Справа № 369/12532/19
Провадження № 2/369/732/20
Іменем України
27.01.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Медведського М.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Головатюк В.В.,
розглянувши у загальному позовному провадженні в м. Києві у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, -
У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 25 січня 2015 року до 20 жовтня 2017 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем у справі ОСОБА_2 .
У подружжя народилася донька: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказувала, що після розірвання шлюбу дитина залишилась мешкати з нею.
ОСОБА_1 стверджувала, що протягом декількох років після розлучення нею неодноразово здійснювалися спроби вивезти доньку за кордон з метою відпочинку та оздоровлення на нетривалий період часу, проте відповідач необґрунтовано та безпідставно затримував оформлення документів, не пояснюючи причин відмови у наданні дозволу.
Позивач вважає, що ухилення ОСОБА_2 від надання згоди на виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 суперечить інтересам дитини.
З цих підстав ОСОБА_1 просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 до Єгипту без згоди батька ОСОБА_2 з 15 березня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до суду не подав.
У судове засідання позивачка не з'явилась, про день, час та місце слухання справи повідомлена належним чином. До суду направила заяву про слухання справи у його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідач у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, до суду направили лист про слухання справи у відсутності їх представника.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.
20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 08.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилася донька ОСОБА_3 .
За рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2017 року шлюб, укладений між сторонами справи, було розірвано.
У судовому засіданні з'ясовано, що неповнолітня ОСОБА_3 мешкає з матір'ю.
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ст. 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Згідно з ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. У випадку, якщо фізична особа не досягла шістнадцяти років, вона має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.
Правила перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами і доповненнями) передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до пп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.
Тимчасовий виїзд дитини, яка досягли 16-річного віку, за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення, а не встановлює постійне місце проживання дитини за межами України. Надання дозволу на виїзд за межі України малолітньої дитини з її матір'ю на постійне місце проживання до іншої країни без згоди та супроводу батька суперечить положенням цього Закону та ст. ст. 141, 153, 157 СК України.
Виходячи з аналізованих положень СК України, ЦК України, Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Згідно зі ст. 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).
Згідно з ст. 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №712/10623/17 зазначила, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Зважаючи на те, що дитина проживає з матір'ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, ураховуючи те, що виїзд неповнолітньої ОСОБА_1 на відпочинок до Єгипту відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Водночас суд наголошує, що за положеннями національного законодавства фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а тимчасовий виїзд дитини, яка досягли 16-річного віку, за межі України без згоди одного з батьків надається судом не ретроспективно, а на майбутні періоди.
З огляду на це, суд дійшов висновку про необхідність надати дозвіл на виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 до Єгипту без згоди батька у супроводі матері ОСОБА_1 на строк з 15 березня 2020 року до 14 квітня 2020 року включно.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 768,40 грн.
Зважаючи на вищенаведене, керуючись ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. ст. 15, 16, 313 Цивільного кодексу України, ст. ст. 141, 153, 157 СК України, ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька - задовольнити.
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Єгипту без згоди батька ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) у супроводі матері ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 на строк з 15 березня 2020 року по 14 квітня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Д. Медведський