____________________________________________________________________________________________________________________ справа № 947/4196/20
провадження № 2/947/2116/20
про відмову у відкритті провадження
14.03.2020 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м. Одеси Літвінова І.А., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно,
До Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно. Позивач просить в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 30.07.2010 року, укладеним між нею та ОСОБА_6 , звернути стягнення на спадкове майно померлого ОСОБА_6 , а саме: на Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та належало померлому на праві власності Договору дарування житлового будинку від 26.10.2001 року, із застосуванням визначеної абзацом 2 статті 1282 ЦК України процедури шляхом надання позивачу права продажу цього майна від власного імені будь-якій третій особі покупцю за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не нижче, ніж 483 075 грн.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м. Одеси, справі за позовом ОСОБА_1 присвоєно єдиний унікальний номер: 947/4196/20; головуючим визначено суддю Літвінову І.А.
Суб'єктно, інстанційно та предметно справа відноситься до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Територіальна юрисдикція (підсудність) цивільної справи Київському районному суду м. Одеси визначається за правилами ч. 1 ст. 30 ЦПК України.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду, як особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність, що полягає в здатності особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді та (або) через представника (ч. ст. 47, ч. 1 ст. 58 ЦПК).
Позовна заява від імені ОСОБА_1 підписана адвокатом Драчуком П.М., на підтвердження повноважень якого надані копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2463 від 30.10.2012 року та оригінал ордеру серії ОД № 518208 від 21.01.2020 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 09/2 від 28.09.2015 р.
Позов ОСОБА_1 пред'явлено до фізичних осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Згідно з ч. 6 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Територіальним відділом ГУ ДМС України в Одеській області підтверджена реєстрація за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 змінила прізвище на ОСОБА_4 ). Також за вказаною адресою раніше була зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проте 10.08.2016 року зналася з обліку на адресу: АДРЕСА_2, та зареєстрованою не значиться. Також не встановлена реєстрація місця проживання в місті Одесі та Одеській області відповідача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
За приписами ч. 10 ст. 187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Як вбачається з вище встановлених даних, відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є особою, яка не досягла повноліття. При цьому у позовній заяві ОСОБА_1 , як не зазначено законного представника дитини, так і не ставиться питання про залучення до участі у справі органу опіки та піклування, з наданням для цих осіб копій позовної заяви з додатками, як то передбачено ч. 1 ст. 177 ЦПК України.
У відповідності до статті 45 ЦПК України під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених статтею 43 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права: безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Враховуючи, що спори з приводу повернення боргу ОСОБА_1 за договором від 30.07.2010 року тривають з 2011 року, позивачу достеменно відомо, про процесуальний статус ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . З незрозумілих підстав у позовній заяві позивач про це не вказує, як не вказує і законного представника дитини та не виконує інших необхідних дій при зверненні до суду. Також встановлено, що у 2013 році рішенням суду було стягнуто борг на користь позивача. Позивач про це та інше рішення не надає будь-якої інформації, не повідомляє обставин його виконання, не надає відому йому інформацію про ОСОБА_8 , яка є зацікавленою в розгляді цієї справи та не зазначає, що постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси головного територіального управління юстиції в Одеській області Міністерства Юстиції України відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2-4368/11, виданим 14.03.13 року Київським районним судом м Одеси.
У позовній заяві ОСОБА_1 засвідчено, що між сторонами спору не вживалися заходи досудового врегулювання спору. Ці обставини спростовуються доданою до позовної заявою вимогою (претензією) «про обов'язок спадкування» від 29.03.2011 року, підписаною ОСОБА_1 , як кредитором спадкоємців.
Крім того, за інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2013 року у цивільній справі № 2-4158/11 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба по справам дітей Одеської міської ради, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування про стягнення заборгованості за договором позики та стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , суму заборгованості в розмірі 298441 (двісті дев'яносто вісім тисяч чотириста сорок одна) грн. 64 коп.
В наступному, заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.09.2016 року у цивільній справі № 520/5331/16-ц було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно та звернуто стягнення заборгованості за Договором позики грошей від 13 липня 2010 року, що було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на майно, а саме: на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за Договором позики грошей від 13 липня 2010 року, що було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , в загальному розмірі 298441,64 грн.
Постановою суду апеляційної інстанції від 28.05.2019 року це заочне рішення було скасовано та ухвалено нове рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно.
Постановою Верховного Суду від 30.09.2019 року (провадження № 61-12741св19) постанову суду апеляційної інстанції від 28.05.2019 року у цивільній справі № 520/5331/16-ц залишено без змін.
Так, судами встановлено, що у травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно. Позов мотивований тим, що 13 липня 2010 року між нею та ОСОБА_6 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого вона передала ОСОБА_6 280 000 гривень, що на момент укладення правочину за офіційним курсом Національного Банку України складало 35 000 доларів США. Строк виплати повної суми боргу за договором встановлювався до 30 вересня 2010 року. Після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , була відкрита спадкова справа, а 29 березня 2011 року нею було подано вимогу (претензію) про обов'язок спадкодавця, проте її вимоги не були задоволені. Вказувала, що 26 червня 2013 року Київським районним судом міста Одеси було винесено рішення, яким стягнуто солідарно з відповідачів суму заборгованості в розмірі 298 441,64 грн. Однак, рішення суду не було виконане оскільки жоден із відповідачів не отримав свідоцтво про спадщину на майно. З огляду на те, що відповідачі продовжували проживати у житловому будинку, що належав ОСОБА_6 вважала, що вони фактично вступили у спадщину, тому звернулася до суду із позовом про звернення стягнення на майно. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд звернути стягнення на Ѕ житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнати нею право власності на Ѕ житлового будинку, розташованого за вказаною адресою.
Скасовуючи заочне рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції
вказав, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту права пов'язаний зі зверненням стягнення на майно боржника, шляхом передачі у власність нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості за договором позики, чинним законодавством України передбачено лише для майна, яке перебуває у заставі (іпотеці) і лише в позасудовому порядку. В судовому порядку набуття права власності на нерухоме майно у передбачених випадках та за наявності відповідних підстав можливо лише в порядку статей 376 та 392 ЦК України. Апеляційний суд зазначив, що відповідно до резолютивної частини позовної заяви від 11 травня 2016 року, ОСОБА_1 просила «в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей від 13 липня 2010 року звернути стягнення на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за собою права власності на Ѕ частину вказаного будинку». Однак, суд першої інстанції «звернув стягнення заборгованості за договором позики грошей від 13 липня 2010 року… на Ѕ частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ». Апеляційний суд встановив, що кредитором померлого боржника ОСОБА_6 є також ОСОБА_8 , тому оскаржуваним рішенням про звернення стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості на Ѕ частку нерухомого майна та визнання за нею права власності на зазначене майно в рахунок погашення заборгованості за договором позики в сумі 298 441,64 грн зачіпаються її права, яка до участі у справі не залучалася.
З такими висновками апеляційного суду погодилася колегія суддів Верховного Суду, зазначивши, що висновки відповідають обставинам справи, встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом апеляційної інстанції правильно застосовані. Обрання певного способу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Проте, звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на нерухоме майно, яке не є предметом застави чи іпотеки та визнання за ним права власності, ОСОБА_1 обрала спосіб захисту, який чинним ЦК України та законодавством України не передбачено. Зокрема, положення ЦК України регулюють звернення стягнення лише на предмет застави (стаття 590 ЦК України), а Закон України «Про іпотеку» порядок та підстави звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд вказав, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та визнання за нею права власності на це майно.
Тобто за результатами розгляду справи ОСОБА_1 було повністю відмовлено у вимогах: як у зверненні стягнення на спадкове майно, так і у визнанні права власності на нього.
ОСОБА_1 ж звертаючись до суду з новою позовною заявою знову ставить вимоги про звернення стягнення на спадкове майно, при цьому, всупереч зауваженням судів, не залучає до участі у справі ОСОБА_8 .
Верховний Суд роз'яснював, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2016 року порушуються права ОСОБА_8 як кредитора померлого ОСОБА_6 . Рішення у цій справі впливає на можливість задоволення її вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 25 грудня 2008 року та на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2013 року про стягнення коштів за договором позики в сумі 744 129 грн.
Отже, у цивільній справі № 520/5331/16-ц встановлена неможливість звернути стягнення на спадкове майно. Визначення способу такого стягнення (шляхом визнання права власності, продажу, тощо) не змінюють сутті судового рішення, постановленого між тим ж сторонами, з тих же підстав і про той же предмет.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала, яка надсилається заявникові із доданням позовних матеріалів. Копія позовної заяви залишається в суді.
Керуючись ст.ст. 175-177, 186 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно.
Ухвалу надіслати заявникові із доданням позовних матеріалів.
Копію позовної заяви залишити в суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Літвінова І. А.