ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 березня 2020 року м. Київ № 826/4790/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Дельта Банк» (Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк») Кадирова Владислава Володимировича (Кадиров В.В.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), про:
- визнання протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., оформленого наказом від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 17.01.2015 №002-07563-170115, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», та застосування наслідків недійсності правочину;
- зобов'язання Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якій необхідно здійснити виплату відшкодування за рахунок Фонду.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила про неправомірне невключення її до реєстру вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування за рахунок Фонду.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2016 у справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Чудак О.М.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, додаткових письмових поясненнях та наданих у справу доказах. Тобто уточнив склад учасників у справі, заявлені вимоги, їх підстави та відповідні докази.
Уповноваженою особою на заявлені ОСОБА_1 вимоги подано заперечення у яких вказано, що Комісією з перевірки правочинів здійснено перевірку договорів на предмет виявлення нікчемних договорів. Укладання договорів між Банком та фізичними особами після 16.01.2015, за якими здійснювалось зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є кредиторами Банку, та які не могли розраховувати на відшкодування коштів за рахунок Фонду з огляду на перевищення залишків на рахунках граничної суми відшкодування, мало наслідком надання Банком кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами. При цьому, така перевага полягала у можливості отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб.
На двічі направлені судом запити про надання додаткової інформації у справі, Уповноваженою особою відповіді не надано.
Представник Фонду проти задоволення позову також заперечувала зазначивши по суті, що гарантії Фонду поширюються на кошти, які мають статус вкладу та розміщені за чинним договором між банком та фізичною особою.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням представника позивача на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 замінено відповідача у справі Уповноважену особу Кадирова В.В. на його правонаступника - Уповноважену особу Матвієнка Андрія Анатолійовича . Однак ухвалою суду від 11.03.2020 знову змінено відповідача правонаступником - Уповноваженою особою Кадировим В.В.
Окрім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2020 закрито провадження у справі №826/4790/16 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., оформленого наказом від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 17.01.2015 №002-07563-170115, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», та застосування наслідків недійсності правочину.
В решті, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Між ПАТ «Дельта Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Вкладник) 17.01.2015 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США №002-07563-170115, за умовами якого Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , зарахування коштів на який в сумі 12000 доларів США здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу банку у день укладення сторонами договору. Вклад залучається на строк, що обчислюється з дати його зарахування на рахунок по дату повернення вкладу - 17.04.2015.
Крім того, між сторонами укладено додаткову угоду №1 від 17.01.2015 до договору від 17.01.2015 №002-07563-170115, за якою сторони домовилися викласти пункт 1.8 статті 1 Договору в наступній редакції: « 1.8 Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору сторони домовились, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі до цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладення сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений».
Згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 17.01.2015 №44480996 ОСОБА_3 перерахував на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 кошти у розмірі 12000 доларів США.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» - Кадирова В.В.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08.04.2015 №71 внесено зміни до рішення від 02.03.2015 №51 та вказано, що тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 6 місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015.
В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03.08.2015 №147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до 02.10.2015.
Згідно наказу Уповноваженої особи від 29.05.2015 №408 створено Комісію з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк».
Наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» у зв'язку з виявленням комісією нікчемних правочинів відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон №4452-VI) приписано застосувати наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, у тому числі до договору від 17.01.2015 №006-09500-170115.
У зв'язку з викладеним, Уповноваженою особою на адресу позивача направлено повідомлення від 23.09.2015 №8821/3301 про нікчемність правочину - договору від 17.01.2015 №002-07563-170115 на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «Дельта Банк».
05.10.2015 згідно рішення виконавчої дирекції Фонду №181 від 02.10.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено Кадирова В.В. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» строком на 2 роки з 05.10.2015 по 03.10.2017 включно.
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 08.10.2015 Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ «Дельта Банк». Для отримання коштів вкладники ПАТ «Дельта Банк» з 08.10.2015 по 18.11.2015 включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - АТ «Ощадбанк», АТ «Укрексімбанк», АБ «Укргазбанк».
Вважаючи, що рішенням відповідача безпідставно позбавлено позивача права на отримання гарантованого державою відшкодування вкладу, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом №4452-VI.
Пунктами 3 та 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI визначено, що вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.08.2012 №14 (Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону №4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цих договорів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих договорів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договорів банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитні рахунки, позивач отримала перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 Цивільного кодексу України (ЦК України) на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунки позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», затверджених рішенням Ради директорів АТ «Дельта Банк» протоколом від 20.03.2013 №14, як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткових угод №1 до договорів банківського вкладу не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку.
При цьому суд зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткових угод №1, а не пункту 5.11 Правил.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на укладення договорів банківського вкладу під час дії постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», оскільки відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказана постанова є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому, невиконання посадовими особами Банку приписів постанови Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Посилання відповідача на те, що переваги від укладення договорів банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Як встановили суди, позивач уклала з ПАТ «Дельта Банк» 17.01.2015 договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США №002-07563-170115, відповідно до якого на депозитний рахунок позивача зараховану суму у розмірі 12000 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням від 17.01.2015 №44480996.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02.03.2015).
Отже, вклади розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладами на підставі статті 26 Закону №4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону №4452-VI.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на необґрунтованість доводів правомірності не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та для повного забезпечення захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати таку бездіяльність відповідача протиправною.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону №4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
Згідно із частиною першою статті 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
Проте Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2012 за №33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.
Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893), оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі №826/9960/15.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що понесені позивачем документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі 551,20 грн згідно квитанції від 22.03.2016 №8450 підлягають відшкодуванню Фондом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю та вийти за межі позовних вимог.
Визнати бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку рахунків вкладників для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, - протиправною.
Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, якій необхідно здійснити виплату відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 551,20 грн (п'ятсот п'ятдесят одну гривню 20 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович (місцезнаходження особи: 01014, місто Київ, вулиця Дружби Народів, будинок 38).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (місцезнаходження юридичної особи: 01001, місто Київ, провулок Січових Стрільців, будинок 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21708016).
Суддя О.М. Чудак