16 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/71/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невидачі подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу житла, згідно квитанції від 09 грудня 2019 року №00073330 в сумі 17319,10 грн.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області сформувати і видати ОСОБА_1 подання до Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області про повернення сплаченою нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 17319,10 грн, згідно квитанції від 09 грудня 2019 року №00073330.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 грудня 2019 року придбала у власність квартиру, за що сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості придбаного майна в розмірі 17319,10 грн.
Враховуючи те, що вказана квартира придбана вперше, позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила сформувати та надати до органу Державної казначейської служби подання про повернення помилково сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Проте, листом від 14 січня 2020 року №2400-0502-8/1062 у поверненні вказаних коштів відповідачем відмовлено, мотивуючи це тим, що чинним законодавством не передбачено визначення осіб, що придбавають житло вперше. Разом з тим, зазначене подання до органу Державної казначейської служби відповідач не сформував, позивачу не надав, про причини ненадання у листі від 14 січня 2020 року №2400-0502-8/1062 не повідомив.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 21 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Встановлено строк для подання заяв по суті справи. Задоволено клопотання позивача та залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області. Запропоновано Управлінню Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області у десятиденний строк з дня отримання копії позовної заяви з додатками подати до суду пояснення щодо позову, а в разі отримання відзиву у десятиденний строк з дня його отримання подати до суду пояснення щодо нього.
Відповідач щодо задоволення позову заперечував. У наданому суду відзиві на позовну заяву вказував, що не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, які придбавають житло вперше, а тому листом від 14 січня 2020 року за №2400-0502-8/1062 позивача повідомлено про те, що законодавством не передбачено порядку визначення осіб, які придбавають житло вперше.
Звертав увагу на те, що позивачем не надано жодного документа, який би підтверджував те, що останній придбав житло і перебував у черзі на одержання житла або придбав житло вперше.
Вважає, що право на отримання пільги у вигляді звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування або на повернення зайво сплаченого збору надається за умови наявності у громадянина доказів, що такий громадянин перебуває у черзі на одержання житла або придбаває житло вперше.
Вказував, що орган Пенсійного фонду не наділений повноваженнями щодо визнання особи такою, що придбаває житло вперше або під час придбання житла перебувала у черзі на отримання житла.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно з наданою позивачем до адміністративного позову інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №195511884 від 02 січня 2020 року, за позивачем зареєстровані інші об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності. Зазначені обставини виключають можливість застосування Головним управлінням по відношенню до позивача пільги, передбаченої пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» №400/97-ВР від 26 червня 1997 року.
Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області письмових пояснень щодо спірних відносин не надало.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи зазначене та зважаючи на відсутність клопотань учасників справи про її розгляд в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 09 грудня 2019 року між фізичною особою ОСОБА_2 та позивачем укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за №27805 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К.Т., згідно з яким позивач придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Вказане також підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 02 січня 2020 року за №195511884.
До оформлення договору купівлі-продажу квартири від 09 грудня 2019 року позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 17319,10 грн., що підтверджується квитанцією №0007330 від 09 грудня 2019 року.
08 січня 2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просила сформувати та надати до органу Державної казначейської служби подання про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 17319,10 грн, який перерахувати за вказаними у заяві реквізитами, оскільки придбавала житло вперше.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 14 січня 2020 року №2400-0502-8/1062 позивача повідомлено про те, що відповідно до законодавства, яке регулює сплату збору на обов'язкове державне пенсійне врахування з окремих видів господарських операцій, визначено певні підстави, за наявності яких особи можуть бути звільнені від сплати збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Зокрема, пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. №1740 (зі змінами та доповненнями), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Закон не передбачає визначення осіб, які придбавають житло вперше.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, варто зазначити наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України (абзац другий пункту 9 частини першої статті 1 Закону №400/97-ВР).
Згідно з абзацом третім пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону №400/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до абзацу першого пункту 15-3 Порядку №1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір (абзац другий пункту 15-3 Порядку №1740).
З огляду на наведені норми нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Судом встановлено, що 09 грудня 2019 року позивачем придбано квартиру АДРЕСА_1 .
Факт сплати позивачем перед посвідченням договору купівлі-продажу квартири збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири, що становило 17319,10 грн, підтверджено долученою до матеріалів справи копією квитанції №0007330 від 09 грудня 2019 року та не заперечувалось сторонами справи.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, позивач, крім зазначеної квартири, є власником інших об'єктів нерухомого майна, а саме:
- квартири загальною площею 56,5 кв.м, житлова площа 32,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; форма власності: приватна;
- житлового будинку загальною площею 224,5 кв. м, житлова площа 74,5 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; форма власності: приватна.
При цьому вказаними об'єктами позивач володіє на підставі:
- іпотечного договору, серія та номер: 6241, виданого 04 червня 2014 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К.Т.;
- свідоцтва про право власності, серія та номер: 4692174, виданого 11 червня 2013 року Реєстраційною службою Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області та договору про поділ об'єкта нерухомого майна, серія та номер: 1790, виданого 03 червня 2013 року приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Браславською-Григорчак С.О.
Виходячи з наведеного, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо незастосування до позивача пільги, передбаченої пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», з огляду на наявність у позивача вказаного нерухомого майна, оскільки таке набуте позивачем не на підставі договору купівлі-продажу. Відомості про придбання позивачем іншого житла, крім квартири за адресою: АДРЕСА_4 , відсутні.
Отже, позивачем придбано квартиру АДРЕСА_1 , вперше, а тому відповідно до пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР останній не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна на підставі договору купівлі - продажу та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
При цьому в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності оскаржуваних дій, рішень чи бездіяльності покладається саме на суб'єкта владних повноважень, тобто в даному випадку на Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Крім цього, варто зазначити, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Окрім цього, відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у даних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Отже, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №819/33/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 відсотка від вартості придбаного нерухомого майна позивачем сплачено за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж. Тому кошти, сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню.
Отже, відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 17319,10 грн, сплаченого при придбані житла вперше на підставі договору купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 №787 (далі - Порядок №787).
Згідно з пунктом 3 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Відповідно до пункту 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року №21-1, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Відповідно до частини другої статі 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, повернення помилково або надміру сплаченого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється органом Державної казначейської служби України за поданням відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, що контролює надходження цього збору до бюджету.
Оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №813/1126/17.
Як вбачається із заяви позивача від 08 січня 2020 року, адресованої відповідачу, ОСОБА_1 просила відповідача сформувати та надати до органу Державної казначейської служби подання про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 17319,10 грн.
Враховуючи наведене та беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невидачі подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу житла, сплаченого згідно з квитанцією від 09 грудня 2019 року №0007330 в сумі 17319,10 грн, та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області звернутися з поданням до Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області про повернення сплаченого збору.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою - третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення позову. Натомість доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Позивачем подано до суду заяву, у якій вона просить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2525,00 грн.
Вказану заяву обґрунтовано тим, що між позивачем та адвокатом Підгорною Л.Є. укладено договір про надання правової допомоги від 06 січня 2020 року, яким визначено перелік послуг з надання правничої допомоги адвоката та їх вартість. Також згідно з актом про прийняття-передачу наданих юридичних послуг, складеного між позивачем та адвокатом Підгорною Л. Є. 11 лютого 2020 року, останньою надані послуги на загальну суму, яка становить 2525,00 грн.
Так, частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, з-поміж інших, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з матеріалами справи 06 січня 2020 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Підгорною Л.Є., яка діє на підставі свідоцтва №415 від 09 липня 2010 року про право на заняття адвокатською діяльністю (Адвокат), укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір від 06 січня 2020 року).
Відповідно до пункту 1 Договору від 06 січня 2020 року Адвокат за дорученням Клієнта бере на себе зобов'язання щодо надання правової допомоги, а саме: складати та подавати заяви, скарги, вести справи у судових органах будь-якої ланки, з усіма необхідними повноваженнями, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі, ознайомлюватись з матеріалами справи, робити витяги, копії, брати участь у судових засіданнях, заявляти клопотання, відводи, давати пояснення, укладати мирові угоди, змінювати підстави або предмет позову, оскаржувати рішення (ухвали, постанови), одержувати виконавчий лист та користуватись іншими правами, передбачені законодавством України.
Згідно з пунктом 4 Договору від 06 січня 2020 року за надання юридичної допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар. Вартість послуг за цим договором складає: за надання юридичної консультації (з розрахунку 1 год*200грн/год) - 200 грн; за підготовку заяви, запиту (з розрахунку 1 год*300 грн/год) - 300 грн; аналіз та систематизація законодавства (з розрахунку 1 год 30 хв *350 грн/год) - 525 грн; складання позовної заяви до суду (з розрахунку 3 год*500 грн/год) - 1500 грн; складання до суду апеляційної, касаційної скарги (з розрахунку 2 год*500 грн/год) - 1000 грн; складання до суду інших заяв, скарг (з розрахунку 1 год*250 грн/год) - 250 грн; надання правової допомоги (ведення справи) в судових засіданнях - 400 грн/год. При цьому у вартість підготовки та складання документів входить витрачений робочий час, використання паперу, друку, копіювання, поштового відправлення тощо.
За виконану роботу згідно з Договором від 06 січня 2020 року Клієнт сплачує Адвокату суму коштів, яка попередньо погоджена, та визначається в акті виконаних робіт, наданих послуг.
11 лютого 2020 року ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Підгорною Л.Є. (Адвокат), яка діє на підставі свідоцтва №415 від 09 липня 2010 року про право на заняття адвокатською діяльністю, склали Акт про прийняття-передачі наданих юридичних послуг, відповідно до якого Адвокат з 06 січня 2020 року по 11 лютого 2020 року надала Клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги від 06 січня 2020 року, а Клієнт прийняв надані послуги, а саме:
- 06 січня 2020 року надала юридичну консультацію (з розрахунку 1 год *200 грн/год) - 200 грн;
- 08 січня 2020 року зробила аналіз та систематизацію законодавства (з розрахунку 1 год 30 хв*350 грн/год) - 525 грн;
- 08 січня 2020 року підготувала заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області (з розрахунку 1 год*300 грн/год) - 300 грн;
- 20 січня 2020 року склала до суду позовну заяву (з розрахунку 3 год*500 грн/год) - 1500 грн.
Вартість послуг з надання правової допомоги за зазначений період становить 2525,00 гривень. Всього до сплати - 2525,00 гривень.
На підставі Акту про прийняття-передачі наданих юридичних послуг від 11 лютого 2020 року позивач здійснив оплату в розмірі 2525,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1618319632.1 від 17 лютого 2020 року.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо отримання ним професійної правничої допомоги у даній справі, наданої адвокатом Підгорною Л.Є. За вказану допомогу позивачем було сплачено кошти в сумі 2525,00 грн.
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, відповідач не скористався своїм правом подати до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно до вказаних процесуальних норм.
Отже, вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у даній справі є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №1011911624 від 20 січня 2020 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невидачі подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу житла, сплаченого згідно з квитанцією від 09 грудня 2019 року №0007330 в сумі 17319,10 грн
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області звернутися з поданням, передбаченим пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, до Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, помилково сплаченого останньою в сумі 17319,10 грн при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 09 грудня 2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2525 (дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 березня 2020 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області (м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 11, код ЄДРПОУ 37978173).
Суддя О.П. Лелюк