13 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/108/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф. А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 2-5113-0311 від 20.05.2019; 2) визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 155210-51 від 05.08.2019.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено, що судовий розгляд справи необхідно проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.01.2001 позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Видами його діяльності за кодами КВЕД є: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво (основний); 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. ОСОБА_1 на праві власності належать об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються ним безпосередньо у підприємницькій діяльності.
20.05.2019 ГУ ДФС у Волинській області було сформовано податкове повідомлення-рішення № 2-5113-0311, яким нараховано ФОП ОСОБА_1 суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 38 195,01 грн. за 2018 рік.
05.08.2019 на підставі податкового повідомлення-рішення № 2-5113-0311 ГУ ДФС у Волинській області було сформовано податкову вимогу № 155210-51 на суму 38 194,83 грн.
Позивач вважає оскаржувані рішення протиправними з огляду на наступне.
Колківською селищною радою Маневицького району Волинської області 22.12.2017 було прийнято рішення № 19-3/5 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Колківської селищної ради», яким визначено ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, у розмірі 0,8 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.метр загальної площі об'єкта нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно пункту 4 рішення №19-3/5, дане рішення вступає в дію з 01.01.2018.
06.09.2018 Колківською селищною радою Маневицького району Волинської області було прийнято рішення №26-10/4 «Про затвердження типової форми ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яке діє з 01.01.2018 року (п. 2 рішення).
Вищевказані рішення Колківської селищної ради Маневицького району Волинської області прийняті після 15 липня 2017 року, то відповідно до пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України застосування контролюючим органом їх положень з метою визначення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та покладення на ФОП ОСОБА_1 обов'язку сплати такого податку за 2018 рік, могло б мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2019 року.
Відтак, нарахування ФОП ОСОБА_1 податку за 2018 рік зі ставок визначених рішеннями Колківської селищної ради Маневицького району Волинської області, що прийняті 22.12.2017 та 06.09.2018 позивач вважає протиправним.
Разом з тим, ОСОБА_1 є власником деревообробного цеху, загальною площею 523,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ; деревообробного цеху (Г-1), загальною площею 355,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 ; приміщення сушки деревини (А-1), загальною площею 80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 ; контрольно-пропускного пункту (Б-2), загальною площею 323,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4
Вказані будівлі знаходяться на земельних ділянках з цільовим призначенням: для обслуговування виробничих приміщень (державний акт на право власності на земельну ділянку від 03.07.12; кадастровий №0723655400:01:001:0248; площа 0,5012 га); для обслуговування виробничо-складських приміщень (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №486297 від 19.08.06; кадастровий №0723655400:01:002:0004; площа 0,2055 га).
Провадження позивачем підприємницької діяльності в деревообробній галузі, отримання прибутків від неї та наявність у нього трудових ресурсів підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку за 2017, 2018 та 9 місяців 2019 року та звітами форми 1- ДФ по найманих працівниках за 4 квартал 2017, 2018 року та 3 квартал 2019 року.
Тому, на думку позивача, відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, такі об'єкти нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
29.01.2020 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого останній не погоджується з даним позовом та вважає його безпідставним з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07.12.2017 № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги пп. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3, пп. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Кодексу та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Відтак, об'єкти нерухомості (комплекс), які на праві власності належать позивачу не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності.
Щодо позовної вимоги про скасування податкової вимоги від 05.08.2019 № 155210-51 то вона є передчасною. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення надіслане на адресу позивача засобами поштового зв'язку та вручене останньому 27.05.2018. Нарахована сума грошового зобов'язання добровільно протягом 60 календарних днів ФОП ОСОБА_1 не сплачена. Відповідно, зобов'язання визначені оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням набули статусу податкового боргу. Тому, в порядку, встановленому п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у Волинській області сформовано та надіслано на адресу позивача податкову вимогу від 05.08.2019 № 155210-51.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (ч. 4 п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України). Тобто, грошове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 20.05.2019 № 2-5113-0311 вважається неузгодженими і, як наслідок, в силу статті 60 Податкового кодексу України, податкова вимога 05.08.2019 № 155210-51 вважається відкликаною.
27.02.2020 позивачем подано до суду письмові пояснення, згідно яких останній просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 25.01.2001 зареєстрований як фізична особа-підприємець (а. с. 16-17). Основним видом економічної діяльності позивача є «лісопильне та стругальне виробництво» (КВЕД 16.10).
ОСОБА_1 є власником наступних об'єктів нерухомості:
деревообробний цех (А-1), загальною площею 523,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власнЬсті на нерухоме майно від 01.12.11, витягом про державну реєстрацію прав №32609941 від 21.12.11 та технічним паспортом станом на 14.10.11;
деревообробний цех (Г-1), загальною площею 355,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.04.10, витягом про державну реєстрацію прав №26179755 від 20.05.10 та технічним паспортом станом на 09.04.10;
приміщення сушки деревини (А-1), загальною площею 80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.12.11, витягом про державну реєстрацію прав №32609626 від 21.12.11 та технічним паспортом станом на 14.10.11;
контрольно-пропускний пункт (Б-2), загальною площею 323,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 ., АДРЕСА_1 район, смт. Колки, вул. Грушевського (вул. Будецького), буд. 9, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №17219974 від 26.12.07 та технічним паспортом (а. с. 25-59).
Головним управління ДФС у Волинській області 20.05.2019 винесено податкове повідомлення-рішення № 2-5113-0311, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 38 195,01 грн. (а. с. 19).
ГУ ДФС у Волинській області 05.08.2019 на підставі податкового повідомлення-рішення № 2-5113-0311 сформовано податкову вимогу № 155210-51 на суму 38 194,83 грн. (а. с. 20).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У відповідності до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Тобто, для наявності підстав для застосування п. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України будівлі і споруди повинні використовуватись за цільовим призначенням, тобто, безпосередньо у промисловій діяльності.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У відповідності до ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням. До підкласу (код 1251.7) належать «Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості».
Аналіз викладеного наводить на висновок, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, майстерні, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-2000, не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідачем, не подано суду доказів щодо приналежності вказаних приміщень позивача до переліку об'єктів, які є об'єктом оподаткування.
Водночас судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 0723655400:01:001:0248, загальною площею 0,5012 га, що розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці: АДРЕСА_4 , цільове призначення «для обслуговування виробничих приміщень»; земельної ділянки, кадастровий номер 0723655400:01:002:0004, загальною площею 0,2055 га, що розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці: АДРЕСА_1 , 4 цільове призначення «для обслуговування виробничо-складських приміщень».
Також з матеріалів справи вбачається, що позивач є фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якої є «лісопильне та стругальне виробництво» (КВЕД 16.10).
Провадження позивачем підприємницької діяльності в деревообробній галузі, отримання прибутків від неї та наявність у нього трудових ресурсів підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку за 2017, 2018 та 9 місяців 2019 року та звітами форми 1- ДФ по найманих працівниках за 4 квартал 2017,2018 року та 3 квартал 2019 року.
Отже позивач є особою, на яку поширюються положення п. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
У матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про використання згаданих вище будівель та споруд не у промисловій діяльності.
Отже, враховуючи наведене, доводи податкового органу щодо необхідності сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є помилковими та такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2018 у справі № 813/3803/16 (К/9901/35350/18).
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що належне позивачу нерухоме майно відноситься до будівель промисловості, а тому в силу пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, таке не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Щодо посилання позивача про протиправність підстав нарахування податку за 2018 рік зі ставок визначених рішеннями Колківської селищної ради Маневицького району Волинської області, що прийняті 22.12.2017 та 06.09.2018, то суд не бере їх до уваги з огляду на наступне.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Тобто, законодавець на 2018 рік не передбачив залежності нарахування податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.
Відповідно до пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:
60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;
60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу;
60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;
60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;
60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Як зазначено вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність податкового повідомлення-рішення № 2-5113-0311 від 20.05.2019, на підставі якого утворився податковий борг, відповідно - податкова вимога № 155210-51 від 05.08.2019 на загальну суму 38 194,83 грн. є протиправною і підлягає скасуванню.
У справах Європейського суду з прав людини Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), суд в своїх рішеннях встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказавши, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до пункту 5.4. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення № 2-5113-0311 від 20.05.2019 та податкова вимога № 155210-51 від 05.08.2019 не відповідають критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, оскільки такі прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, винесені ГУ ДФС у Волинській області податкове повідомлення-рішення № 2-5113-0311 від 20.05.2019 та податкова вимога № 155210-51 від 05.08.2019 є протиправними та підлягають скасуванню.
Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Крім того, відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої, четвертої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Відповідно до пункту другого ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року самостійно адвокатом.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статей 28, 29,30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З'їздом адвокатів України 09.04.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано: договір про надання правничої допомоги від 20.12.2019 № 20/12/19-1, згідно пункту 2.2. якого за ознайомлення з документами, надання їм правового аналізу, підготовку позовної заяви до суду та представництво інтересів клієнта в Волинському окружному адміністративному суді встановлюється плата у сумі 5000,00 грн.; розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу до договору № 20/12/19-1 паро надання правничої допомоги від 20.12.2019, згідно якого адвокатом надано правову допомогу позивачу наступного характеру: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин (1,5 год. - 750 грн.), ознайомлення з наданими документами (1,5 год. - 750 грн.), пошук та вивчення та правовий аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини (3 год. - 1500 грн.), підготовка позовної заяви, виготовлення копій додатків для суду та відповідача, формування пакету документів для подання до суду (4 год. - 2000 грн.); квитанцію до прибуткового касового ордера від 09.01.2020 № 09/01-1 на суму 5000,00 грн.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 277.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).
Відповідно до частини 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечив проти задоволення клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.
З огляду на вказані обставини справи, суд приходить до висновку, що визначений проміжок часу надання правничої допомоги та вартість таких послуг у розмірі 5000 грн. є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Також, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у сумі 1681,60 грн., згідно квитанції від 09.01.2020 № ПН1325366.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1681,60 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області № 2-5113-0311 від 20.05.2019.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Волинській області № 155210-51 від 05.08.2019.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 43143484) судовий збір в розмірі 1681 (тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок та понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф. А. Волдінер