13 березня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/88/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування вимоги про сплату боргу, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 04.12.2019 № Ф-2515-52.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він 20.12.2019 року поштою отримав оскаржувану вимогу ГУ ДПС у Кіровоградській області, яку вважає протиправною, оскільки з моменту реєстрації 02.03.2000, підприємницькою діяльністю не займається, доходу не отримує. Крім того, позивач посилається на те, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. До того ж, вказує, що він не подавав до податкового органу звітність, а відповідач не проводив щодо нього перевірок, на підставі яких міг би нарахувати єдиний внесок. Посилаючись на п.2 Прикінцевих положень Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, стверджує, що реєстраційну картку державному реєстратору не подавав та виписку не отримав, його свідоцтво про державну реєстрацію фізичною особою-підприємцем, оформлене з використанням старого зразка, вважається недійсним. Отже, на думку позивача він не набув статусу фізичної особи-підприємця і дія Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” на нього не розповсюджується. Також позивачем подана відповідь на відзив (а.с.34).
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.20-22), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 02.03.2000 року за №0258, перебуває на обліку в ГУ ДПС у Кіровоградській області, як платник податків за основним місцем обліку, на загальній системі оподаткування, 23.12.2019 року припинив підприємницьку діяльність. Враховуючи вказане, відповідач вважає, що позивач не припинивши діяльність, у відповідності до п.2 ч.1 ст.7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” з 01.01.2017 повинен сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від фінансового стану платника.
У відповідності до п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.ст.257, 262 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що вимогою Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-2515-52 від 04.12.2019 відповідачем повідомлено позивача про те, що, станом на 31.10.2019, його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 18091,26 грн. А також зазначено, що відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" податковий орган вимагає сплатити недоїмку в зазначеній сумі протягом 10 календарних днів з дня одержання вимоги (а.с.4).
ОСОБА_1 з 02.03.2000 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 02.03.2000 перебуває на обліку в органах доходів і зборів, а з 23.12.2019 припинив підприємницьку діяльність, власне рішення, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.12-13).
Судом встановлено, що відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.10.2019 року, становить 18091,26 грн. (а.с.27).
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
3ідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону України №2464-VI).
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн.
Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов'язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, а у 2018 та 2019 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Так, позивач заперечує свій обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що з 2000 року підприємницькою діяльністю він не займається та не набув статусу фізичної особи-підприємця.
Судом встановлено, що позивач 02.03.2000 року був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року №740.
Норми цього Положення передбачали внесення фізичних осіб-підприємців до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Скасування ж державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з цього Реєстру.
Між тим, з 01.07.2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003 року, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців (надалі - Закон №755-IV).
Відповідно до статей 4, 16, 17 Закону №755-IV (у редакції, чинній на момент його прийняття) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV було передбачено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Верховною Радою України 01.07.2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" №2390-VI, який набрав чинності 10.02.2011 року.
Відповідно до пунктів 2 - 4, 7 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктом 8 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, встановлений пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершився 10.02.2012 року.
Судом установлено, що позивач, який був зареєстрований фізичною особою-підприємцем до 01.07.2004 року, у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, не ініціював включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та заміну свідоцтва про його державну реєстрацію, виданого 02.03.2000 року, на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.
Доказів того, що позивачем на той час порушувалося питання про скасування державної реєстрації його як суб'єкта підприємницької діяльності та про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності, суду не надано.
У зв'язку з цим, за наслідками звірення даних відомчих реєстрів та на підставі відомостей інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором виконавчого комітету Кіровоградської міської ради 22.01.2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включені відомості про позивача як про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним. (а.с.12-зв.)
Суд зазначає, що така відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вказує на те, що свідоцтво про державну реєстрацію позивача як суб'єкта підприємницької діяльності, видане до 01.07.2004 року на бланку старого зразка, вважається недійсним, а не про те, що позивач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Чинним Законом №755-IV встановлена окрема процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, яка зокрема передбачає, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина 8 статті 4 Закону №755-IV).
Отже, не визначено такої підстави для припинення підприємницької діяльності як визнання нечинним свідоцтва про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію є документом встановленого зразка, що засвідчує таку реєстрацію, та визнання його недійсним у зв'язку зі змінами в законодавстві не свідчить про припинення реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.
Як вбачається з матеріалів справи, запис про припинення підприємницької діяльності внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 23.12.2019 року. (а.с.12зв., 24)
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 10 Закону №755-IV відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Отже, з огляду на те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про те, що позивач у період з 02.03.2000 року по 23.12.2019 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, тому ці відомості вважаються достовірними та дають підстави для висновку, що у 2017 - 2019 роках позивач, як фізична особа-підприємець, належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI.
Обов'язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, не залежав від отримання ним доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.
Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
Доказів того, що у 2017 - 2019 роках позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, суду не надано.
За вказані періоди позивач не подавав до органів ДПС звіти про суми нарахованого єдиного внеску та, відповідно, єдиний внесок не сплачував.
Таким чином, позивач не виконавши обов'язків платника єдиного внеску, не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.), за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за І квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), за ІІ квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), ІІІ квартал 2019 2754,18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка станом на 30.10.2019 року стала 18091,26 грн. (а.с.27)
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Згідно з частиною 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Інструкція №449).
Розділом VІ Інструкції №449 унормований порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Так, судом встановлено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2515-52 від 04.12.2019 року сформована ГУ ДПС у Кіровоградській області на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів з огляду на те, що станом на 31.10.2019 року в інтегрованій картці платника єдиного внеску (фізичної особи-підприємця), заведеній щодо позивача, обліковувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 18091,26 грн.
Вказані суми обчислені відповідачем як недоїмка, оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску у строк, установлений абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI. Вказані суми, які обліковані в інтегрованій картці платника та відображалися у ній станом на 31.10.2019 року, правомірно включені до оскаржуваної вимоги.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на не проведення перевірки та не направлення йому контролюючим органом акту перевірки, на підставі якого винесена оскаржувана вимога, оскільки, як встановлено судом, документальна перевірка не проводилася, а спірні вимоги сформовані відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, за якими на кінець календарного місяця за позивачем обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску, як це передбачено пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції №449.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2019 роках фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, чинним законодавством не передбачено.
Суд наголошує, що позивачем не надано доказів того, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул.Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43142606) про скасування вимоги про сплату боргу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина