Справа № 366/16/20
Провадження № 2/366/177/20
04 березня 2020 року смт. Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі судді головуючого судді Ткаченка Ю.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Іванківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-
Заступник керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Іванківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
В своїх позовних вимогах позивач просить: Визнати поважними причини пропуску строків позовної давності за даним позовом; Визнати недійсними та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 203 від 23.03.2012 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність; Визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222086400:04:007:0029, площею 0,1951 га, видане реєстраційною службою Іванківського міжрайонного управління юстиції на ім'я ОСОБА_1 , номер запису про право власності: 655658; Витребувати на користь держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1951 га з кадастровим номером 3222086400:04:007:0029, яка знаходиться в адміністративних межах Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області; стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації № 203 від 23.03.2012 року, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу (землі сільськогосподарського призначення) та передано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 0,1951 га ОСОБА_1 , за межами населеного пункту.
На підставі вказаного розпорядження, за ОСОБА_1 13.04.2013 року реєстраційною службою Іванківського міжрайонного управління юстиції зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222086400:04:007:0029, площею 0,1951 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності: 655658.
Відповідно до листа Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» за №506 від 30.10.2019 року, земельна ділянку з кадастровим номером 3222086400:04:007:0029 частково накладається на землі лісового фонду, а саме на квартал № 31 Феневицького лісництва державного підприємства «Іванківське лісове господарство».
Таким чином, за ОСОБА_1 , незаконно зареєстровано право приватної власності на землі лісового фонду із зміною їх цільового призначення.
Таким чином, з постійного користування ДП «Іванківське лісове господарство», безпідставно вибула земельна ділянка лісового фонду.
Крім того, при набутті права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення особистого селянського господарства, про те, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась з порушенням ч. 7 ст. 20 та ст. 207 Земельного кодексу України, а саме без погодження Кабінету міністрів україни, без висновків органів виконавчої влади з питань лісового господарства та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв'язку з вилученням лісових земель для несільськогосподарських потреб.
З наведеного вище вбачається, що набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку грубо порушує права та інтереси дійсного власника, адже з його володіння протиправно вибули землі лісового фонду, у зв'язку з чим державу в особі компетентних органів позбавлено права власності на землю, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.
Таким чином, зазначений позов пред'являється в інтересах Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» та органу управління підприємства - Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.
При цьому, зазначені юридичні особи не вжили будь-яких заходів реагування у зв'язку із вказаним порушенням.
Крім того, листами від 05.11.2019 року та 08.11.2019 року ДП «Іванківське лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства відповідно, поінформували прокурора щодо того, що ними заходи реагування у зв'язку з виявленням вказаних порушень не вживались, а також вказані установи ініціюють перед прокурором питання щодо вжиття ним заходів представницького характеру у зв'язку з відсутністю відповідних коштів на самостійну сплату судового збору за звернення до суду з позовом.
У зв'язку з цим, позов пред'явлено прокурором в інтересах держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, оскільки вибуття всуереч встановленого законом порядку з володіння держпідприємства земельної ділянки лісогосподарського призначення суперечить інтересам держави, а органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, заходи для захисту інтересів держави не вживають протягом тривалого часу. Викладене обумовлює необхідність у звернені прокурора з даним позовом.
Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Отже, звертаючись до суду з позовом, прокурор реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді.
Ухвалою суду від 21 січня 2020 року вказану заяву було залишено без руху та надано заявникові строк для усунення недоліків заяви, оскільки заява не містить належних обґрунтувань підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
На виконання ухвали суду заступник керівника Броварської місцевої прокуратури надав пояснення, втім вимоги ухвали по суті не виконав.
Відповідно до ч. 5 ст. 175 ЦПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що саме в позовній заяві зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 ЦПК України.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асанблеї Ради Європи від 27.05.2003 N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Обґрунтовуючи підстави представництва, прокурор наголошує на тому, що органами, уповноваженими державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство «Іванківське лісове господарство», які тривалий час не вживають заходів для захисту інтересів держави, які полягають у задоволенні суспільної потреби у відновленні законності, захисті права власності Українського народу на землю, ліси. З огляду на це, прокурор вбачає правові підстави для звернення із зазначеним позовом в інтересах держави та для захисту її інтересів.
Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом (рішення ВС від 05.12.2018 у справі №923/129/17).
У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 1.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 5.11.2018 у справі № 910/4345/18.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, в тому числі, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства має можливість для самостійного захисту своїх прав та інтересів, оскільки є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності щодо захисту майнових інтересів держави.
Більше того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Зазначене узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17.
Таким чином, участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого і законного обґрунтування та підтвердження необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принципи змагальності та рівності сторін при розгляді цивільного спору.
Прокурор не надав жодного доказу, який би підтверджував, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства неспроможне з об'єктивних причин самостійно звернутися з позовом до суду, тобто ухвала суду від 21 січня 2020 року не виконана.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач (заявник) відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177ЦПК України, позовна заява (заява) вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач (заявник) не усунув недоліки позовної заяви (заяви) у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За наведених підстав, позовна заява заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Іванківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння підлягає поверненню заявникові.
Керуючись ст.ст. 175, 185, 353, 354 ЦПК України, -
Позовну заяву заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Іванківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вважати неподаною і повернути позивачу.
Копію ухвали невідкладно надіслати рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням заявникові.
Оригінал заяви разом з доданими до неї документами повертаються після набрання ухвалою законної сили.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стави підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення через Іванківський районний суд Київської області.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Ю.В. Ткаченко