про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
16 березня 2020 року справа № 580/828/20
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гайдаш В.А., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання дій протиправними, скасування ордера на житлову площу і договору найму та зобов'язання укласти договір найму ліжко-місця,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії посадових осіб відповідача щодо відмови в укладанні з позивачем договору найму житлового приміщення, ліжко-місця у кімнаті №507 гуртожитку АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати посадових осіб відповідача скасувати ордер на житлову площу (ліжко-місце) у кімнаті №507 гуртожитку № 9 по АДРЕСА_3 видане на ім'я ОСОБА_2 та договір найму ліжко-місця у кімнаті №507 гуртожитку №9 по АДРЕСА_3 ;
- зобов'язати посадових осіб відповідача укласти з позивачем договір найму житлової площі у кімнаті №507 гуртожитку №9 по АДРЕСА_3 , на підставі виданого позивачу ордера №180 ОЖХ від 24.02.2014.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Тобто, з контексту наведених норм вбачається, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Із позову та долучених до нього матеріалів суддею встановлено, що спір стосується житлових прав позивача щодо найму ліжко-місця у кімнаті №507 гуртожитку №9 по вул. В.Чорновола, 245/1 у м . Черкаси .
Згідно підпункту 2 пункту «а» та підпунктів 6, 7, 8 пункту «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.
Відповідно до ст. 1 Житлового кодексу України відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Згідно положень ст. 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
У відповідності до ст. 58 Житлового кодексу України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Необхідно зазначити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.
Така правова позиція висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2018 року по справі № 520/15749/14-ц.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» повторно наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Для визначення «суду встановленого законом», зокрема для визначення суду належної юрисдикції, у процесуальному законодавстві України, застосовано підхід віднесення до юрисдикції загальних судів всіх справ, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, суддя вважає, що позивач, який фактично не погоджується з порушенням своїх житлових прав, помилково звернувся із позовною заявою в порядку адміністративного судочинства, оскільки його права у спірних правовідносинах не порушуються у сфері публічних відносин.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Отже, спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_3 та Черкаською міською радою не містять ознак публічності, оскільки стосуються прав позивача у сфері приватних (житлових) правовідносин, захист яких, в силу приписів ч. 1 ст. 19 ЦПК України, віднесений до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Наведені обставини виключають можливість розгляду даної справи Черкаським окружним адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України суддя вважає за необхідне роз'яснити, що розгляд даної справи відноситься до суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 170, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання дій протиправними, скасування ордера на житлову площу і договору найму та зобов'язання укласти договір найму ліжко-місця.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати позивачеві, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання суддею.
Суддя В.А. Гайдаш