Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
11 березня 2020 р. справа № 520/13393/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,
за участю: представника позивача - Дробчак Л.В., представника відповідача - Калиновського С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057) про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС в Харківській області № 1417-16 від 26.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Республіки Ірак ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказав, що рішення ГУ ДМС в Харківській області № 1417-16 від 26.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Республіки Ірак ОСОБА_1 прийнято всупереч вимог чинного законодавства, зокрема за відсутності підстав для скасування такого дозволу на імміграцію за чітким переліком, який визначено ст.12 Закону України «Про імміграцію». Так, представник позивача вказав, що рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.02.1017 року по справі № 646/16175/16-ц про розірвання шлюбу, на підставі якого прийнято спірне рішення ГУ ДМС в Харківській області № 1417-16 від 26.11.2019 року взагалі відсутнє, а відмітку про розірвання шлюбу видалено 03.12.2019 року, відтак відсутні підстави для позбавлення позивача дозволу на імміграцію в Україну, як чоловіка іммігрантки, з якою шлюб не розірвано.
Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказав, що юридично значимим в даному питанні є факт перебування у шлюбі не тільки на момент подання заяви про надання дозволу на імміграцію, а й на момент прийняття рішення органом державної влади. Представник відповідача вказав, що на момент прийняття рішення за заявою позивача, останній вже місяць як розірвав шлюб з громадянкою Вірменії ОСОБА_2 , а отже, у громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 відпала підстава для отримання дозволу на імміграцію , що зазначена заявником, - а саме, що він може отримати дозвіл на імміграцію, бо має дружину - іммігрантку.
У судовому засіданні 11.03.2020 року представники сторін підтримали свої правові позиції в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, справи громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Ербіль Республіки Ірак, паспортний документ № НОМЕР_1 , виданий 08.06.2016 ОСОБА_3 , строком дії до 06.06.2024, прибув в Україну 09.10.2016 через КПП «Харків» по візі С 01.
21 жовтня 2016 року позивач уклав шлюб з іммігранткою - громадянкою Республіки Вірменія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документованою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , яка видана 23.07.2012 року УГІРФО ГУМВС України в Харківській області (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 25.10.2016 року, видане Фрунзенським районним у місті Харкові відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Харківській області).
Перебуваючи в Україні на законних підставах, 25.10.2016 року громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з клопотанням про надання дозволу на імміграцію в Україну, як особа, яка має дружину - іммігрантку.
07.03.2017 року після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок, у тому числі перевірки щодо відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україні згідно ст. 10 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року, рішенням ГУ ДМС України в Харківській області громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 вказаного Закону дозволено імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 13.03.2017 року , терміном дії - безстроково.
09.08.2019 року до ГУ ДМС України в Харківській області надійшов запит ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 8101.6.1/23773 - 19 щодо законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в зв'язку із досягненням 45-річного віку.
У ході додаткової перевірки ( на підставі запиту ЦМУ ) підстав отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну було здійснено перевірку у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (витяг № 00023730151 від 21.08.2019 року).
За результатами перевірки встановлено, що шлюб між громадянами республіки Ірак ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та громадянкою Республіки Вірменія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розірваний 03.02.2017 року на підставі рішення про розірвання шлюбу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 року, справа №646/16175/16-ц.
В подальшому, керуючись пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» громадянину республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 07.06.2001 року скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 07 березня 2017 року.
На підставі вказаного рішення громадянину республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 скасована посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 13.03.2017 року на підставі вимог підпункту 1 пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321.
Позивач, не погоджуючись з наявністю підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, звернувся до суду із даним позовом.
Правовідносини з приводу імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства унормовані, насамперед, Законом України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року № 2491-III.
За визначенням статті 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України "Про імміграцію", відповідно до статті 1 якого, дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Так, відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 року № 1983.
У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно пункту 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Згідно положень статті 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до пунктів 21-24 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
В оскаржуваному рішенні відповідач посилається на пункт 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" (т.1 а.с. 71).
Згідно частини статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Відповідно до пункту 2 частини 1, частини 2 статті 9 Закону України "Про імміграцію" заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів для надання дозволу на імміграцію, передбачено надання також інших документів, виходячи із суб'єктного складу заявників, перелік яких визначений частиною 6 статті 9Закону України "Про імміграцію".
Із змісту висновку щодо скасування дозволу на імміграцію громадянину республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , затвердженого начальником ГУ ДМС України в Харківській області від 26.11.2019 року, вбачається, що правовими підставами, які відповідач вважає за необхідне застосувати для скасування рішення ГУДМС України в Харківській області від 07.03.2017 року про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є обставини необхідності підтвердження відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб/розірвання шлюбу надсилався відповідний запит.
Згідно отриманої на запит інформації встановлено, що шлюб між громадянином республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та громадянкою республіки Вірменії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розірваний 03.02.2017 року на підставі рішення про розірвання шлюбу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 року по справі № 646/16175/16-ц.
За пунктами 21 та 22 Порядку провадження, затвердженого Постановою КМ № 321 від 25.04.2018 року визначено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.
Підпунктом 1 пункту 64, Порядку оформлення, посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";
Підпунктом 4 пункту 72 Порядку оформлення, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі:4) скасування посвідки.
Як вбачається з матеріалів особової справи № 1417-16, позивачем разом із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну від 25.10.2016 року, було надано свідоцтво про шлюб від 21.10.2016 року (актовий запис № 462) з громадянкою республіки Вірменії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 23.07.2012 року (а.с. 51).
Таким чином, суд звертає увагу на той факт, що всі подані позивачем у 2016 році документи разом із заявою для отримання дозволу на імміграцію були достовірними та чинними, що було перевірено уповноваженим органом.
Крім того, первинний висновок відповідача від 07.03.2017 року, підтверджує той факт, що заявником для розгляду подано документи визначені міграційним законодавством та документально підтверджене право на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки позивач перебуває у шлюбі з іммігранткою.
Отже, станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив.
Водночас, саме по собі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію» обставин, не є підставою для скасування такого дозволу.».
Вказана правова позиція також узгоджується з позицією Верховного Суду в складі колегії Касаційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 28.08.2019 року у справі №808/3878/17.
Отже, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження прийняття рішення на підставі не чинних документів станом на 07.03.2017 року, а також доказів порушення позивачем норм чинного законодавства при подачі заяви для надання дозволу на імміграцію, оскільки важливим є саме дослідження питання щодо чинності поданих документів саме на момент подачі заяви - а саме 07.03.2017 року, а не на момент прийняття висновків відповідачем, що суперечить позиції відповідача про юридично значимий в даному питанні факт достовірності актового запису про шлюб не тільки на момент подання заяви про надання дозволу на імміграцію, а й на момент прийняття рішення органом державної влади.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 16.05.2018р. у справі №802/864/16-а провадження №К/9901/11374/18.
При цьому, суд враховує, що підставою для прийняття відповідачем спірного рішення № 1417-16 від 26.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Республіки Ірак ОСОБА_1 слугував запис від 01.04.2017 року про скасування шлюбу з громадянкою республіки Вірменії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який вчинено на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 року по справі № 646/16175/16-ц (а.с. 79-82).
Так, з метою достеменного з'ясування обставин існування вказаного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 року по справі № 646/16175/16-ц, Харківський окружний адміністративний суд звертався з ухвалою від 27.01.2020 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Листом від 07.02.2020 року № 01-17 № 5544, Червонозаводським районним судом м. Харкова повідомлено, що в провадженні суду цивільна справа № 646/16175/16-ц, а також будь-яка інша справа про розірвання шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не перебувала та жодні рішення судом не приймались (а.с. 101).
Окрім того, на адвокатський запит Дробчак Л.В. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 03.12.2019 року № 332/15.2-05-48 повідомлено, що 03.12.2019 року видалено відмітку про розірвання шлюбу в актовому записі про шлюб № 462 від 21.10.2016 року, складеному Фрунзенським районним у м. Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області на ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 72).
Вказані обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 22.01.2020 року № 0025311248, в якому відсутні дані про скасування (анулювання) актового запису про шлюб № 462 від 21.10.2016 року (а.с. 84).
Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, враховуючи те, що рішення Червонозаводським районним судом м. Харкова по цивільній справі № 646/16175/16-ц про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ( на підставі якого прийнято оскаржуване рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію) судом не приймалось, відмітку про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в актовому записі про шлюб № 462 від 21.10.2016 року видалено, а тому наразі підстави для скасування дозволу на імміграцію у розумінні ст. 12 Закону України "Про імміграцію" відсутні.
Суд зазначає, що після одержання дозволу на імміграцію на правовідносини за участі іноземця та Держави України з приводу правової підстави для перебування на території України поширюються норми ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому втручання Держави в особі компетентного владного суб'єкта у цю приватну сферу повинно відповідати критеріям цієї норми Конвенції.
При цьому, матеріали справи не містять доказів подання іноземцем у процедурі одержання дозволу на імміграцію спотвореної, перекрученої, неправдивої, недостовірної інформації, яка об'єктивно не могла бути перевірена відповідним державним органом управління під час надання дозволу на імміграцію, а відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів про існування інших підстав для скасування наданого позивачці дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України «Про імміграцію», а саме: вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Крім того, у відповідності до ст. 6 Закону України "Про імміграцію" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи, зокрема, приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Згідно статті 13 вищезгаданого Закону, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Рішення ГУДМС України в Харківській області про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну прийнято 26.11.2019 року. Проте, копії зазначеного рішення відповідачем у тижневий строк позивачу надіслано не було, до відома позивача не доведено.
Для надання пояснень при розгляді питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивача не запрошено.
Отже, зазначене є порушенням відповідачем статті 13 Закону України "Про імміграцію".
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні "Кlаss та інші проти Німеччини" від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, орган, що згадується в цій статті, не обов'язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує.
Під визначенням терміну процесуальні гарантії вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.
Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України.
Таким чином, громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд звертає увагу, що в постанові Верховного суду від 18.04.2018 року по справі № 820/2262/17 викладений висновок, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Крім того, Верховний суд у даній постанові вказав, що відповідачем при скасуванні дозволу на імміграцію в Україну, не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення ГУ ДМС в Харківській області № 1417-16 від 26.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини.
Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 129 Основного Закону суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Враховуючи те, що право позивача, яке є складовою принципу верховенства права, було порушено, то суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Харківській області № 1417-16 від 26.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 18.04.2018р. у справі №820/2262/17 провадження №К/9901/1650/18.
Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 1417-16 від 26.11.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 13 березня 2020 року.
Суддя О.О. Горшкова