13 березня 2020 року справа №320/6929/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - щодо перерахунку та виплати недоплаченої пенсії ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, потерпілому в наслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011р., 21 червня 2011 року № 2-а-6231/2011 з урахуванням виплачених сум, з листопада 2011 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області - надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії, щодо ОСОБА_1 , відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011 р., 21 червня 2011року № 2-а-6231/2011 - з урахуванням виплачених сум, з листопада 2011 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області - здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію, відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011 р., 21 червня 2011року № 2-а-6231/2011 - з урахуванням виплачених сум з листопада 2011 року з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області безпідставно відмовлено у поновленні виплати пенсії позивачу відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011 р., 21 червня 2011року № 2-а-6231/2011.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року відкрито провадження у вказаній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача через службу діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без розгляду. Стверджував, управлінням позивачу було здійснено відповідні перерахунки пенсії, що підтверджується копіями розпорядження. Тобто, постанови Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011 р., 21 червня 2011року № 2-а-6231/2011 були виконані в повному обсязі. Виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фону України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Крім того, позивач звернувся до суду за реалізацією свого права з пропуском строку позовної давності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1), про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 3011.2001 року Київською облдержадміністрацією та вкладкою № НОМЕР_2 , та отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнаний інвалідом ІІ групи, захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Судом встановлено, що позивач подав позови до Іванківського районного суду Київської області та отримав постанову від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011р., в якій суд постановив зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок та виплатити, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи», основну пенсію із розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб , які втратили працездатність, встановленого ч1 ст. 28 Закону України «Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування»; за період з 18. 06. 2010 року з урахуванням вже виплачених сум, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75%мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат за період з 18.06.2010 року та стягнути перераховані недоплачені кошти з урахуванням вже виплачених сум, та постанову Іванківського районного суду Київської області від 21 червня 2011 року № 2-а-6231/2011, в якій суд постановив зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок та стягнути перераховані недоплачені кошти з урахуванням вже виплачених сум і зміни розміру прожиткового мінімуму відповідно до статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ та Постанови Кабінета Міністрів України від 27 грудня 2005р. № 1293 «Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 з 01.11.2010 року як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року, яка передбачає перерахунок основної державної пенсії інваліду 2 групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком із збільшенням державної основної пенсії в 3,5 рази.
Відповідач здійснив перерахунок та виплачував ОСОБА_1 пенсію як інваліду 2 групи, потерпілому в наслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії до листопада 2011 року.
Відповідач з листопада 2011 року припинив виконувати постанови Іванківського районного суду Київської області.
Позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а-463/2011р., 21 червня 2011 року № 2-а-6231/2011 та ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2012 року № 2-а- 463/2011р., 13 травня 2013року № 2-а-6231/2011 та надати довідку по заборгованості виплати пенсії, про що отримав письмову відповідь відповідача від 20.11.2019р. № 1915/Я-01 про відмову стосовно виконання вказаних постанов та надання довідки по заборгованості виплати пенсії позивачу.
Не погоджуючись з вищевказаною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII у розмірі, визначеному в постановах Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а-463/2011р., 21 червня 2011 року № 2-а-6231/2011.
Відповідно до п. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України» згода на, обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Відповідно до вимог ст. 22 Конституції України, права і свободи громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальйообов'язкового державного соціального страхування е пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Відповідно до вимог ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. З огляду на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерел права,, реалізація особою права, що пов'язане дотриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Норми Конституції України і будь-якого Закону є нормами за своєю юридичною значимістю вищими за норми підзаконних актів, якими є постанови Кабінету Міністрів України. Тим більше, що у відповідності до Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 915, саме виконавець готує та подає на затвердження проекти постанов Кабінету Міністрів. Тобто, гарантоване Конституцією України право на гідне життя по відношенню до Позивача порушується Відповідачем.
Верховний Суд 15.02.2018року ухвалив рішення, в якому зазначив, що посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином Суд дійшов висновку, посилаючись на рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Рішення Верховного Суду мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, є обов'язковими для виконання на території України і остаточними.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, та зразковим-рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України".
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 17 липня 2018 року зазначається, що пільги, компенсації і гарантії, встановлені у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є особливою формою відшкодування завданої шкоди таким особам за втрачене, здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень. Крім того, Конституційний Суд України зауважив, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей.
Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що передбачені оспорюваними положеннями зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які стосуються обмеження чи скасування пільг, компенсацій і гарантій, призвели до звуження прав осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зниження рівня їх соціального забезпечення та фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України.
Відповідно до ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», а також на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України в системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд вважає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження №'-К/9901/202/17).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховног о Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17 та від 19.06.2018 у справі № 646/6250/17.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2016 у справі № 285/4300/14-а та у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 619/2262/17.
В силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення-це те, на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільству та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень Адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відсутність бюджетного фінансування на виплату коштів, як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань, не можна брати до уваги, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Дана правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі "Кечко проти України" зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26), також керуючись схожою практикою Європейського суду з прав людини в рішенні "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Як зазначено у рішенні Європейського Суду у справі «Бурмич та інші проти України» всі заяви, яких стосується це рішення, включаючи ті, що знаходилися на розгляді в Суді на момент постановлення рішення (зазначені в додатках до цього рішення), так і будь-які інші подібні майбутні заяви, мають розглядатися національними органами влади в межах заходів загального характеру, зобов'язання по яких визначені у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Це рішення зобов'язує органи державної влади України забезпечити поновлення порушених прав на підставі відмови виконати або триваючого невиконання рішень національних судів.
Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Київського окружного адміністративного суду № 320/7001/18 від 11 лютого 2019 року та № 320/1395/19 від 25 квітня 2019року.
Щодо можливого пропуску позивачем строку звернення до суду передбаченого статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Зазначене положення продубльоване також в статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Таким чином, строк звернення до суду встановлений статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України до даної категорії спорів не застосовується.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність відмови в частині перерахунку пенсії позивача.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог у цій частині, та не були спростовані відповідачем.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню.
Окрім цього, позивач у прохальній частині позову просив суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю - відсутні.
Згідно з вимогами частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач як особа, постраждала від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та інвалід ІІ групи звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних із розглядом справи, матеріали справи не містять. Таким чином, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - щодо перерахунку та виплати недоплаченої пенсії ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, потерпілому в наслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011р., 21 червня 2011 року № 2-а-6231/2011 з урахуванням виплачених сум, з листопада 2011 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області - надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії, щодо ОСОБА_1 , відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011 р., 21 червня 2011року № 2-а-6231/2011 - з урахуванням виплачених сум, з листопада 2011 року (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області - здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію, відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 21 січня 2011 року № 2-а- 463/2011 р., 21 червня 2011року № 2-а-6231/2011 - з урахуванням виплачених сум з листопада 2011 року з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку.
В інші частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.