Справа № 607/482/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/51/20 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.186 КК України
26 лютого 2020 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - ОСОБА_8 ,
при секретарі - ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Тернополі кримінальне провадження № 11-кп/817/51/20 за апеляційноюи скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального праворушення передбаченого ч.1 ст.186 КК України, -
Цим вирококом ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.186 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподакованих мінімумів доходів громадня, що становить 1700 грн. в дохід дрежави.
Вирішено питання про долю речових доказів та судових витрат.
Згідно з вироком суду, 9 листопада 2018 року близько 11 год 20 хв. в обвинуваченого ОСОБА_6 , який перебував у приміщенні фельдшерсько-акушерського пункту що в с.Чистилів Тернопільського району Тернопільської області виник злочинний намір направлений на відкрите викрадення чужого майна, реалізовуючи який в цей же час і в цьому ж місці, діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно-небезпечних наслідків та що дії вчиняються ним в умовах очевидності для сторонніх осіб, не застосовуючи насильства та погроз його застосування, відкрито викрав із рук потерпілої ОСОБА_11 належний останному мобільний телефон торгової марки “Самсунг Нот з СМ-Н900”, чорного кольору, вартістю 2786,67 грн, після чого із викраденим майном із місця вчинення даного кримінального правопорушення втік, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на зазначену суму.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просив вирок суду скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
В обгрунтування доводів скарги посилається на порушенння судом норм матеріального права, які полягають у неправильній кваліфікації в дій ОСОБА_6 за ч.1 ст.186 КК України у зв”язку з тим що його умисел не був направлений на заволодіння телефоном, а лише на повернення оплати за доставку “блютус гарнітури” потерпілій ОСОБА_11 , що свідчить про вчинення ним дій, які оспорюються окремими громадянами, а тому вважає що їх слід кваліфікувати як самоуправство.
Порушення норм процесуального права вбачає у тому, що обвинувачення грунтується на недопустимих доказах: повідомленні про підозру, яке датоване 3.11.2018 року, тобто до вчинення злочину, обвинувальному акті від 02.12.2018 року, який їм вручено 02.01.2019 року , що свідчить про невиконання слідчим вимог ст.290 КПК України та є істотним порушенням КПК України у зв”язку з чим просить направити кримінальне провадження на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану скаргу з викладених у них мотивів, прокурора, який заперечив проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляції колегія суддів приходить до наступного.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 за ч.1 ст.186 КК України у відкритому викраденні чужого майна(грабежі) за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується дослідженими у судовому засіданні та викладеними у вироці доказами.
Перевіряючи доводи апелянта з приводу неправильної кваліфікації дій обвинуваченого, який вбачає у діях ОСОБА_6 склад кримінального правопорушення передбаченого ст.357 КК України(самоуправство), колегія суддів вважає їх необгрунтованими з огляду на те, що відкрите викрадення чужого майна( грабіж) характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майно і корисливим мотивом, змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого та інших осіб характер, при цьому винний ігнорує цю обставину, саме спрямування умислу обвинуваченого на відкрите заволодіння чужим майном. Показання ОСОБА_6 про заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_11 з метою повернення нею йому грошових коштів за доставку за допомогою автомобіля ”блютуз-гарнітури”, які він оцінив в сумі 350 грн, які вона не хотіла йому повернути одразу, що з позиції сторони захисту свідчить про збереження певних майнових прав, зокрема, права обвинуваченого на грошові кошти в сумі 350 грн., які повинна була повернути потерпіла ОСОБА_11 після чого ОСОБА_6 повернув би їй мобільний телефон, з яким він з місця скоєння злочину зник, підтверджують безпідставне збереження певних майнових прав і свідчать про корисливий мотив обвинуваченого (Верховний Суд виклав аналогічну позицію у постанові ВС від 23.05.2019 року у справі № 414/876/17, провадження № 51-8220км18).
Перевіряючи доводи апелянта з приводу порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного вироку колегія суддів виходить з того що в матеріалах кримінального провадження містяться належним чином завірений обвинувальний акт, який затверджено 04.01.2019 року та розписка про його вручення підозрюваному та його захиснику цього ж числа. Аналогічні дані відображені у реєстрі матеріалів досудового розслідування, у якому також містяться відомості про вручення ОСОБА_6 повідомленння про підозру 03.12.2018 року, тобто після вчинення ним злочину. У зв”язку з чим доводи захисника про невідповідність хронології вчинюваних органом досудового розслідування слідчих дій, яке призвело до недопустимості зібраних у кримінальному провадженні доказів та свідчить про невиконання слідчим вимог ст.290 КПК України не відповідають дійсності. А додані ним до клопотання про відновлення досудового слідства повідомлення про підозру ОСОБА_6 датоване 03.11.2018 року, обвинувальний акт від 02 грудня без зазначення року, розписка захисника про отримання копії обвинувального акту та матеріалів досудового росзлідування 02.12.2018 року не співвідносяться з наявними у кримінальному провадженні документами, які є оригіналами та справжність підписів на яких стороною захисту під сумнів не ставиться , у зв”язку з чим колегія суддів вважає ці доводи надуманими та такими що не заслуговують на увагу.
При призначенні обвинуваченому покарання повною мірою враховано визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання, серед яких: ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про осбу винного, обставини що пом”якшують та обтяжують покарання.
Враховано, що ОСОБА_6 вчинив злочин середнього ступеню тяжкості, позитивно характеризується за місцем проживання є особою молодого віку, має на утриманні малолітню дитину, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності .
В якості обставин, що пом”якшують його покарання суд вказав на часткове на визнання ним вини у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення та відверення заподіяних злочином збитків, що полягає у поверненні викраденого майна, обставин , що його обтяжують судом не встановлено.
А тому, колегія суддів вважає що саме покарання у виді штрафу буде справедливим, необхідіним та достатнім та запобігання вчиненню обвинуваченим нових злочинів.
З огляду на вищенаведене, у задоволенні апеляції захисника обвинувааченого слід відмовити, а вирок суду залишити без змін.
Керуючись стст. 404,407,419 КПК України колегія суддів,-
В задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого відмовити.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги в трьохмісячний строк з дня проголошення судового рішення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Головуючий
Судді