Рішення від 23.12.2019 по справі 921/586/19

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 грудня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/586/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Шмир А.І.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за первісним позовом: Фізичної особи - підприємця Фіялка Андрія Миколайовича, АДРЕСА_1

до відповідачів:

1. Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар"єр", с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область

2. Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Гайова, 47, м. Тернопіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Костопільський районний відділ державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області, вул. 1 - го Травня, 31, м. Костопіль, Костопільський район, Рівненська область.

про:

- визнання недійсним укладений між ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" та ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" договір купівлі-продажу дробарки СМД-111 за ціною 133 622,74 грн;

- визнання недійсним договору зберігання №2 від 04.11.2011 укладений між ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр";

- визнання за фізичною особою - підприємцем Фіялкою Андрієм Миколайовичем право власності на дробарку СМД - 111 та зняття з неї арешт, накладений постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 28.02.2019 ВП №58458832 (з врахуванням заяви про зміну предмету первісного позову)

та за зустрічним позовом: Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Гайова, 47, м. Тернопіль

до відповідачів:

1. Фізичної особи - підприємця Фіялка Андрія Миколайовича, АДРЕСА_1 ;

2. Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар"єр", с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область;

3. Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", вул. Сахарова, 78, м. Львів

про: визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 25.12.2015

За участю учасників судового процесу:

від позивача за первісним позовом (відповідача 1 за зустрічним позовом): Алексеєнко А.А. - адвокат (ордер на надання правової допомоги серії ЛВ №151243 від 22.08.2019);

від відповідача2 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Стадник В.О. - адвокат (ордер на надання правової допомоги серії ВО №1001271 від 22.10.2019);

від відповідача3 за зустрічним позовом: не з"явився;

від відповідача1 та третьої особи за первісним позовом: не з'явилися.

Судові процедури

У судових засіданнях представникам сторін роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно вимог ГПК України.

Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

Фізична особа - підприємець Фіялка Андрій Миколайович звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача 1: Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар"єр", відповідача 2: Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Костопільський районний відділ державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області про:

Відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №921/586/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24 жовтня 2019 року.

Також, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року, в порядку статті 50 ГПК України залучено до участі у справі №921/586/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Костопільський районний відділ державної реєстрації виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 24.10.2019.

23.10.2019 до Господарського суду Тернопільської області надійшов зустрічний позов (вх. № 825) Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до відповідачів: 1. Фізичної особи - підприємця Фіялка Андрія Миколайовича, 2. Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар"єр", 3. Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 25.12.2015, укладений між ВАТ "Кредобанк" та Фіялкою А.М .

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2019 року поновлено процесуальний строк на подання зустрічного позову у даній справі, прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом у даній справі та об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі №921/586/19.

Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Протокольними ухвалами від 24.10.2019, від 18.11.2019 та від 27.11.2019 підготовче засідання відкладалося відповідно на 18.11.2019, на 27.11.2019 та на 02.12.2019, про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

02.12.2019 позивачем за первісним позовом через канцелярію суду подано заяву (вх. №21931) про зміну (уточнення) предмету позовних вимог, в якій просить суд:

- визнати недійсним укладений між ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" та ДП ""Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" договір купівлі-продажу дробарки СМД-111 за ціною 133 622,74 грн;

- визнати недійсним договору зберігання №2 від 04.11.2011 укладений між ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр";

- визнати за фізичною особою - підприємцем Фіялкою Андрієм Миколайовичем право власності на дробарку СМД - 111 та зняття з неї арешт, накладений постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 28.02.2019 ВП №58458832.

Ухвалою суду від 02.12.2019 прийнято заяву б/н від 28.11.2019 (вх. № 21931 від 02.12.2019) про зміну предмету первісного позову, до розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/586/19 до судового розгляду по суті на 17.12.2019.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 17.12.2019 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 17.12.2019 судове засідання відкладалося на 23.12.2019 , про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування первісних та зустрічних позовних вимог представників позивача їх вступне та заключне слово, заперечення представників відповідачів за первісним та зустрічним позовах їх вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 23.12.2019, після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Інші процесуальні дії.

30.09.2019 Фізична особа - підприємець Фіялка А.М. звернувся до Господарського суду Тернопільської області із заявою про забезпечення позову шляхом: - зупинення стягнення на підставі наказу Господарського суду Рівненської області №918/572/18 від 20.02.2019; - заборони посадовим особам органу державної виконавчої служби вчиняти дії щодо вилучення у ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" дробарки СМД-111 та передачі її Дочірньому підприємству "Західдорвибухпром" Відкритого акціонерного товариства "Автомобільні дороги України".

Ухвалою суду від 02.10.2019 заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони посадовим особам органу державної виконавчої служби вчиняти дії щодо вилучення у Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар"єр" (вул. Сидорова, 3, с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 05471856) дробарки СМД-111 та передачі її Дочірньому підприємству "Західдорвибухпром" Відкритого акціонерного товариства "Автомобільні дороги України" (вул.Гайова, 47, м. Тернопіль, ідентифікаційний номер 03443666). В іншій частині заяви про забезпечення позову, відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2019 у справі №921/586/19 залишено без змін.

Аргументи сторін за первісним позовом

Правова позиція позивача за первісним позовом .

Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що порушено право власності ФОП Фіялка А.М. на рухоме майно, внаслідок чого позивач звернувся з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

В якості правових підстав позову позивач за первісним позовом зазначає ст.ст. 16, 203, 215, 317, 392, 586 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Позивач за первісним позовом зокрема зазначив, що є власником рухомого майна (дробарки СМД-111, рік випуску 1984) яке набуте ним як заставодержателем згідно Договору про відступлення права вимоги за Договором кредитної лінії № 89 від 23.04.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр", Договору застави № 89/з від 23.04.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр", Договору про відступлення права вимоги, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та Фіялкою Андрієм Миколайовичем , посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Новосад О.П. 25.12.2015 за реєстровим № 8966, повідомлення Фіялки А.М. від 25.12.2015, листа ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" від 28.12.2015 № 37 та Акту приймання-передачі рухомого майна від 29.12.2015 року. Оскільки, з моменту передачі рухомого майна (дробарки СМД-111, рік випуску 1984) в заставу первинному кредитору - ПАТ "Кредобанк", а саме 25.04.2008 в державному реєстрі обтяжень рухомого майна була внесена інформація про реєстрацію відповідного обтяження (заборона відчуження на дробарку СМД-111 відповідно до договору застави № 89/з від 23.04.2008 року, обтяжувач ВАТ "Кредобанк") то відповідне рухоме майно (дробарка СМД-111, рік випуску 1984) не могло відчужуватися боржником (ВАТ "Берестовецький спецкар'єр") на користь Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" без згоди обтяжувача.

В обґрунтування первісних позовних вимог позивачем подано такі докази: договір кредитної лінії №89 від 23.04.2008 укладений між ВАТ "Кредобанк" (Банк) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (Позичальник); договір відступлення прав вимоги від 25.12.2015 (за договором кредитної лінії №89 від 23.04.2008) укладений між ПАТ "Кредобанк" (Цедент) та Фіялкою А.М. (Цесіонарій); договір застави №89/з від 23.04.2008 укладений між ВАТ "Кредобанк" (Заставодержатель) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (Заставодавець); Акт перевірки наявності та оцінки майна, що передаються в заставу від 23.04.2008; іпотечний договір від 24.04.2008 укладений між ВАТ "Кредобанк" (Іпотекодержатель) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (Іпотекодавець); договір відступлення прав вимоги від 25.12.2015 укладений між ПАТ "Кредобанк" (Цедент) та Фіялкою А.М. (Цесіонарій); Акт передання - приймання від 25.15.2015; повідомлення ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" від 25.12.2015; Акт приймання - передачі рухомого майна від 29.12.2015; лист ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" №37 від 28.12.2015; Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 14.01.2016 за №48764845; Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрації змін) від 25.12.2015 за №48688917; лист про зняття обтяження рухомого майна від 01.02.2016; Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація вилучення запису) від 01.02.2016 №48863009; видаткова накладна №4538 від 03.11.2011; договір зберігання №2 від 04.11.2011 укладений між ДП "Західдорвибухпром" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" (Поклажодавець) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (Зберігач); Акт № 1 передачі майна на зберігання від 04.11.2011; рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі №918/572/18; постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі №918/572/18; заява Фіялки А.М. від 22.07.2019; лист Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області №10856 від 28.07.2019.

У судовому засіданні представником позивача за первісним позовом підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд первісний позов задоволити.

Заперечення відповідача 1 за первісним позовом.

Відповідач 1 явку свого представника в судові засідання не забезпечив, однак через канцелярію суду подав заяву (вх. №19239 від 23.10.2019) про визнання позову ФОП Фіялка А.М. повністю. Також, просить суд розгляд справи №921/586/19 проводити за відсутності представника ВАТ "Берестовецький спецкар"єр".

Заперечення відповідача 2 за первісним позовом.

Представник відповідача 2 в судове засідання з"явився, щодо позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №18717 від 16.10.2019). Просить суд у задоволенні первісного позову - відмовити.

Зокрема відповідача 2 зазначив, що під час розгляду справи № 918/572/18 Господарським судом Рівненської області відповідач1 за первісним позовом (ВАТ "Берестовецький спецкар'єр") вже звертався до суду з зустрічним позовом до відповідача2 за первісним позовом (ДП "Західдорвибухпром") про визнання Договору зберігання № 2 від 04.11.2011 року недійсним і при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним вказаного Договору.

Щодо видаткової накладної № 4538 від 03.11.2011 зазначив, що Господарським судом Рівненської області при розгляді справи № 918/572/18 вже бралась до уваги вказана накладна і судом встановлено, що вона є доказом того, що на її підставі між ДП "Західдорвибухпром" та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" був укладений договір купівлі-продажу у спрощеній формі.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на Дробарку СМД-111 зазначив, що інформація про те, що ймовірним власником Дробарки є ФОП Фіялка А.М. з'явилася вже безпосередньо після відкриття виконавчого провадження на підставі наказу Господарського суду Рівненської області у справі № 918/572/18. Також, просить суд звернути увагу на Акт приймання-передачі рухомого майна від 29.12.2015, складений між ФОП Фіялкою А.М. та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр", а саме на те, що у даному Акті зазначено звіт про незалежну оцінку вартості Дробарки, який складено станом на 23 січня 2016 року тоді як сам Акт підписано 29 грудня 2015 року.

Пояснення третьої особи за первісним позовом .

Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, вимог ухвали суду не виконала, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідь позивача за первісним позовом на відзив.

24.10.2019 позивач за первісним позовом долучив до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №19268), згідно якої доводи відповідача2 за первісним позовом вважає безпідставними.

Аргументи сторін за зустрічним позовом

Правова позиція позивача за зустрічним позовом .

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір про відступлення права вимоги від 25.12.2015, зареєстрований в реєстрі за № 8966, суперечить положенням ч. 3 ст. 512 ЦК України та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа та є недійсним.

Зокрема позивач за зустрічним позовом зазначає, що згідно договору про відступлення права вимоги, за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця (банка), який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу ( Фіялка А.М. ) яка не може надавати фінансові послуги, чим порушено вимоги Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Внаслідок чого позивач за зустрічним позовом звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивачем подано такі докази: рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі №918/572/18; постанову Верховного суду від 10.04.2019 у справі №918/572/18.

У судовому засіданні представником позивача за зустрічним позовом підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд зустрічний позов задоволити.

Заперечення відповідача 1 за зустрічним позовом.

Представник відповідача 1 в судове засідання з'явився, щодо позову заперечує з підстав, викладених у відзиві (вх. № 20504 від 12.11.2019) на зустрічну позовну заяву, просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Зокрема, відповідач 1 за зустрічним позовом зазначає, що позивач за зустрічним позовом за Договором кредитної лінії № 89 від 23 квітня 2008 року жодних фінансових послуг не отримував і не був стороною такого договору і відповідно заміна кредитора у зобов'язанні, що випливає з такого договору з банку на не фінансову установу в жодний спосіб не порушує права позивача за зустрічним позовом.

Щодо того, що відповідач 1 не є фінансовою установою і відповідно не може бути стороною при укладенні договору уступки права вимоги як новий кредитор за Договором кредитної лінії № 89 від 23.04.2008 зазначив, що згідно Договору від 25.12.2015 про відступлення права вимоги за Договором кредитної лінії № 89 від 23.04.2008 до ФОП Фіялка А.М. перейшло право вимоги лише щодо наявної заборгованості, яка утворилась до моменту укладення цього договору. Відповідач1 зазначає, що даним договором не передбачено уступки права вимоги щодо нарахувань в майбутньому будь-яких додаткових зобов'язань, зокрема відсотків за користування кредитними коштами.

Заперечення відповідача2 за зустрічним позовом.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Заперечення відповідача 3 за зустрічним позовом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак через канцелярію суду подав заяву про проведення судового засідання - 23.12.2019 без участі представника АТ "КРЕДОБАНК" (вх. № 23321 від 21.12.2019). Також, в поданій заяві зазначає, що АТ "КРЕДОБАНК" підтримує аргументовану позицію щодо існуючого спору викладену у відзиві (вх. № 20891 від 18.11.2019). Вказані заперечення ідентичні запереченням відповідача 1 за зустрічним позовом. Просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Відповідь позивача за зустрічним позовом на відзив.

02.12.2019 позивач за зустрічним позовом долучив до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №21956), згідно якої доводи відповідачів 1,3 за зустрічним позовом вважає безпідставними.

Також судом враховано, що згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи, відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами; утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі " Смірнова проти України").

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, однак своїм правом брати участь в судовому засіданні не скористався; явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалась; відповідач мав можливість для викладення і подання суду своїх заперечень проти позову чи інших заяв процесуального характеру; доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Крім того, у відповідності до частини 1 статті 9 ГПК України та частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Усі процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Отже, учасники судового процесу, які не з"явилися в судове засідання не позбавлені права та можливості ознайомитися з їх змістом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позова, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Щодо первісного позову.

23 квітня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" (Банк) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (Позичальник) укладено договір кредитної лінії № 89, відповідно до умов якого Банк зобов"язується відкрити Позичальнику кредитну лінію, в межах якої надавати йому кредити у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов"язується повернути кредити і сплатити проценти за користування ними, а також інші платежі передбачені цим договором (п.1.1 Договору кредитної лінії).

В забезпечення виконання зобов"язань за договором кредитної лінії, 23.04.2008 між ВАТ "КРЕДОБАНК" (як, Заставодержатель) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (як, Заставодавець) укладено договір застави № 89/з, згідно умов якого цей Договір застави забезпечує виконання зобов"язань Заставодавця та вимог Заставодержателя, які виникають з Договору кредитної лінії № 89 від 23.04.2008, укладеного між Заставодавцем та Заставодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені у майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених процентів, комісій, штрафів, пені та інших видів неустойки у повному обсязі (основне зобов"язання). Кредит надається Заставодавцю в порядку та на умовах Кредитного договору (п.1.1 Договору застави).

Пунктом 1.2 Договору застави, сторони домовились, що предметом договору застави є рухоме майно, в тому числі і дробарка СМД - 111, рік випуску 1984, інвентарний № 347, заставною вартістю, погодженою сторонами - 737 194,64 грн.

Загальна заставна вартість Предмету застави визначається сторонами у сумі 3 508 463,14 грн, згідно Акту перевірки наявності та оцінки майна, що передається в заставу від 23.04.2008 (п.1.3 Договору застави).

Пунктом 1.5 Договору застави, визначено, що на строк дії цього Договору, Предмет застави залишається у володінні (користуванні) Заставодавця за адресою: Рівненська область, Костопільський район, с. Берестовець.

На виконання умов Договору застави, 23.04.2008 ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" передало, а ВАТ "Кредобанк" прийняло в заставу майно, в тому числі і дробарку СМД - 111, рік випуску 1984, інвентарний № 347, заставною вартістю, погодженою сторонами - 737 194,64 грн, про що свідчить Акт перевірки наявності та оцінки майна, що передається в заставу.

Також, 24.04.2008 між ВАТ "Кредобанк" (як, Іпотекодержателем) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (як, Іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2477, в забезпечення виконання зобов"язань Іпотекодавця та вимог Іпотекодержателя за Договором кредитної лінії № 89 від 23.04.2008.

25 грудня 2015 року між ПАТ "Кредобанк" (Цедент) та Фіялкою Андрієм Миколайовичем (Цесіонарій) укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором кредитної лінії № 89 від 23.04.2008, згідно умов якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває від Цедента Права вимоги (до Боржника - ВАТ "Берестовецький спецкар"єр") у повному обсязі (у зв"язку з чим Цесіонарій стає кредитором за Кредитним договором) з дати, визначеної в п. 3.4 цього Договору (за умови належного виконання Цесіонарієм у повному розмірі свого обов"язку по оплаті Цеденту за відступлення таких Прав вимоги згідно з умовами цього Договору) (п.2.2 Договору від 25.12.2015).

Одночасно, 25 грудня 2015 року між ПАТ "Кредобанк" (Цедент) та громадянином України Фіялкою Андрієм Миколайовичем (Цесіонарій) укладено нотаріально посвідчений Договір відступлення прав вимоги за реєстровим номером 8966, відповідно до умов якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває від Цедента всі Права заставодержателя за Договором застави з дати, визначеної п. 3.4 Договору відступлення прав вимоги (тобто з дати укладення цього Договору, оскільки п. 3.4 Договору відступлення прав вимоги датою відступлення (переходу) прав вимоги визначає першу дату, в яку одночасно будуть наявні (виконані) умови викладені в п.2.1 цього Договору.

25.12.2015 ПАТ "Кредобанк" передав, а Фіялка А.М. прийняв документи, а саме: Договір кредитної лінії № 89 від 23.04.2008, Договір застави № 89/з від 23.04.2008, Іпотечний договір від 24.04.2008 за реєстровим номером 2473, про що складено та підписано Акт передання - приймання.

У зв"язку з чим, 25.12.2015 Фіялка А.М. надіслано повідомлення на адресу ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" про повідомлення останнього, що громадянин Фіялка А.М. являється новим Заставодержателем згідно Договору відступлення прав вимоги від 25.12.2015 зареєстрованого в реєстрі за № 8966 та Договору застави №89/з від 23.04.2008.

28.12.2015 Відкрите акціонерне товариство "Берестовецький спецкар'єр" листом № 37 надало згоду для передачі рухомого майна у власність Заставодержателя - Фіялка А.М. в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов"язання.

А тому, 29 грудня 2015 року ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" передало, а Фіялка А.М. прийняв у власність рухоме майно, в тому числі дробарку СМД - 111, рік випуску 1984, інвентарний № 347, вартістю 474 797,00 грн, визначеною у Звіті про незалежну оцінку вартості майна, складеного суб"єктом оціночної діяльності ФОП Кравцов О.А.

Згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 25.04.2008 внесена інформація щодо обтяження - "заборони відчужувати" на рухоме майно - дробарку СМД - 111, рік випуску 1984, інвентарний номер 347, підстава обтяження: договір застави № 39/з від 23.04.2008 та обтяжував - ВАТ "КРЕДОБАНК".

25.12.2015 здійснено реєстрацію заміни обтяжувача, а саме: з ВАТ "КРЕДОБАНК" на Фіялка А.М. , підстава: договір про відступлення прав вимоги за №8966 від 25.12.2015, про що вчинено відповідний запис.

01.02.2016 Фіялка А.М. звернувся із листом до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. про зняття обтяження рухомого майна - дробарки СМД - 111, рік випуску 1984, належного на праві приватної власності.

01.02.2016 приватним нотаріусом Новосад О.П. з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучено запис 7105149 , підстава вилучення - договір застави № 89/з від 23.04.2008, укладений між Фіялкою А.М. та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр", про що свідчить Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація вилучення запису).

Як стверджує, позивач за первісним позовом, останній являється власником рухомого майна - дробарки СМД - 111, яке набуте згідно Договору про відступлення права вимоги від 25.12.2015, як Заставодержателем. Дане майно перебуває у володінні та користуванні ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" та фактично знаходиться за адресою вул. Сидорова, 3, с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі № 918/572/18 первісний позов Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар'єр" про витребування майна або відшкодування вартості втраченого майна в сумі 452 190,59 грн задоволено частково та витребувано від ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" на користь ДП "Західдорвибухпром" Дробарку СМД-111 балансовою вартістю 111 352,28 грн. Зазначене рішення Господарського суду Рівненської області набрало законної сили.

Як вбачається з рішення Господарського суду Рівненської області, суд встановив, "що 4 листопада 2011 року між Підприємством (ДП "Західдорвибухпром") та Товариством (ВАТ "Берестовецький спецкар'єр") було укладено договір зберігання № 2, за умовами якого Товариство зобов'язалося на умовах, встановлених цією угодою, зберігати майно, передане йому первісним позивачем (ДП "Західдорвибухпром"), і повернути це майно у цілості на першу вимогу Підприємства (ДП "Західдорвибухпром").

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками вказаних суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 цієї угоди перелік майна вказується в акті передачі майна на зберігання, який є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1).

Судом встановлено, що на виконання вищенаведеного положення договору 4 листопада 2018 року між сторонами було підписано та скріплено їх печатками акт № 1 передачі майна на зберігання, згідно якого Підприємство передало, а Товариство прийняло на відповідальне зберігання від первісного позивача дробарку СМД 111 у кількості 1 шт балансовою вартістю 111 352 грн 28 коп.

Згідно пункту 1.3 договору зберігач не має права користуватися майном, передавати його у заставу чи користування третім особам.

За змістом пунктів 2.1 та 2.3 договору поклажодавець зобов'язаний передавати на збереження майно у стані, що відповідає вимогам безпечного зберігання та має право у будь-який час отримати у зберігача все майно чи частину майна.

У той же час, у відповідності до пунктів 3.1-3.2 цієї угоди Товариство зобов'язується прийняти на зберігання відповідно до акту передачі майна на зберігання, який є невід'ємною частиною даного договору, майно, забезпечити належні умови зберігання майна, що не погіршують його якість.

Для забезпечення схоронності переданого на зберігання майна зберігач забезпечує всі заходи, передбачені законом, нормативними актами, даним договором для відповідного зберігання, а також вживає всі заходи, що відповідають суті зобов'язання по зберіганню, у тому числі властивостям переданого на збереження майна (пункт 3.3 договору).

Положеннями пункту 3.4 договору встановлено, що зберігач у будь-який час за вимогою поклажодавця надає необхідну кількість майна, зданого на зберігання відповідно до акту передачі майна на зберігання, який є невід'ємною частиною даного договору, по акту повернення майна, який є невід'ємною частиною даного договору.

У пункті 3.5 цього правочину закріплено обов'язок зберігача повернути передане йому на зберігання майно у кількості і в тому стані, в якому воно було прийнято на зберігання.

Відповідно до пунктів 7.1 та 7.4 договору останній набирає чинності з моменту підписання акту передачі майна на зберігання, який є невід'ємною частиною даного договору, і діє до 31 грудня 2013 року. Водночас закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за даним договором.».

Також, Господарський суд Рівненської області при розгляді зустрічного позову у вказаній вище справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар'єр" до Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про визнання недійсним укладеного між ними договору зберігання від 4 листопада 2011 року № 2.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд досліджуючи приналежність спірного майна зазначив наступне.

"Разом з тим, факт приналежності спірного майна Підприємству (ДП "Західдорвибухпром") на момент його передачі на зберігання Товариству (ВАТ "Берестовецький спецкар'єр") за спірним договором та факт його придбання первісним позивачем (з урахуванням наявного у матеріалах справи акту про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 6 січня 2015 року № 1) підтверджується наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності, зокрема, копією видаткової накладної від 3 листопада 2011 року № 4538, податковою декларацією Підприємства за жовтень 2011 року, з урахуванням приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, яка регулює можливість віднесення сум податку до податкового кредиту "по першій події", зокрема, даті списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, бухгалтерською довідкою Підприємства від 26 вересня 2018 року № 284 та актом звірки взаєморозрахунків між сторонами із зазначенням суми вартості спірного майна з ПДВ.".

Також, ФОП Фіялка А.М. вказує, що 19.07.2019 його повідомив директор ВАТ "Берестовецький спецкар"єр", про те, що в провадженні Костопільського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження № 58458832 від 21.02.2019 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 20.02.2019 у справі №918/572/18.

У зв'язку з чим, 22 липня 2019 року Фіялка А.М. звернувся із заявою до Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області про повідомлення органу ДВС про те, що Фіялка А.М. являється власником рухомого майна - дробарки СМД - 111, і вчинення виконавчих дій (описувати, вилучати, передавати іншим особам) державними виконавцями порушуватимуть право власності заявника.

Відповіддю № 10856 від 28.07.2019, Костопільський районний відділ ДВС ГТУЮ у Рівненській області надав інформацію Фіялці А.М. , що відповідно до вимог статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Крім того, Фіялка А.М. посилається на факти та обставини, що встановлені в рішенні Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі № 918/572/18, яке набрало законної сили та залишене без змін постановою Північно-західним апеляційним господарським судом від 04.02.2019 та постановою Верховного суду від 10.04.2019.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача за первісним позовом з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Щодо зустрічного позову.

25 грудня 2015 року між ПАТ "Кредобанк" (Цедент) та громадянином України Фіялкою Андрієм Миколайовичем (Цесіонарій) укладено договір відступлення прав вимоги, нотаріально посвідчений та зареєстрований за номером 8966, відповідно до умов якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває від Цедента всі права заставодержателя за Договором застави (Договір застави № 89/з від 23.04.2008, укладений між ПАТ "Кредобанк" та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр") з дати, визначеної п. 3.4 Договору відступлення прав вимоги (Договір відступлення прав вимоги за Договором кредитної лінії № 89 від 23.04.2008, укладений 25.12.2015 між ПАТ "Кредобанк" та Фіялкою А.М. ) (тобто з дати укладення цього Договору, оскільки п. 3.4 Договору відступлення прав вимоги датою відступлення (переходу) прав вимоги визначено першу дату, в яку одночасно будуть наявні (виконані) умови викладені в п. 2.1 цього Договору.

Як стверджує позивач за зустрічним позовом, спірний договір про відступлення права вимоги від 25.12.2015, зареєстрований в реєстрі за № 8966, суперечить положенням частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа та є недійсним.

Щодо підстави недійсності правочину зазначає частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, а саме: не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо способу захисту керується статтею 20 Господарського кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, а саме, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб встановлений законом. Одним із способів захисту прав є визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що належність йому дробарки встановлено рішенням суду у справі № 918/572/18, яке набрало законної сили, а тому дана обставина не доказується відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, позивач за зустрічним позовом, вважаючи що йому належить дробарка і відповідно укладений між ПАТ "Кредобанк" та Фіялкою А.М . Договір про відступлення права вимоги порушує його права на майно (Дробарка СМД-111), звернувся з даним зустрічним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування первісних та зустрічних позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із застосуванням положень цивільного законодавства та з укладенням договору купівлі - продажу, який за правовою природою є договором купівлі-продажу, з укладенням договору зберігання, який за правовою природою є договором зберігання, з укладенням договору відступлення прав вимоги, який за правовою природою є договором відступлення прав вимоги.

Норми права, які застосував суд.

Статтею 55 Конституції України вказано, що кожному гарантується право на судовий захист.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК України).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Способи захисту права та законного інтересу передбачені в статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто обирає той спосіб захисту, який вона вважає належним та ефективним. Обов'язок доведення суду обґрунтованості своїх вимог з урахуванням обраного способу захисту покладається на особу (позивача), який звернувся до суду за захистом своїх прав.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами статті 5 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Звернення до суду з відповідними вимогами є одним із способів захисту прав суб'єктів господарювання.

Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов.

Сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Згідно частини 1 та частини 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботи, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (постанова ВС від 17.01.2019 у справі № 923/241/18).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, суд вважає за необхідне зазначити, що суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судом обставинах справи про порушення певним правочином імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 Господарського кодексу України).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 Господарського кодексу України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, Касаційний господарський суд відзначає, що вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно частини 1 статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" містить перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини та передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Позивачем не порушується питання про скасування арешту, а заявлено вимогу щодо зняття арешту з майна, які мають цивільно-правову природу і підлягають захисту способами, визначеними Цивільним кодексом України для захисту майнових прав.

Даний спір виник у зв'язку із переважним правом кредитора, який не є учасником виконавчого провадження, на заставлене майно, на яке державним виконавцем накладено арешт.

Згідно частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором (стаття 17 Закону України "Про заставу").

Стаття 391 Цивільного кодексу України зазначає, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Підставами для визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути право власності на описане майно або право володіння ним.

При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав, тобто вони мають бути відповідним чином доведені в суді.

Позивачами за таким позовом можуть бути особи, які вважають, що майно, яке перебуває під арештом, належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом про зняття з майна арешту.

Суд зазначає, що в позовах про зняття з майна арешту позивач має довести наявність юридичних фактів, з якими закон пов'язує право власності на арештоване майно чи право володіння ним на підставі закону чи договору з власником; факт порушення його права. Відповідач має довести свої заперечення проти покладених в основу позову фактів, тому що для боржника, який має в справі відповідну юридичну зацікавленість, має значення вирішення судом питання про належність йому спірного майна, оскільки звільнення його з-під арешту потягне за собою вилучення іншого майна для повного задоволення вимог стягувача.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника або про опис та арешт майна боржника (частина 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття арешту з майна є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до частини 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх інших випадках арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Статтею 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Основний договір не має характеру зобов'язання, яке нерозривно пов'язане з особою кредитора, та по якому не допускається заміна кредитора відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасниками справи.

Аргументи та докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, у розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.

У розумінні приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Враховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

В обґрунтування первісних позовних вимог позивач зазначає, що є власником спірного майна на підставі Договору відступлення права вимоги від 25.12.2015 за № 8966 і відчуження всупереч дозволу Заставодержателя вказаного майна та подальшої передачі його на зберігання порушує його права як власника. Щодо позовної вимоги про визнання права власності, і оскільки таке заперечується то відповідно у позивача є підстави для звернення до суду з такою позовною вимогою та з вимогою про зняття арешту зі спірного майна.

Щодо зустрічних позовних вимог, то позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 25.12.2015 за № 8966 посилається на рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/572/18, яким, як стверджує позивач за зустрічним позовом, встановлено належність спірного майна саме за ним. Таким чином, укладення між ПАТ "Кредобанк" та Фіялкою А.М . Договору відступлення права вимоги від 25.12.2015 за № 8966 порушує його права як власника спірного майна.

Отже, позивачами за первісним та за зустрічним позовами вірно обрані способи захисту порушеного права та правові норми встановлюють право їх на звернення до суду з даними позовами, що в свою чергу спростовує заперечення викладені учасниками у своїх поясненнях щодо суб'єктного складу учасників справи.

Щодо первісного позову.

Всебічно та повно з'ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на таке.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним укладений між ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" та ДП ""Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" договір купівлі-продажу дробарки СМД-111 за ціною 133 622,74 грн, суд встановив:

Так, 03 листопада 2011 року ВАТ "Берестовецький спецкар"єр", як Постачальник поставило/продало, а ДП "Західдорвибухпром", як Покупець купив майно - дробарку СМД - 111, в кількості 1 шт., вартістю 133 622,74 грн. Вказана купівля - продаж майна оформлена видатковою накладною № 4538.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами, виходячи з аналізу положень статтей 174, 181 Господарського кодексу України та статтей 202, 205, 626, 627, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб, який за правовою природою є договором купівлі - продажу.

Крім того, рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі № 918/572/18, яке набрало законної сили та залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 та постановою Верховного суду від 10.04.2019, встановлено факт укладення між ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" та ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" договору купівлі-продажу дробарки СМД - 111 за ціною 133633,74 грн шляхом складання зазначеної накладної № 4538 від 03 листопада 2011 року.

Судом встановлено, що 23 квітня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" (Банк) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (Позичальник) укладено договір кредитної лінії № 89, відповідно до умов якого Банк зобов"язується відкрити Позичальнику кредитну лінію, в межах якої надавати йому кредити у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов"язується повернути кредити і сплатити проценти за користування ними, а також інші платежі передбачені цим договором (п.1.1 Договору кредитної лінії).

25.12.2015 Фіялкою А.М. надіслано повідомлення на адресу ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" про повідомлення останнього, що громадянин Фіялка А.М. являється новим Заставодержателем згідно Договору відступлення прав вимоги від 25.12.2015 зареєстрованого в реєстрі за № 8966 та Договору застави №89/з від 23.04.2008.

29 грудня 2015 року ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" передало, а Фіялка А.М. прийняв у власність рухоме майно, в тому числі дробарку СМД - 111, рік випуску 1984, інвентарний № 347, вартістю 474 797,00 грн, визначеною у Звіті про незалежну оцінку вартості майна, складеного суб"єктом оціночної діяльності ФОП Кравцов О.А.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про заставу" заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставне майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. 4.1.4 Договору застави № 89/з від 23.04.2008 Заставодавець (ВАТ «Берестовецький спецкар'єр" зобов'язався не відчужувати Предмет застави у будь-який спосіб та не обмежувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження Предметом застави, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від Заставодержателя.

Відповідно до п. 2.1.5 Договору застави № 89/з від 23.04.2008 Заставодавець гарантує, що будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені Предметом застави чи правами на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог.

Згідно п. 4.2.1 Договору застави № 89/з від 23.04.2008 Заставодавець має право володіти та користуватися Предметом застави на протязі дії цього договору відповідно до його призначення.

Слід зазначити, що суду не надано доказів письмової згоди Заставодержателя (ПАТ "Кредобанк" як Заставодержатель на момент укладення спірного правочину про відчуження Дробарки) на відчуження Предмета застави.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Однак, як встановлено судом, в період з 25.04.2008 по 01.02.2016 в державному реєстрі обтяжень рухомого майна містилися відомості про обтяження спірного майна.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що укладення 03.11.2011 між ДП "Західдорвибухпром" та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" договору купівлі-продажу Дробарки СМД-111, оформлений накладною № 4538 суперечить вимогам закону та умовам Договору застави № 89/3 від 23.04.2008 та порушує права Заставодержателя.

Щодо рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі № 918/572/18, то слід зазначити, що предметом розгляду даної справи за первісним позовом було витребування майна або відшкодування його вартості на підставі Договору зберігання № 2 від 04.11.2011, а щодо дійсності чи недійсності Договору купівлі-продажу Дробарки такого факту не встановлювався.

У рішенні Господарський суд Рівненської області лише зазначив, що «факт приналежності спірного майна Підприємству (ДП "Західдорвибухпром") на момент його передачі на зберігання Товариству (ВАТ "Берестовецький спецкар'єр") за спірним договором (Договором зберігання) та факт його придбання первісним позивачем (з врахуванням наявного у матеріалах справи акту про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 06 січня 2015 року № 1) підтверджується наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності, зокрема, копією видаткової накладної від 03 листопада 2011 року № 4538, податковою декларацією Підприємства за жовтень 2011 року, з урахуванням приписів пункту 198,2 статті 198 Податкового кодексу України, яка регулює можливість віднесення сум податку до податкового кредиту «По першій події», зокрема, даті списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, бухгалтерською довідкою Підприємства від 26 вересеня 2018 року № 284 та актом звірки взаєморозрахунків між сторонами із зазначенням суми вартості спірного майна».

Проаналізувавши рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі № 918/572/18, суд дійшов висновку що при розгляді справи № 918/572/18 судом не встановлювалося факту права власності на Дробарку за ДП "Західдорвибухпром", оскільки судом у рішенні зазначено, "що імперативними приписами чинного законодавства не встановлено обов'язкової наявності в особи права власності на майно, яке вона передає на зберігання іншій особі", а лише констактував факт приналежності спірного майна ДП "Західдорвибухпром" на момент його передачі на зберігання ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" за Договором зберігання та факт його придбання ДП "Західдорвибухпром". Договір купівлі-продажу Дробарки, оформлений видатковою накладною № 4538 від 03.11.2011, не був предметом розгляду і доказування при розгляді справи № 918/572/18 Господарським судом Рівненської області. Не були предметом доказування при розгляді вищевказаної справи і докази якими позивач за первісним позовом обґрунтовує свої позовні вимоги при розгляді даної справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене суд вважає, що укладений 03.11.2011 між ДП "Західдорвибухпром" та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" договір купівлі-продажу Дробарки СМД-111, оформлений накладною № 4538 суперечить вимогам закону та підлягає визнанню недійсним.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору зберігання № 2 від 04.11.2011 укладений між ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр", суд встановив:

Так, 04 листопада 2011 року між ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (як, Поклажодавець) та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" (як, Зберігач) укладено Договір зберігання № 2, за яким Зберігач зобов'язується на умовах, встановлених цим Договором зберігати майно передане йому Поклажодавцем і повернути майно у цілісності на першу вимогу Поклажодавця (п. 1.1 Договору зберігання).

На виконання умов договору зберігання, 04 листопада 2011 року ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (поклажодавець) передало, а ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" прийняло на відповідальне зберігання дробарку СМД 111 у кількості 1 шт. балансовою вартістю 111352 грн 28 коп., що підтверджується Актом № 1 передачі майна на зберігання, підписаний та скріплений печатками юридичних осіб.

Як встановлено рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.12.2018 у справі № 918/572/18, факт приналежності спірного майна (Дробарки) ДП "Західдорвибухпром" на момент його передачі на зберігання ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" за спірним договором та факт його придбання підтверджується зокрема копією видаткової накладної від 03.11.2011 № 4538.

Суд вважає, що оскільки договір купівлі-продажу Дробарки СМД-111, оформлений накладною № 4538 від 03.11.2011 визнано недійсним, як такий що суперечить вимогам закону, який став підставою для укладення між ДП "Західдорвибухпром" та ВАТ "Берестовецький спецкар'єр" Договору зберігання № 2 від 04.11.2011, то вимога позивача про визнання недійсним такого договору зберігання є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Оскільки, у зв'язку з визнанням судом договору купівлі-продажу Дробарки недійсним, у ДП "Західдорвибухпром" відсутні правові підстави набуття права власності на спірне майно, відповідно відсутні підстави для дійсності Договору зберігання № 2 від 04.11.2011 і такий також підлягає визнанню недійсним.

Щодо тверджень відповідача 2 за первісним позовом про те, що предметом розгляду справи № 918/572/18 за зустрічним позовом вже було визнання недійсним Договору зберігання № 2 від 04.11.2011, суд зазначає, що дійсно предметом розгляду зустрічного позову у справі № 918/572/18 був спірний договір, однак з інших підстав, з іншим суб'єктним складом учасників і за іншим предметом доказування, оскільки докази, які подані позивачем за первісним позовом не досліджувалися при розгляді вказаної справи.

Щодо позовних вимог про визнання за фізичною особою - підприємцем Фіялкою Андрієм Миколайовичем право власності на дробарку СМД - 111 та про зняття арешту з майна - дробарки СМД - 111, накладений постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 28.02.2019 ВП №58458832 (з врахуванням заяви про зміну предмету первісного позову), суд зазначає таке:

Як встановлено судом, 23 квітня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" (Банк) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (Позичальник) укладено договір кредитної лінії № 89, відповідно до умов якого Банк зобов"язується відкрити Позичальнику кредитну лінію, в межах якої надавати йому кредити у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов"язується повернути кредити і сплатити проценти за користування ними, а також інші платежі передбачені цим договором (п.1.1 Договору кредитної лінії).

Суд вважає, що подані позивачем за первісним позовом докази, які встановлюють правові підстави для визнання права власності за позивачем Дробарки є належними, підставними та такими, що підтверджують право позивача за первісним позовом на визнання за ним права власності на спірний об'єкт.

Таким чином, позовна вимога про визнання за Фізичною особою-підприємцем Фіялкою А.М. права власності на Дробарку СМД-111 є підставною та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зняття арешту з майна - дробарки СМД - 111, накладеного постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 28.02.2019 ВП №58458832 (з врахуванням заяви про зміну предмету первісного позову) слід зазначити, що оскільки судом визнано право власності за Фізичною особою-підприємцем Фіялкою А.М. на спірне майно, то відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" арешт накладений постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 28.02.2019 ВП №58458832 підлягає зняттю, а позовна вимога про зняття арешту з майна - Дробарки СМД-111 задоволенню.

Щодо посилань відповідача 2 за первісним позовом на розбіжності у датах складання Акту приймання-передачі рухомого майна від 29.12.2015 і звіту про незалежну оцінку вартості майна, що передається, суд зазначає, що такі твердження у співвідношенні з поданими позивачем за первісним позовом не спростовують обставин та поданих належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог за первісним позовом.

Щодо зустрічного позову.

Всебічно та повно з'ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на таке.

25 грудня 2015 року між ПАТ "Кредобанк" (Цедент) та громадянином України Фіялкою Андрієм Миколайовичем (Цесіонарій) укладено нотаріально посвідчений Договір відступлення прав вимоги за реєстровим номером 8966, відповідно до умов якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває від Цедента всі Права заставодержателя за Договором застави з дати, визначеної п. 3.4 Договору відступлення прав вимоги (тобто з дати укладення цього Договору, оскільки п. 3.4 Договору відступлення прав вимоги датою відступлення (переходу) прав вимоги визначає першу дату, в яку одночасно будуть наявні (виконані) умови викладені в п. 2.1 цього Договору.

25 грудня 2015 року ПАТ "Кредобанк" передав, а Фіялка А.М. прийняв документи, а саме: договір кредитної лінії № 89, договір застави № 89/з, Іпотечний договір, про що складено та підписано Акт передання - приймання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить й Господарський кодекс України (частина 1 статті 193 ГК України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в статті 627 Цивільного кодексу України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб'єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (частина 1 статті 12 Цивільного кодексу України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного оскаржуваного договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;

- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб'єктів. У зв'язку з цим однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 Цивільного кодексу України), суть якої розкрита у статті 627 Цивільного кодексу України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору є багатоаспектним поняттям, яке включає в себе різні прояви: прийняття власного рішення про вступ у договірні відносини, самостійний вибір того, з ким буде вступати у правовідносини, визначення умов договору тощо. Укладання договору є наслідком збігу волі та волевиявлення сторін, що забезпечує свободу договору.

Законодавець надав сторонам договору можливість врегулювання своїх відносин на власний розсуд, відступивши від положень актів цивільного законодавства. Заборона на відступ в договорі від положень актів цивільного законодавства можлива тільки в тому випадку, якщо в цих актах прямо про це вказано, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абзац 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначає, що спірний договір про відступлення права вимоги від 25.12.2015, зареєстрований в реєстрі за № 8966, суперечить положенням частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа та є недійсним.

Зокрема позивач за зустрічним позовом зазначає, що згідно договору про відступлення права вимоги, за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця (банка), який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу ( Фіялка А.М . ) яка не може надавати фінансові послуги, чим порушено вимоги Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відповідно до частини 3 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Суд не погоджується з твердженнями викладеними позивачем за зустрічним позовом з огляду на таке.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

В статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512 - 518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України)).

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно із частиною 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Суд, дослідивши умови спірного договору вважає, що до відносин, пов'язаних з укладенням вказаного правочину, не застосовуються положення частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, оскільки за умовами договору жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.

Викладені положення у Договорі про відступлення прав вимоги не суперечать актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки позивачем за зустрічним позовом, в порядку приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не було доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним договору.

Висновок суду.

Відповідно до 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд первісні позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Зустрічні позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Первісний позов

Щодо судового збору у розмірі 12884,95 грн.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 12884,95 грн суд покладає на відповідачів 1 та 2 за первісним позовом порівну та підлягає стягненню в користь позивача за первісним позовом.

Зустрічний позов.

Щодо судового збору у розмірі 1921,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 1921,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн суд покладає на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 180, 210, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Судові витрати за первісним позовом у складі судового збору у розмірі 12884,95 грн покласти на відповідачів порівну.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу дробарки СМД-111 за ціною 133 622,74 грн, укладений між ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" (вул. Сидорова, 3, с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 05471856) та ДП ""Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Гайова, 47, м. Тернопіль, ідентифікаційний номер 03443666), оформлений накладною №4538 від 03 листопада 2011 року.

4. Визнати недійсним договір зберігання №2 від 04.11.2011 укладений між ДП "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Гайова, 47, м. Тернопіль, ідентифікаційний номер 03443666) та ВАТ "Берестовецький спецкар"єр" " (вул. Сидорова, 3, с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 05471856).

5. Визнати за фізичною особою - підприємцем Фіялкою Андрієм Миколайовичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на рухоме майно - дробарку СМД - 111.

6. Зняти арешт з рухомого майна - дробарки СМД-111, накладений постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 28.02.2019 ВП №58458832.

7. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар"єр", вул. Сидорова, 3, с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 05471856 на користь Фізичної особи - підприємця Фіялка Андрія Миколайовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - 6442,47 грн судового збору.

8. Стягнути з Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Гайова, 47, м. Тернопіль, ідентифікаційний номер 03443666 на користь Фізичної особи - підприємця Фіялка Андрія Миколайовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - 6442,47 грн судового збору.

9. Видати накази стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

10. У задоволенні зустрічного позову Дочірнього підприємства "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Гайова, 47, м. Тернопіль, ідентифікаційний номер 03443666 ) до відповідачів 1. Фізичної особи - підприємця Фіялка Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), 2. Відкритого акціонерного товариства "Берестовецький спецкар"єр" (вул. Сидорова, 3, с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 05471856), 3. Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (вул. Сахарова, 78, м. Львів, ідентифікаційний номер 09807862) про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 25.12.2015, відмовити.

11. Судові витрати за зустрічним позовом у складі судового збору та у складі витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача за зустрічним позовом.

Позивач за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом): Фізична особа - підприємець Фіялка Андрій Миколайович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

Відповідач 1 за первісним позовом (відповідач 2 за зустрічним позовом): Відкрите акціонерне товариство "Берестовецький спецкар"єр" (вул. Сидорова, 3, с. Берестовець, Костопільський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 05471856).

Відповідач2 за первісним позовом ( позивач за зустрічним позовом): Дочірнє підприємство "Західдорвибухпром" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" ( вул. Гайова, 47, м. Тернопіль, ідентифікаційний номер 03443666).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів за первісним позовом: Костопільський районний відділ державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області ( вул. 1 - го Травня, 31, м. Костопіль, Костопільський район, Рівненська область, ідентифікаційний номер 34963122).

Відповідач3 за зустрічним позовом: Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (вул. Сахарова, 78, м. Львів, ідентифікаційний номер 09807862)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "12" березня 2020 року.

Суддя Я.Я. Боровець

Попередній документ

88171311

Наступний документ

88171313

Інформація про рішення:

№ рішення:	88171312
№ справи:	921/586/19
Дата рішення:	23.12.2019
Дата публікації:	16.03.2020
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Тернопільської області
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (21.01.2021)
Дата надходження:	21.01.2021
Предмет позову:	про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору зберігання, визнання права власності на рухоме майно та зняття з нього арешту (з врахуванням заяви про зміну предмета первісного позову)

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

15.06.2020 12:00	Західний апеляційний господарський суд
20.07.2020 11:00	Західний апеляційний господарський суд
28.09.2020 11:00	Західний апеляційний господарський суд
19.10.2020 11:30	Західний апеляційний господарський суд
09.11.2020 11:00	Західний апеляційний господарський суд
30.11.2020 11:15	Західний апеляційний господарський суд
14.12.2020 11:30	Західний апеляційний господарський суд