02.03.2020 Справа № 914/2541/19
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Громадської організації «За рівні права та можливості», м.Львів
до відповідача Львівської міської ради, м.Львів
про 1) Визнання протиправними дій Львівської міської ради.
2) Зобов'язання вчинити дії.
Представники сторін
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Пилип'як Х.І. - спеціаліст першої категорії відділу правової експертизи з земельних питань управління правової роботи юридичного департаменту Львівської міської ради (довіреність від 19.03.2019 р. № 2901/вих-219).
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Громадської організації «За рівні права та можливості» до Львівської міської ради про 1) Визнання протиправними дій Львівської міської ради щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою по вул.І.Франка, 155 у м.Львові, площею 0.0373 га, кадастровий № 4610136800:01:002:0032 у постійне користування, для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації; 2). Про зобов'язання Львівської міської ради, у місячний строк з дня набранням рішенням законної сили, надати Громадській Організації «За рівні права та можливості» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. І. Франка, 155 у м.Львові, площею 0.0373 га, кадастровий № 4610136800:01:002:0032 у постійне користування, для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2019 р. позовну заяву передано для розгляду судді Сухович Ю.О.
Ухвалою від 11.12.2019 р. суд залишив без руху позовну заяву Громадської організації «За рівні права та можливості» та надав позивачу строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху.
У зв'язку з усуненням позивачем недоліків допущених при поданні позову, ухвалою від 28.12.2019 р. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 29.01.2020 р.
22.01.2020 р. від відповідача надійшло клопотання (вх.№3588/20 від 22.01.2020 р.) про закриття провадження у справі на підставі п.1.ч.1. ст.231 ГПК України, у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
В судовому засіданні 29.01.2020 р. оголошено перерву до 19.02.2020 р.
18.02.2020 р. відповідач подав додаткові пояснення до клопотання в порядку п.1 ч.1 ст.231 ГПК України (вх.№8791/20 від 18.02.2020 р.).
В судовому засіданні 19.02.2020 р. оголошено перерву до 02.03.2020 р.
Представник позивача в судове засідання 02.03.2020 р. не з'явився, причин неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав. Позивач був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, що підтверджується підписом представника на бланку ознайомлення з датою та годиною судового засідання.
Представник відповідача в судове засіданні 02.03.2020 р. з'явився, підтримав клопотання про закриття провадження у справі, просив його задовольнити та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд зазначає, позивач повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами не скористався, явки представника в судове засідання 02.03.2020 р. не забезпечив, причин неявки не повідомив.
Суд, враховуючи належне повідомлення позивача про дату та годину судового засідання та достатність документів наявних у матеріалах справи для розгляду клопотання відповідача про закриття провадження у справі, не вважає відсутність позивача у даному судовому засіданні перешкодою для розгляду вказаного клопотання.
Позиція відповідача.
Клопотання про закриття провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, відповідач мотивує наступним.
Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що ви никають із земельних відносин приватно-правового характеру, тобто відносин, що врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
Господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-
правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.
Посилаючись на положення ч.1 ст.4, п.5 ч.1 ст.19 КАС України, відповідач зазначає, що характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку. Давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Розгляду будь-якого питання на пленарному засіданні сесії міської ради передує робота з перевірки питання, перевірки наданих документів, підготовки проекту ухвали, пояснювальної записки тощо. Управління земельних ресурсів є виконавчим органом, структурним підрозділом Львівської міської ради виконує її функції з питань земельних ресурсів, є підзвітним та підконтрольним їй. Питання розгляду заяв (клопотань) на отримання земельної ділянки віднесено до повноважень управління земельних ресурсів департаменту містобудування виконавчого органу Львівської міської ради, тоді як Львівська міська рада приймає рішення в порядку, встановленому регламентом міської ради.
Сесія міської ради не є постійно діючим органом. Львівська міська рада не може розглядати на сесії питання, проект яких не підготований профільним управлінням.
Відповідач посилається на рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010 позицію Великої палати Верховного суду викладену у постанові від 25.06.2019 р. у справі №916/358/18.
Зазначає також, що Львівським окружним адміністративним судом розглядалась справа №1.380.2019.000623 за позовом Громадськоїорганізації «За рівні права та можливості» до Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 р. у справі №1.380.2019.000623 провадження у справі за позовом Громадської Організації «За рівні права та можливості» до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії закрито, з підстав, що спір у цій справі виник між позивачем та органом місцевого самоврядування з приводу оскарження протиправних, на думку позивача, дій органу місцевого самоврядування щодо відмови у наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на І.Франка, 155, площею 0,0373 га, кадастровий 4610136800:01:002:0032 у постійне користування для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації. При цьому, на час звернення позивача, вказана земельна ділянка передана в оренду гр. ОСОБА_2 .
Таким чином, предметом спору у адміністративній справі була вимога позивача отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка належить третій особі. Втім, як встановлено під час розгляду справи, на час звернення позивача до відповідача із заявами від 11.09.2018 р. № 126 та від 03.12.2018 р. № 130 у третьої особи ОСОБА_2 існувало дійсне речове право саме на ту земельну ділянку, про яку зазначав позивач у своїх заявах. Процедури припинення права користування третьою особою спірною земельною ділянкою, як передбачено ч.5 ст.116 Земельного кодексу України не проведено.
Вимога позивача про зобов'язання Львівської міської ради розглянути по суті заяву, шляхом прийняття відповідного рішення Львівської міської ради відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є публічно-правовою діяльністю міської ради.
Спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за
участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції на відповідній території.
Відповідач стверджує, що спір у даній справі, не підлягає розгляду в господарських судах України, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1. ст.231 ГПК України.
Позиція позивача.
Позивач не подавав письмового заперечення на клопотання позивача про закриття провадження у справі.
В судовому засіданні 29.01.2020 р. представник позивача заперечуючи проти поданого відповідачем клопотання про закриття провадження у справі посилався на наявність ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 р. у справі №1.380.2019.000623 про закриття провадження у справі за позовом Громадської організації «За рівні права та можливості до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Зазначаючи вищевказане просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача та продовжити розгляд справи в порядку господарського судочинства.
При прийняття ухвали суд виходить з наступного.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.10.2019 р. Громадська організація «За рівні права та можливості» на підставі ст.ст. 92, 122. 123 Земельного Кодексу України, звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0373 га кадастровий № 4610136800:01:002:0032 на вул. Івана Франка, 155 у м. Львові, у постійне користування, як громадська організації інвалідів України, для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації.
На дане звернення Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради листом № 2403-4915 від 12.11.2019 р. надало відповідь у якій посилаючись на положення ст.12 Земельного кодексу України, ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" роз'яснило, що ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) і визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Позивач вважає відповідь Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради фактичною відмовою, яка на його думку є протиправною.
Позивач зазначає, що відповідач діяв не у відповідності до норм чинного законодавства, відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування, як громадській організації інвалідів України, для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації, з підстав які не передбачені ч.2 ст.123 ЗК України, яка містить вичерпний перелік для відмови.
Отже, на думку позивача, такі дії відповідача є протиправними, оскільки не відповідають критерію законності та обгрунтотваності. Таким чином, зважаючи на відповідність клопотання позивача вимогам закону та враховуючи відсутність передбачених законом підстав для відмови у його задоволенні, захист права шляхом зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельної ділянки не буде втручанням у його дискреційні повноваження, оскільки у спірних правовідносинах законодавство не дозволяло відповідачу діяти на власний розсуд.
Позивач зазначає, що задля належного захисту прав позивача у спірних правовідносинах, виникає необхідність у зобов'язані відповідача надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Івана Франка, 155 ум. Львові, площею 0,0373 га, кадастровий № 4610136800:01:002:003 у постійне користування, як громадській організації інвалідів України для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації.
У зв'язку з вищенаведеним позивач просить суд визнати протиправними дії Львівської міської ради, щодо відмови, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою по вул, І. Франка, 155 у м.Львові, площею 0.0373 га, кадастровий № 4610136800:01:002:0032 у постійне користування, для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації та зобов'язати Львівську міську раду, у місячний строк з дня набранням рішенням законної сили, надати Громадській організації «За рівні права та можливості» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки н по вул. І. Франка, 155 у м. Львові, площею 0.0373 га, кадастровий №4610136800:01:002:0032 у постійне користування, для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації.
Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів передбачено ч.1 ст.20 ГПК України.
Так, зокрема згідно ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із
земельних відносин приватно-правового характеру, тобто з відносин, врегульованих
нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами
цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
Господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-
правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.
Справою адміністративної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 4 КАС України є публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно п. 5 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні
відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Згідно ст.ст. 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень шляхом прийняття рішень.
Частиною 1 ст.12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із
земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою:
підготовка висновків щодо вилучення(викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель
приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно з п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної та міської ради.
Відповідно до п.п. 1 п. б. ч. 1. ст. 33 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
У ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських,селищних, міських рад.
Положеннями ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.
У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Згідно ст.ст. 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень шляхом прийняття рішень.
Частиною 1 ст.12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою: підготовка висновків щодо вилучення(викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно п. 1 ч. 2.4 розділу 7 ухвали Львівської міської ради № 777 від 14.06.2016 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської
ради» управління земельних ресурсів здійснює участь у формуванні та реалізації політики міської ради та її виконавчих органів у сфері земельних відносин і організації землеустрою, створення умов для раціонального та економічно обгрунтованого використання земель, здійснення заходів щодо розвитку земель м. Львова.
Відповідно до п. 2 вказаної частини до повноважень Управління земельних ресурсів належить підготовка матеріалів та внесення пропозицій щодо справляння плати за землю, викупу земельних ділянок для суспільних потреб територіальної громади м. Львова, організації і здійснення землеустрою та моніторингу земель, внесення на розгляд міської ради подання про зупинення рішень та дій, які суперечать законодавству України у сфері регулювання земельних відносин, а також про вжиття заходів щодо поліпшення якості земель.
Пунктами 6,10,15 ч. 2.4 розділу 7 ухвали Львівської міської ради № 777 від 14.06.2016 р. «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» передбачено, що на управління земельних ресурсів покладається участь у виборі земельних ділянок для розміщення об'єктів будівництва, підготовка проектів ухвал міської ради щодо передачі у приватну власність земельних ділянок, надання у користування земельних ділянок, надання дозволів на виготовлення документацій із землеустрою, затвердження документацій із землеустрою, а також викупу та вилучення земель, організація виконання землевпорядних робіт, розроблення та реалізацію плану земельно-господарського устрою, проекту землеустрою щодо впорядкування території м. Львова, а також, підготовка і внесення на розгляд міської ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, які перебувають у власності територіальної громади м. Львова
Тобто, розгляду будь-якого питання на пленарному засіданні сесії міської ради передує робота з перевірки питання, перевірки наданих документів, підготовки проекту ухвали, пояснювальної записки тощо.
Управління земельних ресурсів є виконавчим органом, структурним підрозділом Львівської міської ради виконує її функції з питань земельних ресурсів, є підзвітним та підконтрольним їй. Питання розгляду заяв (клопотань) на отримання земельної ділянки віднесено до повноважень управління земельних ресурсів департаменту містобудування виконавчого органу Львівської міської ради, тоді як Львівська міська рада приймає рішення в порядку, встановленому регламентом міської ради.
Частиною 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Слід зазначити, у відповідності з ч.1 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Отже, з аналізу вказаних норм Закону випливає, що сесія міської ради не є постійно діючим органом. Львівська міська рада не може розглядати на сесії питання, проект яких не підготований профільним управлінням.
Відповідно до Рішення Конституційний Суд України від 01.04.2010 р. №10-рп/2010 положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції, слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень; положення пунктів а, б, в, г статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення п. 1 ч.1 першої ст. 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 151-2 Конституції України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №916/358/18.
Відповідно до п.1. ч.1. ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції на відповідній території. Крім того, позивач оскаржує дії вказаного суб'єкта владних повноважень та просить визнати їх протиправними.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій Львівської міської ради неправомірними та зобов'язання Львівської міської ради розглянути по суті заяву позивача, шляхом прийняття відповідного рішення мають публічно-правовий характер, відтак не можуть розглядатись в порядку господарського судочинства.
Посилання позивача на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 р. у справі №1.380.2019.000623 про закриття провадження у справі за позовом Громадської організації «За рівні права та можливості до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, є безпідставним з огляду на наступне.
Як вбачається з ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 р. у справі №1.380.2019.000623 предметом спору у адміністративній справі була вимога позивача отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка на той час належала третій особі, а саме ОСОБА_2 .
Ухвалою Львівської міської ради №2158 від 23.10.2008р. «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою» щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 » затверджено громадянину ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано земельні ділянки на АДРЕСА_1 за рахунок земель, що не надані у власність або користування: площею 0,1 га (у тому числі площею 0,003 га у межах червоних ліній) у власність для обслуговування індивідуального житлового будинку за функцією використання - землі житлової забудови; площею 0,059 га у межах червоних ліній в оренду терміном на 5 років для ведення садівництва за функцією використання - землі сільськогосподарського призначення: площею 0,0373 га в оренду терміном на 10 років для ведення садівництва за функцією використання - землі сільськогосподарського призначення.
На час звернення позивача до відповідача із заявами від 11.09.2018 р. № 126 та від 03.12.2018 р. № 130 у третьої особи ОСОБА_2 існувало дійсне речове право саме на ту ж земельну ділянку, про яку зазначав позивач у своїх заявах. Процедури припинення права користування третьою особою спірною земельною ділянкою, як передбачено ч.5 ст.116 Земельного кодексу України не проведено.
У господарській справі № 914/2541/19 позивач посилається на звернення до відповідача із заявою від 28.10.2019 р. вих.№138 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою по АДРЕСА_1 , площею 0.0373 га, кадастровий № 4610136800:01:002:0032 у постійне користування, для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації. На час звернення позивача із вказаною заявою строк дії договору оренди укладеного між відповідачем та ОСОБА_2 на цю земельну ділянку закінчився, тобто не існує дійсне речове право на вказану земельну ділянку.
Обставини викладені у позовній заяві в справі №914/2541/19 не є аналогічними тим, що були викладені у позовній заяві при зверненні позивача Львівського окружного адміністративного суду.
Так, у постановах від 21.03.2018 р. (справа №536/233/16-ц), 24.04.2018 р. (справа №401/2400/16-ц), 30.05.2018 р. (справа №826/5737/16), 19.06.2018 р. (справа №922/864/17) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
Під час визначення предметної юрисдикції справ потрібно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
При цьому приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
Позивач не є землекористувачем земельної ділянки, на яку він просить орган місцевого самоврядування надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, відтак спір існує між суб'єктами, які не мають рівних цивільних правовідносин, між сторонами на даному етапі існують адміністративні правовідносини.
Відтак, на думку суду, спір у даній справі, не підлягає розгляду в господарських судах України, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, а провадження у справі підлягає закриттю.
Отже, враховуючи положення п.1 ч.1. ст.231 ГПК України, згідно з якою господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, провадження у справі слід закрити.
При цьому суд відповідно до вимог ч.2 ст.231 ГПК України роз'яснює позивачу право на звернення з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч.3 ст.231 ГПК України разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Згідно п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи положення п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", позивач має право на подання клопотання про повернення судового збору.
Оскільки таке клопотання станом на дату постановлення даної ухвали в матеріалах справи відсутнє, у суду відсутні підстави для повернення судового збору. Однак, вказане право позивач може реалізувати, подавши таке клопотання до суду.
Керуючись ст.ст. 231, 233-235 ГПК України, господарський суд
1. Закрити провадження у справі.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повний текст ухвали
складено 10.03.2020 р.
Суддя Сухович Ю.О.