Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
04 березня 2020 р. № 520/13685/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бідонька А.В.
при секретарі судового засідання - Дронь А.В.,
за участю:
представника позивача, Літвінова О.Б.,
представник відповідачів - Вишневського О.В.,
розглянувши в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення і наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд :
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.11.2019 р. № 208-19;
- скасувати наказ Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 513 від 04.10.2019 р. про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він народився у Саудівській Аравії (м. Ріяд) у сім'ї палестинців, згодом його батьки повернулись до Палестини (Сектор Газа) у місто Хан-Юніс. Позивач залишив Палестину з метою навчання. Позивач зазначає, що не може повернутися в Палестину, оскільки боїться стати жертвою переслідування зі сторони угрупування ХАМАС, яке є правлячою організацією у Секторі Газа. Блокада з боку Ізраїлю та діяльність угрупування ХАМАС призводять до систематичного порушення прав людини, тяжкої гуманітарної кризи, насилля у Секторі Газа та створюють ситуацію, що загрожує життю, безпеці та свободі позивача. Позивач 03.10.2019 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 04.10.2019 №513 позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись з таким рішення позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України у якій просив скасувати вищезазначений наказ про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Державної міграційної служби України від 28.11.2019 №208-19 було відхилено скаргу позивача.
Рішенням Державної міграційної служби України від 28.11.2019 №208-19 та Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 04.10.2019 №513 на думку позивача, є необґрунтованими, незаконними та порушують його права, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення та наказу не здійснено належного вивчення матеріалів по його справі та по країні походження.
Ухвалою суду від 18.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у вищевказаній адміністративній справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача Державної міграційної служби України у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що при перевірці заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.10.2019 року особи без громадянства ОСОБА_1 було встановлено, що до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області позивач звертається вдруге. Позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області 19.10.2017 року. Державною міграційною службою України № 312-18 від 23.08.2018 року позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з даним рішенням позивач оскаржив його до Харківського окружного адміністративного суду, який рішенням від 07.05.2019 № 520/1472/19 відмовив у задоволенні адміністративного позову, яке Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 року у справі № 520/1472/19 було залишено без змін. Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.08.2019 року у справі № 520/1472/19 відмовив у відкритті касаційного провадження.
Відповідач також повідомив суд про те, що позивач 03.10.2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України із заявою, в якій зазначав, що не може повернутися до Палестини до міста Газа через загрозу його життю. Проте, під час співбесіди позивач повідомив, що ані він особисто, ані його родичі ніколи не зазнавали жодних переслідувань. Також позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Вважає, що загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання з цих приводів - у позивача відсутня. Таким чином, позовні вимоги позивача вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при прийняті рішення та наказу відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства.
Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи по справі в судове засідання прибув, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 03.10.2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач 08.10.2019 в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області отримав повідомлення №94 від 04.10.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 110).
У повідомленні було зазначено, що на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 04.10.2019 №513, згідно з частиною 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 105 -109).
Не погодившись з таким рішенням Головного управління Державної міграційної служби України та позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України у якій просив скасувати вищевказаний наказ про відмову в прийняти заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.111 -115).
10.12.2019р. позивачем було отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №111 від 06.12.2019р. в якому зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 28.11.2019р. №208-19 про відхилення скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову особі в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 116-120).
Позивач, не погодившись з вказаним наказом та рішенням, звернувся до суду із даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктами владних повноважень в основу спірних рішень, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.
Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Суд зазначає, що приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Суд зазначає, що частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
З матеріалів справи встановлено, що позивач народився у Саудівській Аравії (м. Ріяд) у сім'ї палестинців, згодом його батьки повернулись до Палестини (Сектор Газа) у місто Хан-Юніс.
З 2013 року позивач переїхав на навчання до України, де закінчив підготовчий факультет у Харківському університеті міського господарства, а потім три роки навчався у Харківському Національному університеті ім. В.Н. Каразіна на медичному факультеті, однак через нездачу іспиту позивача було виключено з університету.
Судом встановлено, що позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області 19.10.2017 року.
Рішенням Державної міграційної служби України № 312-18 від 23.08.2018 року позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись з даним рішенням позивач оскаржив його до Харківського окружного адміністративного суду, який рішенням від 07.05.2019 № 520/1472/19 відмовив у задоволенні адміністративного позову, яке Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 року у справі № 520/1472/19було залишено без змін.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.08.2019 року у справі № 520/1472/19відмовив у відкритті касаційного провадження.
Вдруге позивач до ГУ ДМС України в Харківській області звернувся 03.10.2019 року та як зазначав відповідач, після вивчення заяви позивача було встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні, а також, раніше вказані позивачем умови, не змінилися. Крім того, встановлено відсутність будь яких нових обставин за його зверненням.
У зверненні позивача від 04.10.2019 року, було зазначено, що він не може повернутися до Палестини до міста Газа через загрозу його життю.
Під час співбесіди позивач особисто повідомив що ані він особисто, ані його родичі ніколи не зазнавали жодних переслідувань.
Також позивачем не було надано доказів наявності реальних підстав для побоювань його особистого переслідування.
На батьківщині позивач до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.
Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не був. Тобто немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Отже з огляду на необґрунтованість історії переслідування позивача, суд зазначає, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а отже оскаржуване у даній справі рішення відповідача скасуванню не підлягає.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057) про скасування рішення і наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст виготовлено та підписано 13 березня 2020 року.
Суддя Бідонько А.В.