Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 759/16455/17
Номер провадження 22-ц/824/2958/2020
Головуючий у суді першої інстанції Т.О. Величко
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
12 березня 2020 року місто Київ
Номер справи 759/16455/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.,
сторони:
позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Величко Т.О. в приміщенні Святошинського районного суду міста Києва, інформація про дату складання повного рішення відсутня, -
АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) у листопаді 2017 року звернулось до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 26.03.2011 відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, зазначеному в Тарифах банку, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік та з кінцевим терміном повернення кредитних коштів, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, у зв'язку з чим станом на 11.09.2017 за ним утворилась заборгованість у загальному розмірі 43251,85 грн., а відтак позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача дану заборгованість та понесені судові витрати по справі.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором, а саме заборгованість по тілу кредиту в сумі 14883,12 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження факту того, що при укладанні між сторонами кредитного договору, Банком було дотримано вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Тому, оскільки банком не було належним чином доведено наявності обумовленої укладеної між сторонами у письмовому вигляді ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, та визначеної відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, суд вбачав доведеними та такими, що підлягають задоволенню лише вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків та неустойки, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив скасувати рішення суду у цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги, Банк вказував на те, що вирішуючи спір у даній справі та відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитним коштами та неустойки, суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від сплати відсотків та неустойки за кредитним договором №б/н від 26.03.2011. Місцевий суд, ухвалюючи рішення у даній справі, не врахував правову природу виниклих між сторонами правовідносин, а саме не взяв до уваги той факт, що кредитний договір між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено шляхом приєднання останнього до запропонованого позивачем договору, умови якого ним встановлені у формулярах та стандартах, а саме в Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифами банку, що викладені на банківському сайті, згідно яких відповідач обслуговувався як позичальник кредитних коштів. Відповідач, підписавши анкету-заяву про приєднання до вказаних Умов та Правил, був з ними ознайомлений та згоден, обізнаний про Тарифи банку, розумів їх зміст та положення, користувався кредитними коштами.
При цьому, місцевий суд помилково зробив висновок щодо неповідомлення позикодавцем відповідача з усіма істотними умовами кредитного договору, оскільки останнім разом із анкетою-заявою від 26.03.2011 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки, де в свою чергу визначені умови щодо розміру та порядку нарахування процентів та штрафних санкцій. Таким чином, місцем судом не було враховано тієї обставини, що при укладанні між сторонами кредитного договору відповідач, підписавши вищевказану довідку, висловив свою згоду щодо розміру, порядку та строків нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а також неустойки за порушення умов виконання взятих на себе зобов'язань.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вбачається, що рішення суду першої інстанції позивачем фактично оскаржується в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості по процентам та неустойці за вищевказаним кредитним договором. За таких, обставин, судом апеляційної інстанції рішення суду в частині задоволених судом позовних вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту не перевіряється, оскільки воно Банком не оскаржується.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана стороною позивача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами, а також нарахованої неустойки за неналежне виконання умов кредитного договору, суд першої інстанції виходив із того, що з наданих позивачем доказів на підтвердження виникнення між сторонами кредитних правовідносин не підтверджувалось те, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов даного договору. Зокрема, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ознайомлення відповідача, як позичальника, з конкретно запропонованими Умовами та правилами банківських послуг, як одними із складових кредитного договору. Зазначення відповідачем в підписаній анкеті-заяві про ознайомлення з такими Умовами та Тарифами без їх ідентифікації не може бути належним доказом ознайомлення та погодженням відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, у підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутня будь-яка домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони в повній мірі відповідають зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2011 відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі (а.с.8).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження своїх вимог позивач до матеріалів позовної заяви, окрім витягу з Умов та Правил надання банківських послуг та копії анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, надав суду довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду» (а.с.9).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за договором №б/н від 26.03.2011, станом на 11.09.2017 становить 43251,85 грн. і складається із заборгованості за тілом кредиту - 14883,12 грн., заборгованості по процентам за користування кредитними коштами - 14171,47 грн., пені - 11661,46 грн., а також 500 грн. - штрафу (фіксованої частини), та 2035,80 грн. - штрафу (процентної складової) (а.с.4-7).
Так, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У наданій до суду анкеті-заяві від 26.03.2011, підписаній сторонами, зазначення процентної ставки відсутнє. Також, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення відповідачем зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
АТ КБ «Приватбанк», обґрунтовуючи своє право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.03.2011, посилався на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» як на невід'ємні частини спірного договору.
Вищевказаними документами, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка (3,0% в місяць), права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказаний документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Згідно поданого відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції відзиву на позовну заяву, останній зазначав, що він звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим ним 26.03.2011 було підписано анкету-заяву. Відповідно до вказаної заяви на картку відповідача було встановлено кредитний ліміт зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте, надана на підписання відповідачу анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» не містила в собі даних про строки надання кредиту, розмір відсоткової ставки за користування ним, черговість та порядок здійснення платежів в рахунок погашення отриманих коштів, відповідальність сторін тощо.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності доведення позивачем при розгляді справи факту обумовленої із відповідачем, як позичальником, згоди про встановлений розмір, строки та порядок сплати останнім відсотків за користування кредитними коштами, а також неустойки та інших платежів за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку.
Також, суд першої інстанції правильно наголосив у своєму рішенні на тому, що надана позивачем роздруківка із сайту банку не може бути визнана належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 жовтня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору з подібних правовідносин.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві ОСОБА_1 , яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
При цьому, в матеріалах справи відсутній підписаний відповідачем витяг з Тарифів банку, який в анкеті-заяві від 26.03.2011 зазначений як складовий елемент (формуляр) укладеного між сторонами кредитного договору.
Так, у доданій позивачем до позовної заяви копії Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» від 26.03.2011 до договору №SAMDN50000042958799, міститься інформація щодо пільгового користування коштами, процентної ставки (3,0% в місяць), відповідальність сторін, зокрема базові ставки розміру пені за не своєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань.
У поданій апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції позивач зазначав про те, що вказана довідка, яка підписана відповідачем свідчить про обізнаність останнього про умови щодо розміру та порядку нарахування процентів та штрафних санкцій.
Проте підпис на довідці про умови кредитування без зазначення прізвища особи, яка цей підпис поставила, не дає підстав уважати, що довідку підписано ОСОБА_1 . Крім того, у довідці про умови кредитування зазначено про те, що кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду видана по договору №SAMDN50000042958799.
Інформація щодо такого номеру договору в анкеті-заяві відсутня.
Разом з тим, вказана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду» містить інформацію щодо встановленого до договору №SAMDN50000042958799 розміру процентної ставки на залишок заборгованості, яка становила 3,0% в місяць (36% на рік).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви банком нараховувалася за відповідачем заборгованість із діючими різними процентними ставками. А саме, у період часу з 26.03.2011 по 31.12.2013 діяла процентна ставка 36,00% (на поточну заборгованість та прострочену заборгованість), з 26.03.2011 по 31.12.2013 - 30%, з 01.09.2014 по 31.03.2015 - 34,8%, а в період часу з 01.04.2015 у розмірі 43,2%.
Тобто, остаточна заборгованість по процентам була розрахована, враховуючи змінені процентні ставки.
Підстави такої зміни розміру процентної ставки позивачем у позовній заяві не наведені, а довідка про умови кредитування, такого обґрунтування не містить.
Таким чином, зазначені обставини не дають підстав уважати, що відповідач був ознайомлений і погодився з запропонованими банком Умовами кредитування, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Отже, у суду першої інстанції були відсутніми підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Позовних вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач до відповідача не пред'являв.
Як визначено у п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненнями чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні пред'явленого до відповідача позову в частині стягнення нарахованої позивачем заборгованості по відсоткам за користування кредитним коштами, а також пені та штрафів за несвоєчасне повернення грошових коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності у позивача правових підстав для здійснення таких нарахувань та висунення до відповідача вимог про їх стягнення, оскільки належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачем згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановленими законом формі та порядку надано не було.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не спростовують.
Рішення суду першої інстанції в частині, що переглядається апеляційним судом, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилається Банк, як на підставу своїх вимог підтверджених доказами, перевіреними судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, пенею та штрафами по кредитному договору №б/н від 26.03.2011 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова суду складена 12 березня 2020 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна