13 березня 2020 року м. Київ № П/320/744/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області (далі по тексту - відповідач, УСЗН Броварської РДА), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області, викладену у листі від 10.01.2020 №86 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення.
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1). Як стверджує позивач, він приймав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони у період з 27.05.1986 по 28.05.1986. Внаслідок виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС отримав 1-гу групу інвалідності довічно, у зв'язку з чим має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач вказав, що цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Позивач також зазначає, що у січні 2020 він звернувся з заявою до начальника Управління соціального захисту населення Броварської РДА Київської області, в якій просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Проте, у відповідь на вказане звернення листом від 10.01.2020 №86 Управління соціального захисту населення Броварської РДА Київської області повідомило, що згідно наданих документів підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 статті 7 вищезазначеного Закону немає.
У вказаному листі відповідач зазначив, що відповідно до пункту дев'ятого статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Позивач вважає, що доводити та висновки відповідача, викладені у відмові є необґрунтованими та формальними, а сама відмова є протиправною та порушує його право на належний соціальний захист.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, судом у порядку підготовки справи до розгляду витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії документів (матеріалів) на підставі яких було прийнято відмову у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни від 10.01.2020 № 86 та запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначив, що відповідно до вимог частини 2 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 цього Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. На підставі викладеного, відповідач зазначає, що правовою підставою для надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є одночасно наявність двох умов: особа повинна бути залучена до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС; їй встановлено статус особи, яка стала інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідач вважає, що оскільки позивач не брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, а тому, на нього не розповсюджується дія пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Київською облдержадміністрацією 21.11.2011.
Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 , позивач у період з 15.12.1977 по 31.07.2001 працював водієм вантажного автомобіля в Броварському АТП 13262.
Судом встановлено, що у період з 27.05.1986 по 28.05.1986 позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС .
Так, зі змісту довідки №18 від 10.03.2011, виданої ТОВ «Броварське АТП 13262» та шляхових листів вбачається, що позивач з 27.05.1986 - 28.05.1986 був зайнятий на роботах по доставці асфальту для будівництва дороги по маршрутах Вільча - Діброва - асфальтно-бетонний завод - З.Поляна.
Відповідно до довідки МСЕК серії АВ № 0515227 від 24.05.2016 позивачу з 24.05.2016 встановлено першу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно даних довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, до довідки серії АВ № 0515227 від 30.08.2016 ступінь втрати професійної працездатності з 30.08.2016 становить 100% довічно та потребує стороннього догляду.
З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вбачається, що Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні №37 від 07.07.2016, розглянувши клопотання позивача і надану документацію з питання зв'язку захворювання (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
У позовній заяві позивач вказав, що у січні звернувся до начальника Управління соціального захисту населення Броварської РДА Київської області, в якій просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Листом від 10.01.2020 № 86 відповідач повідомив про відсутність підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
При цьому відповідач у даному листі вказав, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Підставою є документи, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству про залучення особи до складу зазначеного формування.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Стаття 4 Закону № 3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.09.1991 № 796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 632, яка набрала чинності з 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни та від 2 січня 1995 р. № 1 Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302.
Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення №302 (у редакції від 31.08.2018) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Таким чином, надані позивачем документи відповідачу підтверджують його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже він має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства УкраїниУкраїни у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області у наданні статусу та видачі відповідного посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.
Згідно приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов'язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.
При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області (місцезнаходження: 07400 Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, 8-а, код ЄДРПОУ 03193790), викладену у листі від 10.01.2020 №86 у встановленні ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Броварської районної державної адміністрації Київської області (місцезнаходження: 07400 Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, 8-а, код ЄДРПОУ 03193790) встановити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.