м. Вінниця
13 березня 2020 р. Справа № 120/96/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України
про: визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за вартість неотриманого речового забезпечення у розмірі 15420, 31 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на неправомірну, на його думку, невиплату відповідачем компенсації за вартість неотриманого речового забезпечення, що належить до видачі лейтенанту ОСОБА_1 . Також стверджує, що бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України, мотивована відсутністю коштів для такого виду виплат, що свідчить про порушення вимог чинного законодавства стосовно проведення розрахунку при звільненні особи. Враховуючи такі обставини, позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представником відповідача на адресу суду подано відзив у якому проти задоволення позовних вимог заперечив, вказавши, що заборгованість із виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки непогашена з огляду на не передбачений у кошторисі на 2019 рік вид компенсації. Зазначив, що станом на момент розгляду цієї справи кошти на потреби щодо виплати грошової компенсації відсутні, що унеможливлює здійснення виплати позивачу. Натомість, вимоги ОСОБА_1 будуть задоволені після надходження до військової частини коштів у необхідному розмірі, а відтак, представник просить суд відтермінувати виплату суми в розмірі 15420, 31 грн., до моменту їх надходження.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив, що ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 Західного ОТО НГ України (по строковій частині) від 09.12.2019 року № 56 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я відповідно до п.п. "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2019 року № 287, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Згідно даного наказу з позивачем проведено обов'язкові розрахунки з грошового забезпечення, належних до виплати на день звільнення.
16.12.2019 року представником позивача направлено на адресу командування військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит у якому витребовувалась інформація стосовно нарахування вартості речового майна, що належить до видачі за період проходження служби позивачем, а також висувалась вимога провести нарахування та здійснити виплату заборгованості за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням позивача.
Листом від 24.12.2019 року № 50/08/33-3158 відповідач повідомив позивача, що погашення заборгованості виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби буде проведена після надходження додаткового фінансування на рахунок військової частини на відповідні цілі.
Оскільки відповідачем не було здійснено виплату грошової компенсації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи та вирішуючи даний адміністративний спір, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також, враховує приписи Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178, Положення про проходження громадянами України військової служби в збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153, а також інших Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України: визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей; встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту; гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі - є Закон України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до ст. 1 якого, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Так, відповідно до п. 3 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна згідно норм забезпечення в разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п. 4 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) за наказом командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку №178.
З матеріалів справи суд встановив, що відповідно довідки від 09.02.2020 року № 91 Військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України вартість речового майна, що належить до видачі позивачу становить 15420,31 грн.
Проте на момент виключення позивача зі списків особового складу, військовою частиною не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у зазначеній сумі.
Отже, станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед ОСОБА_1 в сумі 15420,31 грн., яку відповідачем до цього часу виплачено не було.
Наведене підтверджується і приписами абз.1 та 3 п. 242 Положення № 1153 (дія якого відповідно до п. 3 поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України), згідно із якими, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує наявності підстав для реалізації права ОСОБА_1 на отримання компенсації за неотримане речове забезпечення та не оспорює розміру такої виплати.
Натомість, відмову у задоволенні вимог позивача відповідач пояснює відсутністю коштів для проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 та просить суд відтермінувати виплату суми коштів у розмірі 15420,31грн до надходження відповідних коштів на рахунок військової частини.
Однак, до відзиву на позовну заяву відповідачем не долучено жодного доказу, яким би підтверджувалась відсутність необхідних коштів як на момент виключення позивача зі списків особового складу так і на момент розгляду судом даної справи, а також, не підтверджено звернення відповідача до відповідних підрозділів для виділення необхідної суми з метою виплати ОСОБА_1 компенсації у повному обсязі.
Така позиція відповідача, на переконання суду, є необґрунтованою та протиправною, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для неперерахунку та невиплати особі гарантованих виплат.
Зважаючи на вказане, суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, у якому вказано, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005, заява №3134/00), "Ромашов проти України" (рішення від 27.07.2004, заява №67534/01), "Шевченко проти України" (рішення від 04.04.2006, заява №32478/02) зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Таким чином, враховуючи викладене, а також, беручи до уваги те, що відповідач не заперечує дотримання позивачем усіх умов для виплати спірної компенсації, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, а тому, позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 15420,31 грн., та, відповідно його права в цій частині підлягають поновленню шляхом стягнення з відповідача вказаної суми.
Разом з цим, враховуючи неподання відповідачем до суду жодних доказів на підтвердження відсутності будь-яких коштів для виплати позивачу необхідної компенсації, а також, те, що з моменту виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та виникнення у відповідача обов'язку виплати вказаної компенсації до розгляду судом даної адміністративної справи минуло більш ніж 3 місяців, суд вважає висловлене у відзиві на позов прохання про відтермінування виплати позивачу компенсації у розмірі 15420,31 грн., безпідставним, а відтак, і таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, ЄДРПОУ 08803572) задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України, що полягає у не виплаті ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 15420,31 грн., у день звільнення з військової служби у запас.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 15420,31 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович