Справа № 420/1973/20
13 березня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду, через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про:
визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з 21.08.2018 року по 23.12.2019 року, виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 653,18 гривень;
зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з 21.08.2018 року по 23.12.2019 року, виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 653,18 гривень.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем.
Суд зазначає, що причиною залишення позовної заяви ОСОБА_1 , без руху був пропуск позивачем встановленого законодавством строку звернення до суду з позовною заявою.
Усунути недоліки позовної заяви ОСОБА_1 , було запропоновано шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, з зазначенням поважних причин пропуску строку та наданням доказів на підтвердження їх поважності.
12 березня 2020 року, через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, від ОСОБА_1 , надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку (вх.№ЕС/81/20 від 12.03.2020р.).
В обґрунтування вищевказаної заяви позивачем наголошувалося, що строк звернення до адміністративного суду щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , - не пропущено, оскільки на думку останнього для звернення до суду у даній категорії справ встановлено тримісячний строк.
Крім того, щодо строку звернення до суду, у своїй заяві ОСОБА_1 , посилався на рішення Конституційного Суду України у справі №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, Постанову Верховного Суду по справі №6-409цс16 від 06 квітня 2016 року, постанову по справі №607/14495/16-ц від 24 квітня 2019 року та інші.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає наступне.
Перш за все, суд критично ставиться до посилань позивача на частину 2 статті 122 КАС України, якою визначено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог, оскільки ОСОБА_1 до суб'єктів владних повноважень не відноситься.
Згідно п.7 ч.1 статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Також, щодо посилань позивача на правову позицію Верховного Суду, суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі №755/10947/17 від 30 січня 2019 року зазначено, що під час вирішення тотожних спорів, має враховуватися саме остання правова позиція.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові по справі №805/1917/17-а від 09 жовтня 2019, якщо предметом адміністративного спору є стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за затримку розрахунку при звільнені, який не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування частини другої статті 233 КЗпП - відсутні. Під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС, як норми спеціального процесуального закону, а для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби - встановлюється місячний строк.
Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 березня 1995 року передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього ж Закону).
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 від 30 січня 2019 року (провадження №12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За частиною другою статті 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу (КЗпП) роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
У резолютивній частині цього ж Рішення Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України роз'яснив, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 березня 1995 року зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Окрім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Оскільки предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, який не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування частини другої статті 233 КЗпП - відсутні.
Тобто, під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС, як норми спеціального процесуального закону.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як зазначив ОСОБА_1 , остаточний розрахунок при звільненні з ним проведений 23.12.2019 року, а з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду 05.03.2020 року, тобто з пропуском установленого КАС місячного строку звернення до адміністративного суду.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Суд роз'яснює, що недоліки позовної заяви необхідно усунути шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду вказавши інші підстави для поновлення строку та надавши докази на підтвердження причин поважності пропуску встановленого законодавством строку.
Керуючись ст.ст.2, 79, 94, 121, 132, 133, 160, 161, 169, 171, 243, 248 КАС України, суд, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) - продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви по адміністративній справі №420/1973/20.
Встановити строк для усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня отримання копії ухвали про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви позивачем.
В іншому випадку позов буде повернутий позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України та відповідно до ст.294 КАС України оскарженню не підлягає.
Суддя Балан Я.В.