м. Вінниця
06 березня 2020 р. Справа № 120/4326/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в місті Вінниці у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - Відповідач - 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області та просить суд:
- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України і Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо оподаткування довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Позивача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 82118,01 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, що завдана законом, який визнано неконституційним.
Ухвалою суду від 02.01.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також, зазначеною ухвалою, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області. Разом з цим, встановлено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
На адресу суду 11.01.2020 року від представника третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надійшли пояснення на адміністративний позов ОСОБА_1 , у яких останній вважає позов безпідставним та просить відмовити у його задоволенні. Додатково зазначає, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що Державна казначейська служба Україна несе відповідальність за дії інших органів державної влади. Також, повідомляє, що до компетенції Державної казначейської служби відноситься виконання судових рішень за якими передбачено безспірне списання коштів Державного бюджету, відтак її повноваження у подібних справах виникають лише на останній стадії судового провадження - виконання судового рішення. Враховуючи зазначене, Державна казначейська служба не може представляти державу у подібних справах, оскільки вказаний спір не пов'язаний з виконанням рішення суду. Крім того, Казначейська служба не є органом, що порушив чи не визнає права та інтереси Позивача.
Окрім цього, зазначає, що оскільки Позивач вважає, що суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору сплачені незаконно, він повинен був у визначеному Податковим Кодексом України порядку звернутися до органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, із заявою про повернення незаконно сплачених сум та подати відповідну заяву та подання контролюючого органу в порядку, визначеному Порядком №787, до органу Казначейства за місцем зарахування податків. Станом на дату подання позовної заяви Позивачем жодної заяви щодо повернення з бюджету будь-яких платежів та відповідного подання контролюючого органу на повернення коштів не надходило.
20.01.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надало відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає, та зазначає, що Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-УІІ (далі - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Оскільки положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсійних виплат визнані неконституційними та втратили чинність з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року, то саме з цього часу припинено відрахування з пенсії позивача. Крім того, положення ст. 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно - правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується, у випадку, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню, механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними будь-яким Законом не врегульований. Оподаткування пенсії позивача здійснювалось в порядку встановленому чинним законодавством до 27.02.2018 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді судді Могилів - Подільського міськрайонного суду з липня 1986 року. У березні 2004 року обраний суддею Апеляційного суду Вінницької області, в якому працював до 3 серпня 2015 року.
Згідно Постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №636-VIІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді у відставку та згідно до наказу від 3 серпня 2015 року за № 76/2-07к по Апеляційному суду Вінницької області з 3 серпня 2015 року виведено зі штату суддів Апеляційного суду Вінницької області.
ОСОБА_1 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 4 серпня 2015 року в розмірі - 90 відсотків заробітку працюючого судді, без обмеження граничного розміру, без утримання податку.
Однак, починаючи з серпня 2015 року по лютий 2018 року із суми його щомісячного довічного грошового утримання, що перевищувала десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого на 1 січня звітного податкового року, відповідач справляв податок на доходи з фізичних осіб в розмірі 18% і загальна сума сплаченого податку становила 82118,01 гривень.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Так, згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об'єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 ПК України, тобто, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об'єкта оподаткування щодо доходів.
Пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 164.1.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2 статті 164 ПК України.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: "суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".
Таким чином, у 2015 році до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб було включено суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання в частині, що перевищує 3654 грн на місяць.
Крім того, згідно зі змінами, внесеними до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України Законом України від 2 червня 2016 року № 1411-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій", базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - в частині такого перевищення.
Статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом або представником платника податку.
Відповідно до п. 164.3 ст. 164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.
Крім того, з 01.01.2015 на підставі пункту 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Отже, об'єктом оподаткування військового збору є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб. Водночас базою оподаткування щодо позивача у спірний період став загальний розмір пенсії.
Як свідчать матеріали справи, на виконання вищезазначених норм податкового закону з серпня 2015 року по лютий 2018 року з пенсії Позивача було утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в сумі 82118,01 грн.
Але, 27.02.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 1-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
На думку Позивача, визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" і втратою ними чинності з мотивів ухвалення Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року свідчить про незаконне утримання коштів з його пенсії за період з серпня 2015 року по лютий 2018 року, а тому, його порушене право підлягає захисту шляхом компенсації відповідачем недоотриманих сум пенсії в розмірі 82118,01 грн в порядку статті 152 Конституції України та статей 22, 1175 Цивільного кодексу України за рахунок Державного бюджету України.
Суд звертає увагу, що частиною другою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Окрім того, відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII) закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно з ч. 1 ст. 97 Закону № 2136-VIII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Проте, додаткове визначення (чи не визначення) у рішеннях Конституційного Суду України порядку їх виконання, не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 (вказана вище справа № 1-31/2000), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито.
Водночас, у абзаці 2 пункту 2 Рішення від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
Тобто, до події факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, рішення Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 не може бути застосовано до правовідносин з приводу списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, що завдана законом, який визнано неконституційним, оскільки, на час утримання податків та зборів з пенсії Позивача, положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними та втратили чинність лише з 27.02.2018.
Додатково суд враховує висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 22.05.2018 у справі № 755/3939/15-а (К/9901/1250/18), від 24.10.2018 у справі №552/1027/15-а (К/9901/1477/18), від 20.11.2018 у справі у справі № 825/552/18 (К/9901/53744/18), від 05.12.2018 у справі № 453/686/15-а (К/9901/6794/18), від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014) та від 16.05.2019 у справі № 336/5032/15-а (К/9901/5208/19); постанова ВС від 04.02.2020 (справа №686/5520/17 (провадження № К/9901/22432/18)).
У вказаних рішеннях Верховний Суд зазначив, що фактичне оподаткування пенсій припинено з 27.02.2018, тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-6/2018. Отже, на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними та підлягали застосуванню.
Крім того, згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Водночас, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з пунктом 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ураховуючи те, що суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсії Позивача не є збитками, вони не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У цьому контексті суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Під час розгляду справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини наводить наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) "на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права", (2) воно повинне мати легітимну мету ("в інтересах суспільства") та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений "надмірний індивідуальний тягар".
Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. У спірний період положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними, а отже підлягали застосуванню. За цих обставин відсутні підстави вважати, що утримання податків та зборів з пенсії позивача здійснювалось не відповідно до закону.
Крім того, на думку суду, в цьому випадку не можна стверджувати і про наявність "особистого та надмірного тягара" для Позивача, оскільки відповідні законодавчі норми щодо утримання з пенсії податку на доходи фізичних осіб та військового збору застосовувались до невизначеного кола осіб.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити повністю.
З урахуванням статті 139 КАС України витрати позивача на сплату судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач 1 - Державна казначейська служба України (ЄДРПОУ - 3756746, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, 01601),
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ-13322403, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, 21100). Хмельницьке шосе,7 21100 тел./0432/35-50-18),
Треті особи:
- Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (21018, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Пирогова, будинок 29, ЄДРПОУ - 37979858);
- Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (21018, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Р. Скалецького, будинок 17, ЄДРПОУ - 26286152).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар