Номер провадження: 22-ц/813/4459/20
Номер справи місцевого суду: 521/5887/17
Головуючий у першій інстанції Поліщук І.О.
Доповідач Черевко П. М.
12.02.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Черевка П.М.,
суддів - Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 11 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , КП «ЖКС «Хмельницький», за участю третіх осіб Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської Ради, Малиновського районного відділу м.Одеси ГУ ДМС України в Одеській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, вселення та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення; за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою,
встановив:
ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , КП «ЖКС «Хмельницький», за участю третіх осіб Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської Ради, Малиновського районного відділу м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області, в подальшому уточнивши його, просив визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , у зв'язку з отриманням іншого житлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 , в порядку поліпшення житлових умов, вселити його в квартиру АДРЕСА_1 , визнати його наймачем квартири АДРЕСА_1 , з укладенням між ним та КП ЖКС «Хмельницький» (дільниця №2) договору найму.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду, особовий рахунок відкрито на відповідача ОСОБА_2 . Він ( ОСОБА_1 ) народився у м.Одесі ІНФОРМАЦІЯ_1 , з народження зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , де по день смерті був зареєстрований його батько - ОСОБА_8 . За цією ж адресою зареєстровані відповідачі - ОСОБА_2 його двоюрідний брат, ОСОБА_3 - його дядько та малолітні діти ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Впродовж багатьох років відповідачі не пускали його з батьком до спірної квартири у зв'язку з чим, постійно ініціювалися судові процеси. У 2007 році, виконуючи рішення Малиновського районного суду м.Одеси про вселення, виконавча служба вселила їх до квартири, проте проживати там було неможливо із-за скандалів, сварок які вчинялися відповідачами. Тривалий час він (позивач) проживав у хрещеної матері ОСОБА_9 , яка була його опікуном. Позивач вказував, що його батько ОСОБА_8 постійно притягався до кримінальної відповідальності, останній раз був засуджений до позбавлення волі на 14 років, звільнився у 2015 році, однак відповідачі їх до квартири не впустили, що стало приводом для звернення до суду з новим позовом про вселення. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , справу за його позовом про вселення у тому числі і його (позивача ОСОБА_10 )) закрито у зв'язку зі смертю ОСОБА_8 . Його опікун - ОСОБА_9 постійно зверталась до відповідачів з питання про його вселення до спірної квартири, однак вони заперечують проти його (позивача) проживання за місцем реєстрації. Позивач зазначав, що станом на 23.11.2017 року з ним в квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Проте з 2003 року відповідачі не проживають в даній квартирі, забрали свої речі та залишили спірну квартиру добровільно у порядку поліпшення житлових умов, а саме, у зв'язку з отриманням іншого житлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 .Також позивач вказував, що йому відомо про те, що неповнолітні діти виїхали ще 14.07.2015 року за кордон до Російської Федерації разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4 .
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.
20.12.2017 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом в якості третьої особи з самостійними вимогами до ОСОБА_2 , в якому просила визнати неправомірними дії ОСОБА_2 у здійсненні перешкод в користуванні квартирою, усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від квартири, вселити ОСОБА_7 у спірну квартиру з правом постійного користування. Заявлені вимоги вмотивовані тим, що вона є дружиною покійного ОСОБА_8 . За життя ОСОБА_8 неодноразово був засуджений до покарання, пов'язаного з позбавленням волі, а тому за відсутності чоловіка її нікому було захистити від свавілля відповідача. Після того, як її чоловік ОСОБА_8 звільнився з місць позбавлення волі, вони намагалися вселитися до квартири, де ОСОБА_8 був зареєстрований, однак їм цього не вдалося, оскільки відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 змінили замки у вхідних дверях квартири. ОСОБА_3 не впустив їх до квартири, і дані обставини призвели до різкого погіршення стану здоров'я чоловіка та його термінової госпіталізації.
Також ОСОБА_7 зазначала, що оскільки вона була дружиною покійного ОСОБА_8 , деякий час разом з ним та його сином ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі, а тому набула право користування цим житлом.
Просила задовольнити її позов.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 11.02.2019 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , КП «ЖКС «Хмельницький» за участю третіх осіб Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської Ради, Малиновського районного відділу м.Одеси ГУ ДМС України в Одеській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, вселення та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення - задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
У задоволені позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 11.02.2019 року в частині залишення без задоволення позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , та визнати ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 , з укладанням договору найму, ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши заявлені вимоги.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції від 11.02.2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення до квартири АДРЕСА_1 , скасувати та ухвали в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
За змістом ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат та належить до державного житлового фонду, особовий рахунок до 2002 року було відкрито на ОСОБА_11 - мати відповідача ОСОБА_3 . Рідний брат відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 - батько позивача ОСОБА_1 проживав та був прописаний (зареєстрований) у спірній квартирі з моменту народження з 1944 року. ОСОБА_8 був відсутнім, коли знаходився у місцях позбавлення волі, але після звільнення з місць позбавлення волі повертався у спірну квартиру.
За життя матері ОСОБА_11 між братами ОСОБА_8 та ОСОБА_3 склалися занадто неприязні стосунки, конфлікти неодноразово вирішувалися судовими рішеннями.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 03.02.2005 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про визнання втративши право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 . Позов ОСОБА_8 задоволено. Виселено ОСОБА_3 ОСОБА_5 , ОСОБА_12 з квартири АДРЕСА_1 . Прийнято рішення про вселення ОСОБА_8 та його неповнолітнього сина ОСОБА_13 у квартиру АДРЕСА_1 .
Документами, що знаходяться в матеріалах даної цивільної справи, підтверджується, що відповідачами чинилися перешкоди у вселенні ОСОБА_8 та його неповнолітнього сина ОСОБА_13 у квартиру АДРЕСА_1 .
28.02.2007 року Малиновським районним судом м.Одеси за поданням Другої Державної виконавчої служби у Малиновському районі м.Одеси прийнято рішення про надання дозволу державному виконавцю примусово проникнути в квартиру АДРЕСА_1 шляхом примусового відкриття дверей вказаної квартири.
Як вбачається з заяви ОСОБА_8 на адресу начальника 2 ВДВС Малиновського РУЮ у м.Одесі від 13.03.2007 року, ОСОБА_8 вказує, що 12.03.2007 року 2 ВДВС Малиновського РУЮ у м.Одесі було проведено вселення його з неповнолітнім сином в квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з виконавчим листом № 2-1061 від 24.05.2005 року відділ ДВС повинен був виселити з цієї квартири ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , тому незрозуміло чому з дозволу відділу ДВС при вселенні в житло там постійно знаходилися вказані особи і чому саме їх прізвища було вказано як боржники у листі про його вселення. ОСОБА_8 у заяві вказує, що ці особи постійно мешкають у квартирі хоча мають бути виселені на підставі рішення апеляційного суду Одеської області та ухвали ВСУ. Таким чином, не виселивши цих осіб, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , 2 ВДВС Малиновського РУЮ у м.Одеси було створено умови для неможливості проживання його с сином у квартирі і піддають небезпеки життю його дитини та його.
Вищенаведені документи свідчать, що незважаючи на виконання рішення суду про вселення, ОСОБА_8 та його малолітній син ОСОБА_13 з поважних причин не могли проживати у спірній квартирі.
Також судом встановлено, що у 2008 році ОСОБА_8 знов вчинив кримінальне правопорушення та був засуджений до позбавлення волі за ст.115 КК України. Як вбачається з заяви ОСОБА_8 до органів опіки та піклування міста Одеси чи Одеської області , посвідченої 08.02.2011 року начальником ОСІ -21 ОСОБА_14 , ОСОБА_8 дав згоду на виховання його малолітнього сина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , його хрещеною матір'ю ОСОБА_9 ОСОБА_8 також надав згоду на проживання сина в сім ї ОСОБА_9
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_15 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив ім'я на ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про зміну імені виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції. Відповідно до посвідчення НОМЕР_1, виданого 10.10.2016 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради, ОСОБА_9 призначена піклувальником над ОСОБА_1 .
Після звільнення з місць позбавлення волі у 2015 році ОСОБА_8 звернувся до Малиновського районного суду м.Одеси з позовом про вселення до квартири АДРЕСА_1 , позов пред'явлено від власного імені, а також в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_15
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, що підтверджується Свідоцтвом про його смерть, виданим 10.12.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі Одеського міського управління юстиції.
ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_1 набувши повноліття, звернувся до суду з даним позовом.
ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 за місцем реєстрації не проживав з поважних причин, що було встановлено судом в ході розгляду даної справи, відповідачі по справі - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не визнають його право на користування спірною житловою площею та категорично заперечують проти вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку з чим, суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та прийняв рішення про вселення позивача до квартири АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо його вселення в квартиру АДРЕСА_1 , однак зазначає, оскільки позивачу ОСОБА_1 відповідачі чинять перешкоди у користуванні спірною квартирою, тому необхідно усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою, зобов'язавши ОСОБА_2 та інших осіб, не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою.
Як вбачається з довідки про стан сім'ї та реєстрацію №586 від 23.11.2017 року, виданої ОСОБА_1 , у квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровано п'ять осіб ОСОБА_2 - основний квартиронаймач; ОСОБА_1 - брат; ОСОБА_3 - батько; ОСОБА_6 - син; ОСОБА_5 - син.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та малолітні діти ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не проживають у спірній квартирі більше ніж шість місяців. Разом з тим ні з позовної заяви ОСОБА_1 , ні з пояснень його представника в судових засіданнях не вдалося з'ясувати з якого ж саме часу, з яких причин на їх думку відповідачі залишили житло. Документами підтверджується, що відповідно до розпорядження №834 від 27.09.2001 року ОСОБА_18 , яка працює начальником ЖЄД -72 з 1990 року, надано службову квартиру АДРЕСА_4 на склад сім ї три чоловіки: вона, чоловік ОСОБА_3 та дочка - ОСОБА_12 . Відповідач ОСОБА_3 розповів суду, що після отримання дружиною службової квартири він прописався за адресою АДРЕСА_5 . У 2016 році вони з дружиною посварилися, і він переїхав проживати до сина ОСОБА_2 , на якого службове житло не отримувалося, який постійно проживав та проживає по АДРЕСА_3 . У 2016 році за згодою ОСОБА_2 , як єдиного повнолітнього члена сім'ї на той час, ОСОБА_3 знову було зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 .
Правомірність повторної реєстрації відповідача ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3 стороною позивача не визнається, однак позову до суду про визнання незаконною реєстрації ОСОБА_3 у спірній квартирі не пред'явлено.
Як вбачається з листа № 38/126395 від 21.12.2018 року Хмельницього ВП Малиновського ВП у м.Одесі ГУНП в Одеській області, ОСОБА_1 повідомлено, що в процесі розгляду його повідомлення встановлено, що за адресою АДРЕСА_3 , мешкає ОСОБА_19 , на підставі того, що з її слів вказана квартира належить її родичам. Суд прийняв до уваги вказаний лист Хмельницього ВП Малиновського ВП у м.Одесі ГУНП в Одеській області, однак вірно вважав, що вищевказаний документ не підтверджує факт непроживання відповідачів на спірній житловій площі протягом шести місяців, без поважних причин.
За змістом ст.71 ч.ч.1, 2, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї (колишніх членів сім'ї) за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї (колишні члени сім'ї) були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк у разі спору може бути продовжено судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок її відсутності понад встановлені строки здійснюється у судовому порядку. Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні Житлове законодавство не встановлює у зв'язку з чим, зазначене питання суд повинен вирішувати у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показами свідків.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підвереджувати іншими засобами доказування. За правилами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них з яким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками( усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. За змістом частини другої статі 18 Закону України « Про охорону дитинства» діти - члени сім ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Враховуючи вищенаведені вимоги законодавства, суд обґрунтовано дійшов висновку, і з цим погоджується колегія суддів апеляційного суду, про відмову у задоволені позову про визнання малолітніх ОСОБА_6 , 2010 р.н., та ОСОБА_5 , 2008 р.н., таким, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки неповнолітні не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам факт їх непроживання у спірній квартирі не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітні ОСОБА_16 та ОСОБА_17 набули право власності або право постійного користування іншим житлом позивач не надав, хоча це відповідно до цивільно-процесуального законодавства України є його процесуальним обов'язком.
Таким чином, суд обґрунтовано дійшов зазначеного висновку, що ОСОБА_1 всупереч ст.81 ЦПК України належними та допустимими доказами не довів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та малолітні ОСОБА_17 та ОСОБА_16 відсутні у спірному приміщенні понад встановлені строки без поважних причин, тому суд відмовив і в задоволенні позовних вимог про визнання цих осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення суд вірно зазначив.
Згідно зі ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер. Згідно зі ст.63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо). Відповідно до вимог ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Згідно з ч.1 ст.106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. Відповідно до ч.2 ст.106 ЖК України при відмові наймодавця у визнанні члена сім'ї наймача по договору найма наймачем, спір може бути вирішений у судовому порядку. Згідно з ч. 2 ст.824 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах. Згідно з положеннями ст.107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. В такому разі договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Розглядом справи встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до п.1.1. Розпорядження голови Малиновської районної адміністрації за №306/01-06 від 10.07.2015 року «Про зміну договорів найму на житлові приміщення», закріплено житлову площу та переоформлено особовий рахунок. Розірвано договір найму з ОСОБА_11 на 2 х 34,00 кв.м. у зв'язку зі смертю. Укладено договір найму з онуком - ОСОБА_2 на дві кімнати житловою площею 34,00 кв.м., ізольованої квартири АДРЕСА_1 на склад родини -5 осіб (він, син - ОСОБА_18 , син - ОСОБА_6 , брат батька - ОСОБА_8 , син брата батька - ОСОБА_15 ). Підстава - рішення апеляційного суду Одеської області від 25.06.2015 року.
В контексті ст.106 ЖК України право у позивача на укладення з ним договору найму житлового приміщення спірною квартирою виникло б у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення. Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, тому і не має підстав для задоволення вимог про зобов'язання КП «ЖКС «Хмельницький» укласти договір найму житлового приміщення квартирою АДРЕСА_1 .
З цим висновком суду першої інстанції також погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_7 суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з покійним ОСОБА_8 , а у 2011 році коли останній відбував покарання у місцях позбавлення волі, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб.
Позов ОСОБА_7 як третьої особи з самостійними вимогами обґрунтовано тим, що після того, як її чоловік ОСОБА_8 звільнився з місць позбавлення волі, вони намагалися зайти до квартири, де ОСОБА_8 був зареєстрований, однак їм цього не вдалося зробити, оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінили замки у вхідних дверях квартири. ОСОБА_3 не впустив їх до квартири, і дані обставини призвели до різкого погіршення стану здоров'я чоловіка та його термінової госпіталізації. ОСОБА_7 вважає, що оскільки була дружиною покійного ОСОБА_8 , деякий час разом з ним та його сином ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі, а тому набула право користування цим житлом. Однак ні в позовній заяві, ні особистих поясненнях в залі суду ОСОБА_7 не послалася ні на один доказ, щоб підтверджував її позов.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив с того, що відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому законом порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. В ході судового розгляду ОСОБА_7 заявила, що зареєстрована в АДРЕСА_6 . В контексті ст.65 ЖК України член сім'ї наймача житлового приміщення має право на вселення до займаного приміщення своєї дружини тільки за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним. Оскільки в ході судового розгляду було доведено, що письмової згоди всіх членів сім'ї ОСОБА_8 на вселення до спірної квартири його дружини ОСОБА_7 не було, інші позовні вимоги заявлені ОСОБА_7 є похідними від вимог про вселення, тому у задоволенні позову ОСОБА_7 судом обґрунтовано відмовлено.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження свого порушеного права на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , тому не було підстав для задоволення його вимог щодо вселення до спірної квартири, про неправильність рішення суду в частині вимог про вселення позивача ОСОБА_1 в спірну квартиру, вони є необґрунтованими і зводяться до незгоди із судовим рішенням у справі.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає необхідним резолютивну частину рішення суду в частині заявлених вимог ОСОБА_1 про вселення змінити, зазначивши, усунути перешкоди в користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_3 , шляхом вселення, зобов'язати ОСОБА_2 та інших осіб не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою.
Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з викладенням рішення суду першої інстанції від 11.02.2019 року в зазначеній редакції.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 11 лютого 2019 року - змінити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_3 , шляхом вселення в зазначену квартиру та зобов'язати ОСОБА_2 та інших осіб не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.02.2020 року.
Головуючий П.М. Черевко
Судді: Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький