Номер провадження: 11-сс/813/388/20
Номер справи місцевого суду: 497/1986/19 1-кс/497/102/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.03.2020 року м. Одеса
Одеській апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
потерпілого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
перекладача - ОСОБА_9
підозрюваного - ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 22.02.2020 року про обрання підозрюваному запобіжного заходу в кримінальному провадженні №12019160270000447 від 27.12.2019 року, -
встановив:
оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , погоджене прокурором Ізміїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 20.04.2020 року, відносно:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Самтредія Республіки Грузія, грузина, громадянина Грузії, маючого вищу освіту, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого -,
підозрюваного в кримінальному провадженні №12019160270000447 від 27.12.2019 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Як убачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні СВ Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №12019160270000447 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.12.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_10 підозрюється у тому, що, у невстановлений слідством час, разом із ОСОБА_12 вступили в злочинну змову з невстановленими слідством особами, направлену на вчинення нападу, з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством небезпечним для життя особи, яка зазнала нападу.
Для досягнення вказаної мети 27 грудня 2019 року приблизно о 07:20 годині, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , з невстановленими слідством особами використовуючи автомобіль марки «Volkswagen В-5» з попередньо закріпленим державним номерним знаком « НОМЕР_1 », що перебував під керуванням невстановленої слідством особи та автомобіль марки «Mazda», державний реєстраційний знак « НОМЕР_2 », сріблястого кольору, що перебував під керуванням ОСОБА_10 , приїхали до проїзній частини дороги неподалік від житлового будинку АДРЕСА_2 .
У подальшому, розподіливши між собою ролі, діючи з метою реалізації вказаного злочинного наміру, спрямованого на скоєння розбійного нападу на громадянина ОСОБА_13 , який у той час рухався на своєму автомобілі марки «МITSUBISHI», з державним номерним знаком « НОМЕР_3 », у салоні якого знаходились пасажири: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також ОСОБА_16 , діючи за попередньо розробленим планом ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , та ще троє невстановлених слідством осіб, створюючи умови для вчинення вказаного нападу, діючи спільно, використовуючи автомобіль марки «Volkswagen В-5» універсал з попередньо закріпленим державним номерним знаком « НОМЕР_1 », перегородили дорогу ОСОБА_13 , який їхав на вищевказаному автомобілі, з метою його зупинки, якій у свою чергу щоб не створити дорожньої - транспортної пригоди зупинив вказаний автомобіль, яким керував.
Після чого ОСОБА_17 та ще двоє невстановлених слідством осіб підійшли до вказаного автомобілю марки «МITSUBISHI», з державним номерним знаком « НОМЕР_3 », за кермом якого сидів ОСОБА_13 . В той час ОСОБА_10 знаходився неподалік від місця нападу з метою попередження появи сторонніх осіб та забезпечення вчинення єдиного злочинного умислу.
ОСОБА_17 тримаючи в руці предмети зовні схожі на ніж, розбив скло передньої дверці автомобіля з боку сидіння водія - ОСОБА_13 , у той ж час коли зазначені двоє невстановлених слідством осіб аналогічними предметами розбили скло інших пасажирській дверей вказаного автомобілю.
У подальшому ОСОБА_17 раніше зазначеним предметом наніс декілька ударів по зовнішній частині лівої кісті ОСОБА_13 . У той ж час невстановлена слідством особа нанесла удари кулаками по обличчю ОСОБА_14 , та витягнули з салону вказаного автомобілю майно, належне ОСОБА_13 , а саме: сумку чорного кольору, вартістю 250 гривень, в якій знаходилось: 3000 доларів США, що по курсу НБУ станом на 27.12.2019 року складає 69870 гривень, 50000 тисяч молдавських лей, що по курсу НБУ станом на 27.12.2019 року складає 67000 гривень, 40000 російських рублів, що по курсу НБУ станом на 27.12.2019 року складає 14800 гривень, дві USB-флешки, сірого та білого кольору, вартістю по 200 гривень кожна, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «МITSUBISHI», з державним номерним знаком « НОМЕР_3 », пластикову картку «ОщадБанк», пластикову картку «ПриватБанк», які матеріальної цінності для ОСОБА_13 не представляють.
Після чого, ОСОБА_17 , ОСОБА_10 та невстановлені слідством особи, використовуючи автомобіль марки «Volkswagen В-5» з попередньо закріпленим державним номерним знаком « НОМЕР_1 », та автомобіль марки «Mazda», державний реєстраційний знак « НОМЕР_2 », сріблястого кольору, з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши таким чином ОСОБА_13 матеріальні збитки на суму 602 320 гривень.
27.12.2019 року відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України були внесені до ЄРДР за №12019160270000447.
04.02.2020 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України. 14.02.2020 року останньому повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
21.02.2020 року ОСОБА_10 затримано на підставі ухвали слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 11.02.2020 року про дозвіл на затримання.
Ухвалою слідчого судді від 22.02.2020 року задоволено клопотання слідчого та застосовано до підозрюваного ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник вказує на те, що рішення слідчого судді є незаконним та необґрунтованим, оскільки підозрюваний був затриманий, не маючи змогу самостійно пересуватись, в силу того, що він має травми, у виді: закритого перелому лівої п'яткової кістки за язичковим типром зі зміщенням уламків, компресійний неускладнений перелом тіла L4, вивих човноподібної кістки лівої кисті, що підтверджується випискою №2224 КУ МКЛ №11, а 18.02.2020 року ОСОБА_10 була проведена хірургічна операція, а тому ризики, які були вказані у клопотанні слідчого не підтверджені.
Заслухавши суддю-доповідача; підозрюваного та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали справи; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені положеннями ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя та суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Так, відповідно до ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
При цьому, слідчому судді слід мати на увазі, що обмеження розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи, є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», «Белевитський проти Росії»).
Під час розгляду клопотання слідчого про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слідчий суддя районного суду не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення за вчинення якого з урахуванням положень ч.2 ст.183 КПК України може бути застосований такий запобіжний захід, а також того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу має бути викладено обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 177 КПК України.
Оскаржуване рішення слідчий суддя мотивував обґрунтованістю підозри та наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме ризиків переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на потерпілого та свідків; вчинення іншого кримінального правопорушення, а також того факту, що підозрюваний є громадянином іншої держави, вчинив особливо тяжкий злочин, у зв'язку з чим слідчий суддя прийшов до переконання, що клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.
Погоджуючись з рішенням слідчого судді щодо обґрунтованості підозри, апеляційний суд враховує те, що діючий Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов'язок розглядати обґрунтованість підозри, що за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» («Нечипорук і Йонкало проти України», no. 42310/04, §219, 21 квітня 2011 року).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Разом з цим, дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, апеляційний суд приходить до висновку, що обраний слідчим суддею запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно підозрюваного є занадто суворим, з огляду на таке.
Так, мотивуючи своє рішення слідчий суддя послався на наявність ризиків можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків; вчинення іншого кримінального правопорушення.
Однак, такі висновки слідчого судді є безпідставними, оскільки: з моменту повідомлення ОСОБА_10 про підозру, тобто з 04.02.2020 року, останній не вчиняв жодної спроби переховування від органів досудового розслідування з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які унеможливлювали його пересування та з 04.02.2020 року був госпіталізований до КНП «МКЛ№1» ОМР та навіть після ухвалення оскаржуваного рішення щодо взяття його під варту, до теперішнього часу перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я. Наведені обставини вказують на непереконливість доводів прокурора про існування ризиків переховування підозрюваного від органу досудового розслідування або суду, а також можливого його впливу на потерпілого та свідків.
Вирішуючи питання про доцільність обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Заборона катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, виступає одним із основних прав і одночасно гарантією таких невід'ємних прав людини, якими є право на життя, свободу та особисту недоторканність, право на повагу честі й гідності.
Так, стаття 28 Конституції України закріплює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Це право є абсолютним, тому ніякі обставини не можуть виправдати застосування катувань.
Основним законом України також визначено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
Основними документами, щодо заборони катувань є Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (1984 р.), до якої Україна приєдналась у 1987 році та Європейська Конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або принижуючому гідність поводженню та покаранню (1987р.), яка була ратифікована Україною 21 січня 1997 року.
З аналізу Конвенції ООН проти катувань можна виділити основні ознаки катування: спричинення сильного болю або страждання; вчинене безпосередньо державними посадовими особами чи іншими «офіційними» особами, з їх підбурювання, з їх відома або з їх мовчазної згоди; вчинене з конкретною метою (або ціллю).
Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлює, що жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження або покарання. Дана імперативна норма охороняє одну із основних цінностей демократичного суспільства та встановлює безумовну заборону катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження й покарання.
Прийнятий 23 лютого 2006 року Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у статті 17 підтвердив обов'язок національних судів України застосовувати при розгляді справ як Конвенцію, так і практику Суду як джерело права.
Враховуючи значення статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод для забезпечення нормального існування особистості та функціонування сучасного суспільства, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що дана стаття охороняє одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства і як така має загальнолюдське визнання.
Таке, що принижує гідність, поводження - це поводження, яке викликає у потерпілих почуття страху, муки і неповноцінності, та здатне принизити і зганьбити їх. Його також характеризують як таке, що може зламати фізичний і моральний опір потерпілого (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», заява № 5310/71, 18 січня 1978 року, §167) або примусити його діяти проти власної волі чи совісті (висновок Європейської Комісії у Грецькій справі).
Вирішуючи, чи є покарання або поводження «таким, що принижує гідність» за змістом статті 3, слід звертати увагу на те, чи є його метою принизити і зганьбити відповідну особу, а також, з огляду на його наслідки, чи вчиняє воно негативний вплив на його особистість, несумісний зі статтею 3 (рішення у справі «Raninen проти Фінляндії», заява № 20972/92, 16 грудня 1997 року, §55). Втім, відсутність такої мети не може виключити можливість встановлення порушення статті 3.
У рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» (Gefgen v. Germany) ЄСПЛ зазначив, що «філософська основа абсолютної природи статті 3 не дозволяє будь-яких винятків, виправдань чи балансування інтересів, незалежно від поведінки відповідної особи та природи правопорушення».
Апеляційним судом встановлено, що починаючи з дня повідомлення ОСОБА_10 про підозру, тобто з 04.02.2020 року, останній перебуває у стані, який реально обмежує його пересування у зв'язку з отриманими ним тяжкими тілесними ушкодженнями, а його перебування на теперішній час виключене в умовах слідчого ізолятора, чого фактично не заперечував прокурор, повідомивши суду, що підозрюваний, навіть після ухвалення оскаржуваної ухвали про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я.
За таких обставин, з урахуванням положень міжнародного права, Конституції України та практики ЄСПЛ, слід констатувати, що такий підхід органу досудового розслідування, прокурора та слідчого судді до розгляду клопотання слідчого, в якому було поставлено питання про застосування до підозрюваного, який не в змозі самостійно пересуватись в зв'язку з наявністю тяжких тілесних ушкоджень, які унеможливлюють його перебування в установі виконання покарань, виняткового запобіжного заходу, є явно необґрунтованим, суперечить положенням ст.3 Конвенції, філософська основа абсолютної природи якої не дозволяє будь-яких винятків, виправдань чи балансування інтересів, незалежно від поведінки відповідної особи та природи правопорушення, оскільки в основу оскарженого рішення було поставлено тяжкість скоєного злочину та покарання, яке загрожує за його скоєння, без реального врахування стану здоров'я підозрюваного, для якого перебування під вартою, з урахуванням його стану здоров'я можна розцінювати як катування.
З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, апеляційний суд вважає, що незважаючи на те, що ризик можливих спроб переховування підозрюваного від органів досудового слідства повністю не виключається, але він на теперішній час є настільки мінімізованим, що не дає підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_10 виняткового запобіжного заходу.
Апеляційним судом встановлено, що підозрюваний ОСОБА_10 на теперішній час потребує інтенсивного лікування, оскільки не в змозі пересуватись самостійно, у зв'язку з отриманими тяжкими травмами у виді: закритого перелому лівої п'яткової кістки за язичковим типром зі зміщенням уламків, компресійного неускладненого перелому тіла L4, вивих човноподібної кістки лівої кисті, що підтверджується випискою №2224 КУ МКЛ №11.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що необхідності обмеження права підозрюваного на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України та ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, на даній стадії досудового розслідування, з урахуванням конкретних обставин справи, на даний час немає та прокурором не доведено.
Враховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_10 , який на даний час не може самостійно пересуватись за станом здоров'я, апеляційний суд вважає, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого є у кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, є запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Такий запобіжний захід, на думку апеляційного суду, зможе забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та забезпечить його належне лікування, від чого буде залежати його подальший стан здоров'я та життя.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала слідчого судді, якою задоволено клопотання слідчого та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_10 , як така, що постановлена з недотриманням вимог КПК України, вимог Конвенції про права людини та основоположні свободи та практики Європейського суду з прав людини - підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 181, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 22.02.2020 року, якою у кримінальному провадженні №12019160270000447 від 27.12.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, відносно підозрюваного ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 20.04.2020 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого СВ Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , погодженого прокурором Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою тримання в рамках кримінального провадження №12019160270000447 від 27.12.2019 року підозрюваному ОСОБА_10 .
Застосувати у кримінальному проваджені №12019160270000447 від 27.12.2019 до підозрюваного ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту в межах строку досудового розслідування, тобто до 04.04.2020 року включно, із забороною залишати житло де він проживає, за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на підозрюваного ОСОБА_10 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; 2) не відлучатися з місця проживання, в якому він перебуває під домашнім арештом, у тому числі у разі потреби отримання медичної допомоги в закладі охорони здоров'я, без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора, слідчого судді чи суд про зміну свого місця проживання та контактних номерів мобільного телефону; 4) утримуватися від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження, визначеними слідчим або прокурором; 5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну; 6) носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_10 наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, без поважних причин, не повідомить про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, запобіжний захід відносно нього може бути змінено на більш суворий.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_10 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на підозрюваного зобов'язань.
Виконання ухвали Одеського апеляційного суду про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_10 у виді цілодобового домашнього арешту та контроль за поведінкою підозрюваного покласти на співробітників Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області.
Строк дії ухвали Одеського апеляційного суду про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_10 у виді цілодобового домашнього арешту обчислюється з моменту оголошення ухвали апеляційного суду, а саме з 11.03.2020 року та закінчується 04.04.2020 року.
Копію ухвали невідкладно надіслати на адресу ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», слідчому та прокурору - до відома, начальнику Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області - для виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4