КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
05 березня 2020 року № 320/6701/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лисенко В.І., при секретарі судового засідання Лубянської Д.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Стасюк Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 , у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, довічно, з 19 січня 2018 року внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23 серпня 2019 року №112, затвердженого Міністром оборони України 27.08.2019;
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), як інваліду II групи довічно, внаслідок травми, поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у разі встановлення II групи інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після отримання 2 групи інвалідності довічно, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи довічно для подальшого направлення пакету документів до Міністерства оборони України, для вирішення зазначеного питання. Проте, у відповідь отримав відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності у 2005 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
На думку ОСОБА_1 , вказана відмова не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та протиправним чином позбавляє його права на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив, в якому вказав, що норми пункту четвертого частини другої статті 16 Закону №2011-XII не розповсюджуються на військовослужбовців строкової служби, яким є позивач, а зміна групи інвалідності позивачу мала місце протягом понад дворічного терміну після її первинного встановлення, оскільки, датою первинного встановлення позивачу інвалідності відповідач вважає дату проведення первинного медичного огляду.
Ухвалою суду від 10.12.2019 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.
Протокольною ухвалою суду від 10.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання, призначене на 05.03.2020 прибули позивач та представник відповідача. Позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні, представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з жовтня 1985 року по жовтень 1986 року, у військовій частині НОМЕР_3 з жовтня 1986 року по листопад 1986 року (строкова служба), у тому числі в складі діючої армії в період бойових дій, зокрема під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях у демократичній республіці Афганістан.
Позивач звільнений з військової служби (демобілізований) у запас 17 листопада 1986 року на підставі наказу МО СРСР №185-73ч (визнано непридатним у зв'язку пораненням грудної клітки з правої сторони з пошкодженням легені і помірним порушенням функції зовнішнього дихання), що підтверджується довідками, виданими Києво-Святошинським районним військовим комісаріатом від 03.04.2018 за №4/131, від 12.01.2005 за №1/13, Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МОУ по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв за №93 від 22.02.2005, архівною випискою військово-медичних документів, випискою історії хвороби 408-го окружного військового ордена червоної зірки госпіталю від 18.11.1986 (а.с. 17-23).
Судом встановлено, що при первинному огляді, 28.03.2005, ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності на строк до 01 квітня 2008 року, причина інвалідності - поранення, пов'язане з обов'язками в/с при виконанні інтернаціонального обов'язку, що підтверджується Витягом з акту огляду МСЕК до довідки Сер. КИО-І №234608 (а.с. 24).
Під час повторного огляду, з 31.03.2008 позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності довічно, причина інвалідності: поранення, пов'язане з обов'язками в/с при виконанні інтернаціонального обов'язку, що підтверджується Випискою із акту огляду МСЕК до довідки Сер. КИО-І №316161 (а.с.25).
У подальшому, 05.02.2018 ОСОБА_1 , з 19 січня 2018 року встановлено ІІ групу інвалідності довічно, причина інвалідності: поранення, зв'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1031203 (а.с. 16).
У зв'язку із наведеним, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи довічно для подальшого направлення пакету документів до Міністерства оборони України для вирішення зазначеного питання.
У відповідь на звернення, ОСОБА_1 отримав від Київського обласного військового комісаріату Протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23 серпня 2019 року №112, затвердженого Міністром оборони України 27.08.2019, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 - до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якої вони настали або мали місце), оскільки на час встановлення інвалідності в 2005 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги (а.с. 14).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Нормою частини другої цієї статті Закону №2011-XIІ визначено порядок правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги та передбачено критерії для встановлення умов її виплати, зокрема, за суб'єктами отримання одноразової грошової допомоги.
За змістом пункту четвертого частини 2 статті 16 Закону №2011-XIІ (в редакції чинній до 01.01.2017), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Водночас, 01.01.2017 набрали чинності положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (надалі - Закон №1774-VIII), якими норми пункту 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XIІ викладено в новій редакції, відповідно до якої, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з частиною 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, підпунктом 3 пункту 6 Порядку №975 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 18.05.2017 335, яка застосовується з 01.01.2017) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Отже, до моменту набрання чинності Законом №1774-VIII право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Натомість, з 01.01.2017, після набрання чинності Законом №1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення особі інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ, після спливу трьох місяців від дня звільнення зі строкової військової служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Як було встановлено судом у ході розгляду справи, ОСОБА_1 проходив саме строкову військову службу.
При цьому, пунктом 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Зважаючи на ту обставину, що на дату встановлення позивачу інвалідності ІІ групи (19.01.2018), статтею 16 Закону №2011-ХІІ не передбачалось можливості здійснення виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, то позивач відповідного права не набув.
Тому, строкова військова служба є окремим видом військової служби, що має своїм наслідком особливий порядок правового регулювання порядку її проходження.
Правова позиція аналогічного змісту щодо подібних правовідносин наведена у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №2040/5602/18, від 25.04.2019 у справі №806/2508/18, від 22.03.2019 у справі №2340/2993/18 та від 22.01.2020 у справі №620/601/19.
Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена позивачу з 19 січня 2018 року, у період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, тому, суд дійшов висновку про наявність законних підстав у Міністерства оборони України для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність свого рішення.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість дій відповідача, а тому, позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 13 березня 2020 р.