Справа № 573/198/20
Номер провадження 2/573/138/20
(повний текст)
11 березня 2020 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді: Черкашиної М.С.,
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
представника позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини,
04 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини. Свої вимоги позивач мотивує тим, що з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 червня 2008 року з нього на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 квітня 2008 року до досягнення дитиною повноліття. Зазначає, що на даний час ніде офіційно не працює, фактично перебуває на утриманні батьків-пенсіонерів, які платять замість нього заборгованість по аліментах, тяжко хворіє та потребує коштів на лікування, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 76 145 грн. 61 коп. Посилаючись на викладені вище обставини, ОСОБА_3 просить зменшити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до розміру 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою від 11 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 54).
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, викладених у позовні заяві. Додатково зазначила, що позивач не має змоги виплачувати аліменти у раніше присудженому розмірі, оскільки потребує періодичного лікування у наркологічному диспансері, так як з 2017 року по теперішній час знаходиться на обліку у лікаря нарколога із діагнозом: «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності». Крім того, у листопаді 2019 року позивач отримав травму голови ( ЗЧМТ) та проходив лікування у КУ «МКЛ № 1», що також потребувало значних коштів. На даний час його лікуванням та утриманням займаються батьки похилого віку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які мають також незадовільний стан здоров'я внаслідок поведінки сина, який не може працювати по причині алкогольної залежності. Зазначає, що позивач, відповідно до положень ст. 192 СК України, має право на зміну розміру аліментів з підстав того, що у останнього погіршився стан здоров'я та матеріальний стан, тому просить задовольнити позов та зменшити розмір стягнутих раніше аліментів.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти зменшення розміру аліментів, зазначивши, що аліменти, які присуджені із позивача до стягнення у розмірі ј частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання сина не є занадто великими. Починаючи з часу присудження аліментів, тобто із 2008 року відповідач ОСОБА_3 належним чином та у повному обсязі аліментів не сплачував, хоча і працював, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 76 145, 61 грн., яка існує досить тривалий час. Зазначила, що факт того, що позивач за станом здоров'я не може працювати не відповідає дійсності, так як їй відомо, що позивач працює на ринку в м. Суми, тобто є працездатною особою, а факт того, що останній вживає алкогольні напої не свідчить про те, що він не в змозі сплачувати аліменти у визначеному розмірі. Надані довідки щодо отриманої позивачем травми голови у листопаді минулого року також не свідчать про те, що останній не має змоги сплачувати аліменти, оскільки він пройшов відповідне лікування у медичному закладі. Враховуючи той факт, що тягар утримання за спільною дитиною, яка також періодично хворіє та потребує постійних матеріальних витрат лежить повністю на ній, просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , повно, всебічно і об'єктивно дослідивши надані по справі докази та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. ст. 76-78, ст. 81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (а. с. 8).
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 червня 2008 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 квітня 2008 року до досягнення дитиною повноліття (а. с. 9).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у м. Суми від 29 січня 2020 року заборгованість станом на вересень 2017 року становить - 39 452 грн. 08 коп., а станом на 01 січня 2020 року - 76 145 грн. 61 коп. За період з 01 вересня 2017 року по грудень 2019 року включно із загальної суми заборгованості боржником добровільно було сплачено аліменти в розмірі 16 876 грн. 43 коп. (а. с. 16-17).
З довідки № 5 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , 1982 року народження, його батьки: ОСОБА_6 , 1957 року народження та ОСОБА_7 , 1954 року народження, брат - ОСОБА_9 , 1979 року народження (а. с. 10).
ОСОБА_3 не зареєстрований як безробітний та не отримує допомогу по безробіттю в Сумському міському центрі зайнятості, що підтверджується відповідною довідкою № 811 від 27 січня 2020 року (а. с. 15).
З матеріалів справи також вбачається, що позивач ОСОБА_3 періодично проходив лікування в наркологічному відділенні, відділенні детоксифікації та інтенсивної терапії КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» з діагнозом: « психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності», крім того у листопаді 2019 року отримав травму голови ( ЗЧМТ), у зв'язку з чим йому було призначено лікування, що підтверджується відповідними медичними довідками, виписками з медичної картки хворого, епікризом із історії хвороби, консультативним висновком спеціаліста та іншою медичною документацією (а. с. 22-49).
Крім того, позивач посилається на пенсійний вік батьків, які проводили сплату заборгованості по аліментах та витрачають також грошові кошти в зв'язку із незадовільним станом здоров'я (а. с. 18-21, 39-49).
При вирішенні даного спору суд приймає до уваги ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, якою визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Згідно із положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відтак, обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
За ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з роз'яснень, наданих у п. 17, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Із зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_3 посилається на те, що на сьогоднішній день він є безробітним, фактично перебуває на утриманні своїх батьків та потребує коштів на лікування, у зв'язку з чим не може сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Разом з цим позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин. Так, наявні в матеріалах справи медичні документи про факт перебування на диспансерному обліку у лікаря нарколога і призначення йому у зв'язку з цим періодичного медикаментозного лікування не є безумовним доказом того, що працездатність останнього обмежена, в зв'язку із чим він не може працевлаштуватися на роботу. Довідки із КУ №МКЛ № 1» та інші, що свідчать про факт отримання позивачем травми голови (ЗЧМТ) у листопада 2019 року та пов'язаним із цим лікуванням, також не є достатніми доказами для задоволення позовних вимог.
Крім того, заборгованість станом на вересень 2017 року становила 39 452 грн. 08 коп., а станом на 01 січня 2020 року - складає 76 145 грн. 61 коп., при цьому за період з 01 вересня 2017 року по грудень 2019 року включно із загальної суми заборгованості боржником добровільно було сплачено аліменти лише в розмірі 16 876 грн. 43 коп. При цьому сам факт існування заборгованості по сплаті аліментів не може сам по собі свідчити про погіршення матеріального становища позивача, а будь-які докази того, що вказана заборгованість виникла з поважних причин задовго до подачі позову, позивачем суду не надано.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою працездатного віку, медичних показань стосовно працевлаштування та заняття певними видами діяльності йому не встановлено, доказів щодо непрацездатності чи обмеженої працездатності за станом здоров'я останнім не надано, суд вважає, що позивач спроможний сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина у визначеному судом розмірі, що становить 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, який є оптимальний та не є завищеним, оскільки відповідає гарантованому розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного кодексу України. При цьому суд відмічає, що в будь-якому випадку розмір аліментів на утримання дитини визначається у частці та не може бути меншим 50% законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який з 01 липня 2019 року для дитини віком від 6 до 18 років становить 2 118 грн. та розраховується державним виконавцем для непрацюючого платника аліментів відповідно до положень ст. 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для певної місцевості. У подальшому цей розмір аліментів може змінюватися залежно від зміни мінімального розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, середньої заробітної плати або матеріального стану платника аліментів.
Також суд керується практикою Європейського суду з прав людини, який в пункті 54 свого рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначав, «що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п.90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».
Суд, враховуючи наведене вище, прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_3 , як платником аліментів, у розумінні ст. 81 ЦПК України не доведено факту істотного погіршення його матеріального становища та стану здоров'я, виходячи з пріоритету інтересів дитини - сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його потреб, який проживаючи окремо від батька, має встановлене законом право на належне утримання від нього, необхідне для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач переконливих доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги не надав, а обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, на думку суду, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за судовим рішенням розміру аліментів, суд вважає, що достатніх та законних підстав для зменшення розміру аліментів немає, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 180- 183, 192 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, п. 23 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст. ст. 3, 4, 10, 11-13, 76 - 81, 89, 141, 209, 229, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду Білопільський районний суд Сумської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено і підписано 13 березня 2020 року.
Суддя