16 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/193/20
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно та щодо не нарахування і не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки; зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно та нарахувати і виплати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в сумі, яка була нарахована згідно довідки № 9 від 18.11.2019. Також вказує, що за час проходження служби ним було подано рапорти про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 і 2019 роки, однак така допомога не була виплачена.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується виключно у розмірі, що не перевищує їх грошове забезпечення на день підписання наказу та в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату. Вказує, що доведені граничні обсяги видатків та отримані асигнування військовою частиною на 2018 та 2019 роки були недостатніми для виплати військовослужбовцям військової частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначає, що позивач перед звільненням відмовився отримувати речове майно, а у виплаті компенсації за неотримане речове майно було відмовлено у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
26.01.2018 (вх. № 589 від 27.01.2018) позивач звернувся з рапортом до командира роти забезпечення навчального процесу про надання матеріальної допомоги за 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань (а.с. 12).
На вказаному рапорті на підставі резолюції «до наказу» головним бухгалтером фінансово-економічної служби частини 27.01.2018 було зроблено відмітку «кошти для виплати матеріальної допомоги відсутні».
30.10.2019 (вх. № 6145 від 31.10.2019) позивач звернувся з рапортом до командира роти забезпечення навчального процесу про надання матеріальної допомоги за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення (а.с. 13).
На вказаному рапорті на підставі резолюції «до виконання згідно чинного законодавства» головним бухгалтером фінансово-економічної служби частини 01.11.2019 було надруковано, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється тільки в межах асигнувань, станом на 01.11.2019 асигнування на виплату матеріальної допомоги відсутні (а.с. 13).
18.11.2019 (вх. № 6497 від 18.11.2019) позивач звернувся до командира роти забезпечення навчального процесу з рапортом, в якому просив надати йому грошову компенсацію за неотримане речове майно. На вищевказаному рапорті було проставлено резолюцію «до виконання встановленим порядком» (а.с. 9).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2019 № 292 позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2019 № 24/РС у запас за підпунктом «б» пункту 2 (за станом здоров'я) частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 18.11.2019. (а.с. 7).
Також військовою частиною НОМЕР_1 було видано позивачу довідку № 9 від 18.11.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі, в якій вказана сума вартості речового майна 101375,39 грн. (а.с. 10-11).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Так, наказом командира військової частині НОМЕР_1 від 18.11.2019 позивача, звільненого з військової служби, виключено зі списів особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Чернігівського ОМТЦК та СП міста Чернігова.
Одночасно з виключенням із списків особового складу військової частини з ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок, що включає грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік терміном 3 доби, грошову компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, за 70 діб, одноразову грошову допомогу при звільненні.
Питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно вирішено не було.
При цьому, позивачем подано за місцем військової служби до його звільнення відповідний рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку № 178 та матеріали справи містять довідку № 9 від 18.11.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі, в якій вказана сума вартості речового майна 101375,39 грн.
З аналізу тексту Порядку № 178 вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцю з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).
Отже, оскільки позивачем було дотримано порядок звернення за грошовою компенсацією вартості неотриманого речового майна, у суб'єкта владних повноважень були відсутні підстави для відмови у її виплаті.
Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки; зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки, то суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно пункту 5 вказаної постанови керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
У відповідності до пунктів 1, 7 розділу ХХІV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
В силу вимог пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 15.02.2018 № 65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік», чинного в 2018 році, витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2018 році здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такого порядку щодо здійснення виплат: у першу чергу - розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; у другу - щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду; у третю - грошова допомога для оздоровлення; у четверту - інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів).
Пунктом 9 вищевказаного наказу встановлено що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород і морського грошового забезпечення). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.
Положення аналогічного змісту містять норми пунктів 5, 7 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік», чинного на час розгляду рапорту позивача.
З аналізу викладених норм слідує, що матеріальна допомога не є обов'язковою виплатою і може здійснюватися на підставі наказу командира військової частини в межах кошторисних призначень на виплату грошового забезпечення за наявності фінансового ресурсу після забезпечення особового складу обов'язковими виплатами: посадовим окладом, окладом за військове звання, доплатою за вислугу років та іншими.
Суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) визначеним законодавством критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Таким чином, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки; зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 березня 2020 року.
Суддя В.О. Непочатих