ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 березня 2020 року м. Київ № 826/3062/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладі фізичних осіб, про зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича (Уповноважена особа), у якому просить суд зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) додаткову інформацію щодо неї, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (ПAT «Дельта Банк») за рахунок Фонду.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що відповідач незаконно визнав нікчемним правочин, вчинений між нею та ПАТ «Дельта банк» та, як наслідок, протиправно не включив її до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, оскільки укладений договір не порушує вимоги законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2016 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження.
Відповідач звернувся до суду із запереченням проти адміністративного позову, у якому зазначено, що позивач не набула права на гарантоване відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, оскільки кошти на рахунок, відкритий на ім'я позивача відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) від 05.02.2015 надійшли шляхом безготівково перерахування від третьої особи, яка не є стороною депозитного договору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2016 закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та наданих у справу доказах.
Відповідач в засідання не прибув, причини неявки не повідомив.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 замінено відповідача у справі, а саме, Уповноважену особу Кадирова Владислава Володимировича на його правонаступника - Уповноважену особу Матвієнка Андрія Анатолійовича та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2019 й 10.01.2020 витребувано у позивача додаткові докази у справі, відповідь на які ОСОБА_1 подано до суду 04.03.2020, а ухвалою від 10.01.2020 знову замінено відповідача на його правонаступника - Уповноважену особу Кадирова Владислава Володимировича.
Таким чином, розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 05.02.2015 №011-29547-050215, за умовами якого вкладник розміщує по 04.08.2015 включно на вкладному рахунку суму у розмірі 9000 (дев'ять тисяч) доларів США.
Відповідно до вказаного договору банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно пункту 1.8 Договору зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, Договір вважається таким, що не був укладений.
Згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 05.02.2015 №45469754, суму у розмірі 9000 доларів США на рахунок позивача (№ НОМЕР_1 ) перераховано з рахунку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 .
Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення №51 про запровадження з 03.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015.
В подальшому виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №71 від 08.04.2015 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно якого тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.
Окрім того, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено Уповноважену особу Фонду й делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (Закон №4452-VI), провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам АТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08.10.2015.
Повідомленням від 23.09.2015 №8821/1811 тимчасовою адміністрацією АТ «Дельта Банк» позивача повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 05.02.2015 №011-29547-050215 згідно пункту 7 частини третьої Закону №4452-VI.
Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог виходить з того, що спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Законом №4452-VI, Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.08.2012 №14, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за №1548/21860 (Положення №14).
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом №4452-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Згідно із положеннями пунктів 3, 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
При цьому, порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений статтею 27 Закону №4452-VI.
Так, Уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина перша статті 27 Закону №4452-VI).
Згідно з частинами другою, третьою статті 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Окрім цього, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення №14 Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім іншого, формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік).
Абзацом 1 пункту 4 розділу ІІІ Положення №14 визначено, що Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Пунктом 2 розділу IV Положення №14 передбачено, що Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).
Пунктом 4 розділу IV Положення №14 передбачено, що виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Пунктом 6 розділу IV Положення №14 встановлено, що на підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мала у такому банку вклад, відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка становить 200000 грн.
Суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування суми коштів, розміщених за договором банківського вкладу в ПАТ «Дельта Банк», за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка становить 200000 грн.
Закон №4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення Уповноваженою особою фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Підсумовуючи наведене, можна зазначити, що Уповноважена особа наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону №4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач уклала з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу, а отже, в розумінні Закону №4452-VI є вкладником.
Також відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) від 05.02.2015 на банківському рахунку позивача станом на 02.03.2015 перебувало 9000 доларів США.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на банківський рахунок відбулося до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації.
Отже, грошові кошти на банківський рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Дельта Банк», розміщено до запровадження тимчасової адміністрації, а тому на позивача поширюються гарантії Фонду на відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому, Уповноваженою особою не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону №4452-VI.
Суд дійшов висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про неї, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача.
Закон №4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 застосовано наслідки нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) згідно переліку, в тому числі й до Договору банківського вкладу (депозиту) від 05.02.2015 №011-29547-050215.
Договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 05.02.2015 №011-29547-050215, визнано Уповноваженою особою нікчемним на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, через те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави. З урахуванням викладеного відповідач вважає, що, укладаючи такий договір банківського вкладу (депозиту) банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.
Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/14681/17, від 30.05.2018 у справі №910/23036/16, від 23.10.2018 у справі №804/6992/15.
Договір банківського вкладу від 02.03.2015, укладений між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» визнано Уповноваженою особою нікчемним на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, у зв'язку з перерахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок для Вкладника від третьої особи.
Разом з тим, відповідачем не зазначено, які саме умови правочину передбачають надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.
Суд дійшов висновку, що положення пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не можуть бути застосовані до договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Крім того, відповідно до статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя).
Згідно зі статтею 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу.
Суд врахував, що законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом банку. Відсутні такі обмеження і в укладеному позивачем договорі банківського вкладу (депозиту).
Отже, доводи відповідача щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунок позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі №826/4868/15.
Суд дійшов висновку, що вклад розміщено на рахунку позивача в ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому, Уповноваженою особою не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до норм Закону №4452-VI.
Суд також зазначає, що право громадянина на власність закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Важливою гарантією права приватної власності є конституційне положення, що примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості (частина п'ята статті 41 Конституції України). Конституційний принцип непорушності права власності проявляється як засада впевненості власника у стабільному становищі у якому він перебуває і яке гарантовано йому державою з усім комплексом відповідних засобів, які остання для цього застосовує.
У пункті 2.1 рішення від 01.06.2016 №2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.
Водночас, посилання Уповноваженої особи на постанову правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта банк» до категорії проблемних», якою встановлено обмеження в діяльності Банку і яка була чинна на момент укладання договору банківського вкладу (депозиту) від 05.02.2015 №011-29547-050215 та, на переконання відповідача, перешкоджала укладенню договору, судом оцінюється критично, оскільки зазначена постанова становить банківську таємницю і позивач не могла знати про її зміст та встановлені обмеження.
Враховуючи, що вищенаведеними обставинами спростовується твердження відповідача - Уповноваженої особи про нікчемність укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» правочину, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про неї як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу від 05.02.2015, за рахунок Фонду.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 у справі №826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то стаття 38 Закону №4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Водночас, у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 Закону №4452-VI перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує його прав.
Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як зазначив ЄСПЛ в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу №1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, №66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, №49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, №68385/10 та №71378/10).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на необґрунтованість доводів правомірності не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та для повного забезпечення захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати таку бездіяльність відповідача протиправною.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону №4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
Згідно із частиною першою статті 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
Проте Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2012 за №33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.
Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893), оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі №826/9960/15.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що понесені позивачем документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі 551,21 грн згідно квитанції від 23.02.2016 № 7504 підлягають відшкодуванню Фондом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладі фізичних осіб, про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю та вийти за межі позовних вимог.
Визнати бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку рахунків вкладників для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, - протиправною.
Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 05.02.2015 №011-29547-050215, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 21 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).
Відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович (місцезнаходження особи: 01014, місто Київ, вулиця Дружби Народів, будинок 38).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (місцезнаходження юридичної особи: 01001, місто Київ, провулок Січових Стрільців, будинок 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21708016).
Суддя О.М. Чудак