11 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/420/20
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу), ТВО начальника штабу, першого заступника командуючого полковника О. Рвача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу), ТВО начальника штабу, першого заступника командуючого полковника О. Рвача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.07.2019 № 198, в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби;
- визнати незаконним та скасувати Наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30.07.2019 № 198, в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника командира механізованої роти з морально-психологічного забезпечення 72 окремої гвардійської механізованої бригади.
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 позовну заяву залишено без руху, визначено спосіб та встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання до суду обґрунтованої та підтвердженої відповідними доказами окремо викладеної заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в 10-денний термін з дня її отримання. Копія вказаної ухвали надіслана на адресу позивача, яка вказана ним у позові, та отримана 20.02.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
02.03.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, обґрунтована тим, що про своє звільнення він дізнався в серпні 2019 (точної дати не пам'ятає), під час виконання ним службових обов'язків. До того як його звільнили він захворів (в кінці квітня і тривало майже до самого звільнення). Після того, як позивача повідомили про звільнення відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за підпунктом «д» (через службову невідповідність), він впав у відчай. Робота була його єдиним джерелом доходу, і весь час він професійно виконував свій обов'язок, у нього були значні кар'єрні сподівання і амбіції. Звільнення по причині «службової невідповідності» повністю зламало його надії і перспективи на успішну військову кар'єру. Після звільнення у нього настав період депресії і повної апатії до свого життя, він злився на себе, на військове керівництво, не розумів, не знав в якому напрямку рухатися, і не хотів. Військова служба була сенсом його життя, саме цього він прагнув з дитинства, але тимчасова хвороба «вибила» його з колії. Після звільнення він не думав про те, щоб оскаржувати даний наказ, не знав про наявність спеціальних строків та взагалі не думав повертатися до військової служби. Проходив час, його депресія тільки погіршувалась, в листопаді 2019 року він зрозумів, що більше так жити не можна і звернувся по професійну медичну допомогу. З огляду на викладене, позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду із даною позовною заявою.
Дослідивши заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суддя дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Так, про порушення своїх прав позивач дізнався в серпні 2019 року, про що особисто вказує в своїй заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду. До Чернігівського окружного адміністративного суду позивач звернувся 28.01.2020, про що свідчить відбиток штампу на конверті.
Суд не вбачає поважною таку причину пропуску строку, як юридична необізнаність позивача, тобто наявність строків звернення до суду, оскільки наведені обставини не можуть бути поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, бо відповідно до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Крім того, суд зауважує, що підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №521/21851/16-а).
Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі № 520/3809/19 звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
В даному випадку такі обставини позивачем не наведено.
Згідно з пунктом 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За викладених обставин, суддя дійшов до висновку, що обставини, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не є поважними, а позовна заява підлягає поверненню згідно із статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з наведеним, повернення позовної заяви не є порушенням права позивача на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Роз'яснити позивачу його право повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169, 171, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Командувача військ оперативного командування «Північ» (по особовому складу), ТВО начальника штабу, першого заступника командуючого полковника О. Рвача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді - повернути позивачу.
Копію ухвали та позовну заяву з додатками надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Є. Ткаченко