ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 березня 2020 року м. Київ № 760/3336/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
До Солом'янського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просив: визнати протиправними дії начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у відмові в задоволенні заяви про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 53878110 від 04.05.2017; зобов'язати начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 53878110 від 04.05.2017 та повернути постанову № 0810/101000014/2016 від 21.12.2016 стягувачу без прийняття до виконання.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 08.02.2018 справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 позовну заяву залишено без руху та з метою дотримання процесуальних прав позивача йому надано строк на усунення недоліків. Позивач в установлені строки вказані в ухвалі суду недоліки усунув.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження (в якому Позивач значиться "Боржником") від 04.05.2017 №53878110 прийнята неправомірно, оскільки постанова Житомирської митниці Державної фіскальної служби України про накладення штрафу була пред'явлена заявником 29.03.2017, вже після закінчення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання, визначеного частиною другою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець 04 травня 2017 відкрив виконавче провадження, при цьому строк пред'явлення виконавчого документа для стягнення був пропущений. На ім'я начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві позивач подав заяву про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 53878110 та повернення виконавчого документу стягувачу. 24.12.2018 позивач отримав відповідь начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва з відмовою у скасуванні постанови про відкриття виконавчого провадження № 53878110 від 04.05. 2017 та вважає його дії противоправними.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, у зв'язку з чим, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05. 2014 № 236 орган доходів і зборів забезпечує державну політику у сфері державної митної справи.
21.12.2016 Житомирською митницею Державної фіскальної служби України за порушення митних правил, передбачених ч.3 ст. 470 Митного кодексу України винесено постанову про накладення штрафу № 0810/101000014/2016 від 21.12. 2016. Постановою на за порушення статті 470 Митного кодексу України на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 8500 грн., якій підлягав сплаті відповідачем не пізніше 15 днів з дня вручення або надіслання копії постанови органу доходів і зборів про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) без задоволення.
У встановлений для добровільної сплати строк, штраф позивачем сплачено не було.
Відповідно до ст. 540 Митного кодексу України, якщо штраф не сплачено у строки, встановлені статтею 539 вказаного Кодексу, постанова органу доходів і зборів надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання або роботи порушника або за місцезнаходженням його майна. Надалі стягнення штрафу регламентується Законом України « Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404 VIII (далі Закон України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятим відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
З аналізу п. 6 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» постанова Житомирської митниці Державної фіскальної служби Державної фіскальної служби України 0810/101000014/2016 від 21.12.2016 є виконавчим документом, а штраф визначений вказаною постановою підлягає стягненню у примусовому порядку органами державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» постанова Житомирської митниці Державної фіскальної служби України 0810/101000014/2016 від 21.12.2016, може буди пред'явлена до примусового виконання протягом трьох місяців. З тексту самої постанови вбачається, що вона набирає законної сили 31 грудня 2016. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили, тобто з 01.01.2017 та може бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох місяців до 01.04. 2017.
17.03.2017 Житомирська митниця Державної фіскальної служби листом за № 476/9/06-70-20 направила до відповідача постанову про накладення штрафу від 21.12.2016 № 0810/101000014/2016 у справі про порушення митних правил для примусового виконання за адресою 03186, м. Київ, вул. Соціалістична, 3.
21 .03.2017 підприємством поштового зв'язку вказані документи були повернуті заявнику у зв'язку з вибуттям адресата.
Листом від 29.03.2017 за № 533/9/06-70-20 постанова про накладення штрафу була повторно надіслана відповідачу для примусового виконання за адресою 03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 40-а у межах трьох місячного строку.
Фактично виконавче провадження за постановою про накладення штрафу № 0810/101000014/2016 від 21.12.2016 відкрито 04.05.2017 ( штамп за вхідним номером 11241/15.4-27 від 04.05.2017), який проставлений на супровідному листі Житомирської митниці Державної фіскальної служби за № 476/9/06-70-20 від 1.03. 2017.
Пунктом 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувану органом виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання виконавець робить відмітку в самому виконавчому документі із зазначенням дати та підстав повернення, ставить свій підпис та печатку.
Постановою про відкриття виконавчого провадження №53878110 державний виконавець Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Мигловець Л.М. відкрив виконавче провадження за постановою №0810/101000014/2016 від 21.12.2016.
Боржник не погоджуючись з відкриттям виконавчого провадження №538781103 через представника 22.12.2017 на ім'я начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, подає заяву про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 53878110 та повернення виконавчого документу стягувану, у зв'язку з порушенням строку пред'явлення документа до виконання.
Листом начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 17.01.2018 року надана відповідь про відсутність підстав скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 53878110.
Порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) боржником, визначений частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», та передбачає оскарження сторонами, іншими учасниками та особами дії чи бездіяльності виконавця до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Пункт 3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження № 33878110 від 04.05.2017 боржником виконавчого провадження значиться позивач по справі.
Тобто начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження, у тому числі боржника може лише виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова, та не може скасувати постанову за заявлю боржника.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За своєю правовою природою, повноваження начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо розгляду заяв та прийняття рішень за такими заявами є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), з огляду на те, що таке право передбачене Законом України «Про виконавче провадження» .
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що начальник Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві діяв, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження з дотримання встановленої законом процедури надання відповіді.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке суб'єкт владних повноважень чи інший суб'єкт при здійснення владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли він може обирати з кількох допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто здійснення дискреційних повноважень може, в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Адміністративний же суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (іншого суб'єкта при здійсненні владних управлінський функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень) на відповідність критеріям, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, в іншому ж разі це призведе до порушення принципу розподілу влади.
З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а (провадження № К/9901/4582/18), від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а (провадження № К/9901/1323/17).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дії чи бездіяльність прийняті/вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дії чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень. Начальник Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві був зобов'язаний розглянути заяву боржника та надати відповідь у межах визначених дискреційних повноважень.
Судом встановлено відсутність підстав визнання противоправними дій Начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, тому що порядок оскарження боржником постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження встановлений спеціальним законом - Законом України «Про виконавче провадження» та у разі порушення його права передбачає звернення для захисту цього права до відповідного адміністративного суду в порядку передбаченому законом з позовом про скасування постанови.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
"Ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Крім того, суд зазначає, що скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 538781103 не є належним способом захисту права тому, що виконавчий документ на підставі якого відкрито виконавче провадження набрав законної сили та може бути пред'явлений до виконання.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідь начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надана на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим, відсутні правові підстави для визнання противоправними його дій та зобов'язання начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження та повернути постанову № 0810/101000014/2016 від 21.12.2016 стягувачу без прийняття до виконання не підлягають задоволенню.
Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя А.С. Мазур