УПМ - начальника слідчого відділу ДПС у Миколаївській області. Відтак, за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, встановлено, що до першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області застосовується заборона, визначена у ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». При цьому, за твердженням представника відповідача-2, звільнення з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», за своєю правовою природою не є звільненням з ініціативи власника, а є окремим видом припинення трудових відносин.
Крім того, у матеріалах справи містяться також заперечення відповідача-1 та відзив відповідача-3, в яких представники останніх заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, аналогічних тим, що зазначено представником відповідача-2. На додаток, представником відповідача-3 зауважено, що провадження у розглядуваній справі було зупинено саме на підставі клопотання позивача, що призвело до штучного збільшення періоду вимушеного прогулу.
Подальший розгляд справи судом ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзиви, відповідь на відзив, заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2171-о, відповідно до пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних Положень Закону України «Про очищення влади», п. 62 пп. «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 визначено звільнити з посади та податкової міліції, з постановкою на військовий облік, полковника податкової міліції Басалаєва Дмитра Вікторовича, першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області. В якості підстави зазначено довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .
Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
16.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.
Приписами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
У силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади», відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.
У той же час, приписами п. 5 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 (надалі - Положення №1704/5), визначено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити наступне.
Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 1, ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч.ч. 1 та 2 ст. 8 Конституції України).
Згідно зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст. 1, ч.ч. 1, 2, 4, 6, 7 ст. 43 Конституції України).
Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 пп. 6.1 п. 6 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 №2-рп/2008).
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного вбачається, що ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
У проміжному Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (п. 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (пп. «h» п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від 13.10.2009).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Однак, під час розгляду справи в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, з боку відповідачів не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
При цьому, на час роботи позивача на посаді, у силу зайняття якої його звільнено з роботи в податкових органах, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, та у силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
Тобто, у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачами не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а тому, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що, у свою чергу, зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Враховуючи наведене, оскаржуваний наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2171-о є протиправним та підлягає скасуванню, як наслідок, суд вказує про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.
Крім того, у силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади» та п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5, суд вказує про необхідність зобов'язання Державної фіскальної служби України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
У той же час, суд звертає увагу, що у силу п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, припинення трудового договору з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», є самостійною підставою для цього, а також окремою підставою для припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України).
Натомість, положення про те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України) застосовується лише у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а не у разі припинення трудового договору з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», що мало місце у межах спірних правовідносин.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи та фактичних обставин, встановлених судом, слід зазначити, що розгляд справи №826/18719/14 здійснювався понад одного року, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.
Вказана позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок).
Так, згідно з вимогами п. 2 Порядку, обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей (п. 10 Порядку).
Правова позиція щодо застосування коефіцієнту коригування, передбаченого п. 10 Порядку, викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №804/8042/17.
Разом з тим, слід одразу зазначити, що твердження позивача про збільшення посадового окладу останнього з 01.03.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», який відповідно складає 8180,00 грн., про що зазначено у наданому розрахунку суми середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2014 по 01.12.2019 (том 1 а.с. 165-167), не знайшли свого документального підтвердження. Крім того, позивачем та його представником не зазначено з яких саме положень останні виходили вказавши про підвищення посадового окладу ОСОБА_1 у заявленому розмірі 8180,00 грн.
З наявної у матеріалах справи довідки Головного управління ДФС у Миколаївській області від 05.12.2019 №212/14-29-05-02-12 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням становила 7265,14 грн. (серпень 2014 року) та 7794,45 грн. (вересень 2014 року).
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13, кількість робочих днів у серпні та вересні 2014 року становила 42. Відтак, середньоденна заробітна плата позивача станом на момент звільнення становила 358,56 грн.
З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.10.2014 (наступний день за днем звільнення) по 16.03.2020 (день ухвалення судового рішення).
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13, з урахуванням дати звільнення позивача, кількість днів вимушеного прогулу останнього у 2014 році становила 45 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13, кількість днів вимушеного прогулу позивача у 2015 році становить 251 день.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13, загальна кількість робочих днів у 2016 році становить 251 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13, загальна кількість робочих днів у 2017 році становить 249 днів.
Загальна кількість робочих днів у 2018 році становить 250 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 №78/0/206-18, загальна кількість робочих днів у 2019 році становить 250 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19, кількість робочих днів у січні-лютому 2020 становить 41 день, а у березні 2020 року, з урахуванням дати винесення даного рішення, 10 днів, а загалом за 2020 рік - 51 днів.
На підставі викладеного, загальна сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить 482 980,32 грн. (1347 днів вимушеного прогулу х 358,56 грн.).
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.
Керуючись статтями 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України (ЄДРПОУ 38516786, адреса: 04655, м. Київ, Львівська площа, 8) від 29.10.2014 №2171-о.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України (ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04655, м. Київ, Львівська площа, 8) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Стягнути з Головного управління ДФС у Миколаївській області (ЄДРПОУ 39394277, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6) на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 16.03.2020 у розмірі 482 980,32 грн. (чотирьохсот вісімдесяти двох тисяч дев'ятисот вісімдесяти грн. 32 копійок), з вирахуванням розміру обов'язкових платежів.
Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Миколаївській області та у частині стягнення з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що складає 7529,80 грн. (сім тисяч п'ятсот двадцять дев'ять грн. 80 копійок), з вирахуванням розміру обов'язкових платежів, підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок