Справа № 500/1422/19
11 березня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити дії,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області, в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати вимоги № Ф-1509-50 від 10.05.2019, № Ф-1509-50 від 11.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 30169,26 грн;
- визнати заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 01.04.2017 по 31.05.2019 такою, що не підлягає стягненню;
- зобов'язати відповідача провести списання недоїмок в розмірі 16461,72 грн та 13707,54 грн нарахованих на підставі вимог про сплату боргу № Ф-1509-50 від 10.05.2019, № Ф-1509-50 від 11.06.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач 10.05.2019 виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1509-50, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) в розмірі 16461,72 грн відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) та 11.06.2019 виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1509-50, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 13707,54 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.
Винесені відповідачем зазначені вимоги про сплату боргу позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки він є застрахованою особою, доходу від адвокатської діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з КП "Міжнародний аеропорт Чернівці "імені Леоніда Каденюка", яке в свою чергу виплачує позивачу заробітну плату, отримує та перераховує до відповідних бюджетів усі обов'язкові платежі, в тому числі ЄСВ.
Ухвалою суду від 02.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання.
Ухвалою суду від 01.10.2019 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 857/8925/19.
Ухвалою суду від 24.02.2020 поновлено провадження у даній справі та призначено судове засідання.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання від 11.03.2020, в якій просить розглядати справу в порядку письмового провадження. Щодо заміни сторони відповідача не заперечує.
Представник відповідача у судове засідання також не з'явилася, подала до суду клопотання, в якому просить розгляд даної справи проводити без її участі в порядку письмового провадження. Водночас, представник відповідача у відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржені вимоги відповідач виніс на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (арк. справи 54-59).
Також представник відповідача подала до суду клопотання, в якому просить допустити процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - Головного управління ДФС у Тернопільській області на відповідача - Головне управління ДПС у Тернопільській області, мотивуючи тим, що наказом Головного управління ДПС у Тернопільській області від 29.08.2019 № 9 розпочато виконання останнім функцій і повноважень Головного управління ДФС у Тернопільській області, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС (арк. справи 96).
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, суд, керуючись частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС) не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та розглянув дану справу в порядку письмового провадження відповідно до частини третьої статті 194 КАС.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2. Також установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби.
Наказом Державної податкової служби України "Про початок діяльності Державної податкової служби України" від 28.08.2019 № 36 розпочато виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС (арк. справи 22).
Водночас, наказом Головного управління ДПС у Тернопільській області "Про початок діяльності Головного управління ДПС у Тернопільській області" від 29.08.2019 № 9 розпочато виконання останнім функцій і повноважень Головного управління ДФС у Тернопільській області, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС (арк. справи 23).
Частиною першою статті 52 КАС визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що правонаступником майна, прав та обов'язків Головного управління ДФС у Тернопільській області стало Головне управління ДПС у Тернопільській області, а тому клопотання представника відповідача слід задовольнити та допустити процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - Головного управління ДФС у Тернопільській області на відповідача - Головне управління ДПС у Тернопільській області.
Водночас, як підтверджується матеріалами справи, позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, згідно свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_3 виданого Тернопільською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією від 24.06.2011 (арк. справи 16).
Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_2 останній з 01.02.2017 працює в КП "Міжнародний аеропорт Чернівці "імені Леоніда Каденюка" (арк. справи 17).
31.03.2017 ОСОБА_1 звернувся до Заліщицького відділення Чортківської ОДПІ ГУ ДФС із заявою про зняття з обліку платника податків та оплатив ЄСВ в сумі 2112 грн за перший квартал 2017 року (арк. справи 30).
10.05.2019 відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1509-50, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 16461,72 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI (арк. справи 12).
11.06.2019 відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1509-50, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 13707,54 грн відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI (арк. справи 13).
Зазначений борг позивача зі сплати ЄСВ виник, зокрема за 2018 - 2019 роки, про що свідчить інтегрована картка платника ЄСВ та не заперечується відповідачем (арк. справи 61-62).
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно статті 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) передбачено, що самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це, зокрема, діяльність адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Суд встановив, що позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - начальник юридичного відділу КП "Міжнародний аеропорт Чернівці "імені Леоніда Каденюка", про що свідчать відповідні довідки, в тому числі трудова книжка (арк. справи 17, 33-35).
Водночас, зазначеним довідками підтверджується, що за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 включно роботодавець позивача сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 1493,00 грн на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Також, суд звертає увагу на те, що 31.03.2017 позивач звернувся до Заліщицького відділення Чортківської ОДПІ ГУ ДФС зі заявою про зняття з обліку платника податків, що підтверджується відомостями з електронного реєстру ДФС та не заперечується сторонами, та оплатив ЄСВ в сумі 2112 грн за перший квартал 2017 року.
Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
Із системного аналізу норма права слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що винесені відповідачем оскаржені вимоги про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію "пропорційності", адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Таким чином, враховуючи те, що позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник, як наслідок останній не відноситься до жодної з категорій осіб, які мають сплачувати єдиний внесок відповідно до статті 4 Закону № 2464-VI, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно виніс оскаржені вимоги, якими зобов'язав позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.
Водночас, суд встановив, що позивачу виставлялася вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1509-50, якою було зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 15819,54 грн за період, який охоплюється оскарженими вимогами у даній справі. Однак, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі № 500/825/19, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі № 857/8925/19, скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1509-50 (арк. справи 132-138).
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі № 500/825/19 встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1509-50 винесена відповідачем в порушення вимог частини другої статті 2 КАС, а також те, що зазначене рішення суду набрало законної сили, суд дійшов висновку, що ці обставини не підлягають доказуванню.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржені вимоги відповідач виніс не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними та скасування вимог № Ф-1509-50 від 10.05.2019, № Ф-1509-50 від 11.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) підлягають задоволенню.
При цьому, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом визнання протиправними та скасування вимог № Ф-1509-50 від 10.05.2019, № Ф-1509-50 від 11.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) є належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах. Відповідно, заявлена позивачем вимога щодо визнання заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 01.04.2017 по 31.05.2019 такою, що не підлягає стягненню, за своєю суттю є іншим способом захисту одного й того ж порушеного права позивача, як наслідок в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача провести списання недоїмок в розмірі 16461,72 грн та 13707,54 грн нарахованих на підставі вимог про сплату боргу № Ф-1509-50 від 10.05.2019, № Ф-1509-50 від 11.06.2019, суд дійшов висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, так як такі вимоги є передчасними.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Водночас, при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно із частинами першою та третьою статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частини друга статті 134 КАС).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною четвертою статті 134 КАС для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено у частині п'ятій статті 134 КАС, згідно якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу положень статті 134 КАС слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд встановив, що 04.03.2019 між адвокатом Мандзюком В.Б. (далі - адвокат) та ОСОБА_1 (далі - клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, згідно пункту 1 якого, адвокат бере на себе зобов'язання здійснювати представництво, зокрема в суді першої інстанції (арк. справи 40).
Згідно акта наданих послуг від 05.03.20202 до договору про надання правової допомоги від 04.03.2019, складеного між адвокатом та клієнтом, адвокат надав, відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу, наступні послуги:
- консультація щодо характеру спірних правовідносин (1 год.) - 1251,90 грн;
- вивчення та правовий аналіз судової практики (2 год.) - 2503,80 грн;
- складання позовної заяви (1 год.) - 2921,10 грн;
- представництво інтересів у Тернопільському окружному адміністративному суді 3000 грн. Всього витрат на таку допомогу складає (4 год.) - 9676,80 грн.
На підтвердження сплати клієнтом наданих адвокатом послуг до суду надано відповідну квитанцію № 4 від 05.03.2020 про сплату 9676,80 грн.
Водночас, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Таким чином, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа № 500/1422/19 в силу пункту 2 частини шостої статті 12 КАС є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Водночас, представник позивача неодноразово не з'являвся у судові засідання, що зумовило суд відповідними ухвалами відкладати розгляд даної справи.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн та 3000 грн витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1509-50 від 10.05.2019, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 16461,72 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1509-50 від 11.06.2019, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 13707,54 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області в частині визнання заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 01.04.2017 по 31.05.2019 такою, що не підлягає стягненню, - відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області в частині зобов'язання відповідача провести списання недоїмок в розмірі 16461,72 грн та 13707,54 грн нарахованих на підставі вимог про сплату боргу № Ф-1509-50 від 10.05.2019, № Ф-1509-50 від 11.06.2019, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. сплаченого судового збору та 3000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.03.2020.
Реквізити сторін:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач - Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 43142763).
Головуючий суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.