12 березня 2020 року м. Київ
справа № 358/990/19
провадження № 22-ц/824/15/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
сторони :
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Тітова М.Б., повний текст складений 22.10.2019 року,
встановив:
У липні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором б/н від 09 червня 2010 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 09 червня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 24 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27.60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором утворилась заборгованість.
Заочним рішенням Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 22 740 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення процентів через порушення норм матеріального і процесуального права та задовольнити вимоги банку у цій частині.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає, що під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, щодо умов кредитування, і таким чином відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції.
В даному випадку відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості
Крім того позивач вказує, що місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, встановивши при цьому, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув.
Позивач також зауважує, що місцевий суд оскарженим рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому, порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_1 до суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що 09 червня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 24 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту наплатіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27.60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 7).
Відповідач належним чином не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 832 543,69 грн., яка складається з: 22 740 грн. - заборгованість за кредитом, 806 903,69 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 900 грн. - заборгованість за пенею та комісією. (а.с. 5-6).
При цьому позивач посилається на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв'язку з наведеним, заборгованість до стягнення становить 123 625,83 грн, з яких 22 740 грн. - заборгованість за кредитом, 100 885,83 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 09 червня 2010 року по 31 січня 2017 року.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», сторонами не оскаржується та, у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані позивачем витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують вказаних обставин.
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, АТ КБ «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У наданій до суду заяві-анкеті від 09 червня 2010 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема і щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов'язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
Таким чином, відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні пред'явленого до відповідача позову, в частині стягнення нарахованої позивачем заборгованості по процентам за користування кредитним коштами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача правових підстав для здійснення таких нарахувань та висунення до відповідача вимог про їх стягнення, оскільки належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачем згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановленими законом формі та порядку надано не було.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення в оскарженій позивачем частині судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги АТ КБ «Приватбанк» без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: