Номер провадження: 11-кп/813/1184/20
Номер справи місцевого суду: 493/2194/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.03.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_9 на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 19.02.2020 р. про повернення прокурору з підстав невідповідності вимогам КПК України обвинувального акту у кримінальному провадженні №12017150260000283 від 14.04.2017 року відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Балті Одеської області, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, не маючого реєстрації на території України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не одноразово судимого, в тому числі:
- 05.08.1996 р. Балтським районним судом за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 94, 140 ч. 3, 42 КК України на строк 14 років позбавлення волі;
- 23.12.1997 р. Приморським районним судом м. Одеси за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 101, ст. 43 КК України на строк до 15 років позбавлення волі;
- 05.06.2013 року Хмельницьким міськрайонним судом за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 263, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців,
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 153 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 152 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою суду першої інстанції обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12017150260000283 від 14.04.2017 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, повернутий прокурору з підстав не відповідності вимогам ст. 291 КПК України, а саме:
- зазначена локалізація тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , у заподіянні яких обвинувачується ОСОБА_7 , не відповідає зазначеним тілесним ушкодженням, внаслідок яких настала смерть потерпілої, відомості про наслідковий зв'язок цих ушкоджень в обвинувальному акті не зазначені, отже об'єктивна сторона кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , зазначена неповно, а формулювання обвинувачення є некоректним;
- що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_7 , вчинені в період з 20.01.1996 р. до 21.01.1996 р., а дії ОСОБА_7 кваліфіковані за нормами КК України, які набрали чинності 01.09.2001 р., що посилюють відповідальність ОСОБА_7 у порівнянні з відповідними нормами КК України 1960 року, а зазначені в обвинувальному акті фактичні обставини кримінальних правопорушень не відповідають їх правовій кваліфікації.
Окрім того, оскаржуваною ухвалою суду від 19.02.2020 р. запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, який припиняє свою дію 12.03.2020 р., залишено без змін.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка їх подала.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 зазначив, що оскаржувана ухвала суду є незаконною в частині повернення обвинувального акту прокурору у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з наступних підстав:
- в обвинувальному акті зазначені всі необхідні обставини, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення із зазначенням усіх елементів складу злочину, в тому числі об'єктивної сторони, в тому числі по епізоду умисного вбивства ОСОБА_10 , а суд, повертаючи обвинувальний акт прокурору вийшов за межі вирішення питань, передбачених ст. 314 КПК України, оскільки надав оцінку фактичним обставинам справи та кваліфікації дій обвинуваченого, а також здійснив їх аналіз;
- питання щодо зміни правової кваліфікації, обсягу обвинувачення можуть бути вирішенні лише під час судового розгляду, зокрема шляхом реалізації прокурором повноважень, передбачених статтями 338-341 КПК України.
Посилаючись на наведені доводи, прокурор вважає оскаржувану ухвалу в частині повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків такою, що підлягає скасуванню, та просить постановити ухвалу про призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції.
Окрім того, прокурором прокуратури Одеської області ОСОБА_11 подано до апеляційного суду клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 строком на 60 діб.
Позиції інших учасників судового провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор ОСОБА_6 підтримала вимоги апеляційної скарги прокурора ОСОБА_9 та клопотання прокурора ОСОБА_11 про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 та просила їх задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 заперечували проти вимог апеляційної скарги прокурора ОСОБА_9 та клопотання прокурора ОСОБА_11 , ухвалу суду першої інстанції просили залишити без змін, та відмовити у продовженні відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Потерпілі та представники потерпілих належним чином сповіщені про дату та час судового розгляду. однак до суду апеляційної інстанції не з'явились, причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши доповідь судді, думки учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України.
Перевіривши зміст обвинувального акту, колегія суддів дійшла висновку, що він відповідає вимогам ст. 291 КПК України.
Так, згідно до положень ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості:1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5)виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.
Із аналізу змісту обвинувального акту у кримінальному провадженні №12017150260000283 від 14.04.2017 року відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 153 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 152 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України (а.с. 1-17) встановлено, що він містить анкетні відомості обвинуваченого,виклад фактичних обставин кожного кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення по кожному епізоду злочину та інші, передбачені законом відомості.
Обвинувальний акт, у відповідності до ч. 3 ст. 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затверджував (а.с. 17).
Окрім того, до обвинувального акту, як це передбачено ч. 4 ст. 291 КПК України, доданий реєстр матеріалів досудового розслідування (а.с. 18-74), розписки обвинуваченого та захисника про отримання копії обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування та письмове роз'яснення права на суд присяжних (а.с. 80-82).
Апеляційний суд також вважає, що підстави для повернення обвинувального акту, наведені судом першої інстанції в ухвалі є надуманими, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пункт 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт, серед іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, а також правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Частиною 1 ст. 337 КПК України встановлено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
Із аналізу вищевказаних положень кримінального процесуального закону вбачається, що при складенні обвинувального акту прокурор має право викласти в ньому ті фактичні обставини кримінального правопорушення, які він вважає встановленими та на підставі цього на свій розсуд здійснити кваліфікацію кримінального правопорушення із посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначена обставина, відповідно до положень ст. 291 КПК України, не може бути підставою для висновку суду про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України.
Як вбачається зі змісту обвинувального акту в зазначеному кримінальному провадженні (а.с. 1-17), при викладені фактичних обставин справи та формулюванні обвинувачення відносно ОСОБА_7 слідчим зазначено обставини вчинення кожного злочину, мета та мотиви їх вчинення, проміжок часу, в які були скоєні злочини, обставини, які вказують на отримання, в тому числі загиблою ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, їх локалізацію, предмет, яким вони були вчинені, та які саме ушкодження були причинним зв'язок настання смерті загиблої.
В свою чергу, суд першої інстанції вдався до надання оцінки фактичним обставинам по епізоду вчинення умисного вбивства відносно потерпілої ОСОБА_10 , вказавши на невідповідність локалізації завданих їй тілесних ушкоджень, зазначеним в обвинувальному акті тілесним ушкодженням, внаслідок яких настала смерть потерпілої, а також про відсутність відомостей про наслідковий зв'язок цих ушкоджень в обвинувальному акті, з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 26 КПК України визначено, що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 314 КПК України суд має право повернути обвинувальний акт, лише якщо він не відповідають вимогам цього Кодексу.
При цьому, згідно ст. 94 КПК Українисуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Однак, суд першої інстанції в порушення вищезазначених норм, вийшов за межі наданих йому повноважень та вдався до оцінки фактичних обставин злочину, встановлення дійсних обставин якого та їх відповідність або невідповідність викладеним в обвинувальному акті фактичним обставинам здійснюється в процесі проведення судового розгляду кримінального провадження, відповідно до Глави 28 КПК України, шляхом безпосереднього дослідження судом та надання належної оцінки доказам, зібраним під час проведення досудового розслідування кримінального провадження.
При цьому, посилання суду на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між завданими потерпілій ОСОБА_10 тілесними ушкодженнями та настанням смерті останньої не приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки з викладеного в обвинувальному акті формулювання обвинувачення вбачається, яким саме предметом були завдані їй тілесні ушкодження, локалізація цих ушкоджень а також причини настання смерті ОСОБА_10 із конкретною вказівкою, які саме пошкодження призвели до смерті (а.п. 11).
Щодо мотивів повернення обвинувального акту прокурору з огляду на невідповідність зазначених в обвинувальному акті фактичних обставин кримінальних правопорушень їх правовій кваліфікації у зв'язку з тим, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_7 , вчинені в період дії КК 1960 року, що пом'якшує покарання останнього, колегія суддів знаходить не обґрунтованими з огляду на наступне.
Як зазначено вище, прокурором дії ОСОБА_7 , у вчиненні яких за період з 20.01.1996 р. по 21.01.1996 р. обвинувачується останній, кваліфіковані за ч. 2 ст. 153 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 152 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
При цьому, закон про кримінальну відповідальність, який діяв на момент вчинення ОСОБА_7 вказаних злочинів (1960 року), втратив свою чинність та 01.09.2001 року набрав чинності новий КК України, яким станом на момент пред'явлення обвинувачення ОСОБА_7 неодноразово змінювався.
Водночас, п. 18 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень зазначено, що при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України 1960 року, які були вчинені до набрання чинності цим Кодексом, до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід керуватися статтею 12 цього Кодексу, якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення Кримінального кодексу України 1960 року.
Із аналізу численних редакцій КК України 2001 року вбачається, що правова кваліфікація злочинів, інкримінованих ОСОБА_7 , а саме за ч. 2 ст. 153 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 152 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 146 КК України є такою, що в порівнянні з КК України 1960 року пом'якшує покарання останнього.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за обставинами умисного вбивства потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_10 в редакції Закону 1960 року (ст. 93 ) та КК України 2001 року (ст. 115) містить однаковий максимальний поріг покарання, яке може бути призначене обвинуваченому, однак КК України 1960 року встановлює нижній поріг призначення покарання від 8 років позбавлення волі, на відміну від КК України 2001 року, в якому він становить від 10 років позбавлення волі. В свою чергу, диспозиція норми обох статей визначає однакові кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення, що не може впливати на невідповідність фактичних обставин кримінальних правопорушень їх правовій кваліфікації, та відсутність формулювання обвинувачення, яке висувається ОСОБА_7 .
Окрім того, положення ч. 2 ст. 337 КПК України надають можливість прокурору під час судового розгляду змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.
Отже, апеляційний суд вважає, що обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні відповідає вимогам КПК України.
Враховуючи викладені обставини у всій сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення про повернення обвинувального акту прокурору в зазначеному кримінальному провадженні помилково, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, без повного та об'єктивного дослідження всіх обставин, що, як наслідок, призвело до безпідставного затягування розгляду кримінального провадження та потягло порушення принципу дотримання розумних строків.
Згідно з приписами п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Частина 3 ст. 415 КПК України встановлює, що висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
З огляду на вищенаведені обставини, апеляційний суд вважає, що обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні відповідає вимогам КПК України, тому апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції про повернення обвинувального акту прокурору підлягає скасуванню.
Враховуючи, що діючим КПК України не врегульовано питання призначення нового розгляду обвинувального акту після скасування судом апеляційної інстанції ухвали про його повернення прокурору, апеляційний суд вважає, що необхідно застосувати дію ст.ст. 7, 9 КПК України.
Так, ч. 6 ст. 9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, законність, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, публічність, диспозитивність, гласність і відкритість судового провадження та його розумність строків.
Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора знайшли своє підтвердження, тому вона підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції про повернення обвинувального акту, підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону з направленням обвинувального акту із додатками до Балтського районного суду Одеської області для розгляду зі стадії підготовчого судового провадження.
Вирішуючи клопотання прокурора ОСОБА_11 про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів виходить з того, що вимогами п. 3 ч. 1 ст. 401 КПК України передбачено, що протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції вирішуються інші клопотання, в тому числі щодо обрання, зміни або скасування запобіжного заходу, а відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК України резолютивна частина ухвали суду апеляційної інстанції має містити, в тому числі, рішення щодо запобіжного заходу.
Разом з тим, діючий КПК України, не визначає процедуру і строки щодо зміни, продовження чи обрання запобіжного заходу після скасування судового рішення і призначення нового розгляду обвинувального акту в суді першої інстанції, тому вирішуючи питання щодо запобіжного заходу відносно обвинуваченого у зв'язку із поверненням обвинувального акту, апеляційний суд виходить з вимог ст.ст. 8, 9, 12, 176-178 КПК України, ст. 29 Конституції України, якими передбачено, що «ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».
Наведені конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканність, поєднуються з такими ж вимогами ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне застосовувати загальні засади кримінального провадження, а саме принцип верховенство права.
Відповідно ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, апеляційний суд також виходить з положень ч. 1 ст. 9 КПК України, з яких вбачається, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.
В той же час, у відповідності до положень ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Тобто, значення загальних засад кримінального провадження як норм вищого ступеня нормативності є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.
Так, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року встановлено, що «відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства», «не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції» (п.74).
На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 утримуються під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та перебуває під юрисдикцією апеляційного суду. Повернення обвинуваченого під контроль суду першої інстанції складатиме певний період часу, натомість, строк його перебування під вартою спливає 12.03.2020 р.
У згаданому рішенні у справі «Харченко проти України» ще в 2011 р. встановлено порушення ст. 5 Конвенції, коли «тримання під вартою не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні судовим рішенням» (п.74), а тому подібна обставина у справі щодо ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вимагає судового врегулювання.
За змістом ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційний суд враховує його особу, те, що він раніше неодноразово судимий, в тому числі за злочини проти життя, обвинувачується у вчинені ряду нових умисних злочинів, в тому числі особливо тяжких злочинів, пов'язаних із позбавленням життя особи, тому є реальні підстави вважати, що ризик його переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також вчинення нових злочинів продовжують існувати.
Обставини, які б свідчили про зменшення ризиків, заявлених прокурором у клопотанні, на думку колегії суддів, під час апеляційного розгляду скарг не встановлено.
Більш того, приймаючи до уваги характер інкримінованих злочинів та покарання, яке може бути призначене обвинуваченому, на даний час є доцільним продовження тримання ОСОБА_7 під вартою в межах строку передбаченого діючим КПК України, з метою забезпечення судового провадження та виконання завдань кримінального судочинства, а саме забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.
Отже, клопотання прокурора ОСОБА_11 щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 291, 314, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Котовської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_9 - задовольнити.
Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 19.02.2020 р. про повернення прокурору обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12017150260000283 від 14.04.2017 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 153 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 152 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - скасувати та призначити новий розгляд обвинувального акту в суді 1-ої інстанції зі стадії підготовчого провадження в іншому складі суду.
Клопотання прокурора прокуратури Одеської області ОСОБА_11 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 153 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 152 (в ред. 2017 року), ч. 2 ст. 146, п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 08.05.2020 р. включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4